Проблема, з якою стикається на практиці значна частина юридичної спільноти, щодо необґрунтованого обмеження на практиці доступу до судових рішень на підставі постанов слідчих органів досудового розслідування можливо знайде своє вирішення.
Тим, хто не в курсі проблеми:
Відповідно до положень статей 4, 7 Закону України «Про доступ до судових рішень» фактично усі рішення є відкритими за винятком частин, які за рішенням суду підлягають захисту від розголошення (щодо розгляду справи у закритому судовому порядку), а також чітко визначеного переліку ухвал в рамках кримінального провадження (обшук, проведення негласної слідчої дії). І то – виключно на 1 рік після їх внесення у реєстр.
Здавалось, що все просто, але це не так.
Відповідно до частини 7 статті 110 КПК України постанова слідчого, дізнавача, прокурора, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов’язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.
Використовуючи вказане положення на практиці слідчі, прокурори видають постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування та надсилають їх до ДП «Інформаційні судові системи» для виконання.
При цьому вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора під час досудового розслідування визначено статтею 303 КПК, що фактично унеможливлює встановлення факту незаконності подібних постанов та їх скасування.
Цікавим також той факт, що більшість з таких рішень, доступ до яких обмежують слідчі та прокурори під виглядом таємниці досудового слідства, досить часто приймаються у відкритому судовому засіданні та певний час з моменту їх внесення у реєстр перебувають у вільному доступі в мережі Інтернет.
У зв’язку з цим доцільно згадати частину 3 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до якої інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.
Наразі на розгляді у судах України перебуває декілька цікавих судових справ, що стосуються вказаної проблеми:
В одній справі № 640/3356/20, яка стосувалась визнання протиправними дій ДП ІСС щодо обмеження доступу до судових рішень на підставі постанови слідчого, суди понад рік визначали можливість її розгляду в адміністративному суді. Крапку поставив Касаційний адміністративний суд Верховного Суду постановою від 28.01.2021 визнав, що ДП «Інформаційні судові системи» є розпорядником публічної інформації (судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень), а висновки, що цей спір не є адміністративним, визнав передчасними та направив на продовження розгляду до ОАСКу.
В іншій справі № 200/3280/20-а (щодо неприпустимості виконання вказівок ДСА для ДП ІСС щодо виконання постанов слідчого, прокурора про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування) Касаційний адміністративний суд Верховного Суду з огляду фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики ухвалою від 30.11.2020 відкрив провадження, яке триває.
Про існування вказаної проблеми також наголошено й у рішенні Ради адвокатів України від 15.10.2020 № 107.
До речі, ще у 2016 році були спроби оновити Закон України «Про доступ до судових рішень» (5406 від 16.11.2016), однак проект було відкликано у 2019 році.
Отож, питання, чи поставлять суди крапку у вказаній ситуації, на жаль, залишається актуальним, як і обмеження в доступі рішень судів у ЄДРСР, які спокійно можна знайти на різних неурядових онлайн-сервісах.
