З початком повномасштабного вторгнення ситуація у сфері доступу до інформації змінилася: журналісти часто страждають від того, що реєстри закриті, що розпорядники не надають інформації на їхні запити. Хоча з погляду регулювання доступу до публічної інформації майже все лишилося як раніше.
Для видання ZMINA Ольга Вдовенко, адвокатка ГО «Платформа прав людини», аналізує тенденції у сфері доступу до публічної інформації під час воєнного стану.
Все, що стосується цього питання, регулюється законом про доступ до публічної інформації, який не зазнав змін. Єдина норма, що змінилася, внесена навесні 2022 року до Закону «Про правовий режим воєнного стану». Вона надає можливість розпорядникам інформації, місцевим органам місцевого самоврядування публікувати проєкти рішень із затримуванням або не публікувати взагалі.
Все інше регулювання йде на підставі чинного законодавства. Тобто обмеження має відбуватися шляхом зарахування інформації до конфіденційної, таємної або службової із застосуванням трискладового тесту: розпорядник повинен мати достатні аргументи, чому він не надає або закриває інформацію.
Попри це перші чотири місяці після 24 лютого 2022 року ситуація з доступом була дуже складна. На мою думку, через те, що розпорядники не знали, як їм діяти, а ті, хто знав, напевне, не мали можливості вповні публікувати таку інформацію. Принаймні мені хотілося б так думати.
В лютому 2022-го Україна закрила більшість реєстрів, за підрахунками ГО «Платформа прав людини», близько 24. Серед них основні: реєстр судових рішень, реєстр юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців, кадастри, реєстр громадських організацій тощо.
До засідань колегіальних органів також нікого не допускали.
Що стосується публікацій на сайтах, то в той період розпорядники (і органи місцевого самоврядування, і державні) закрили багато інформації, часто це стосувалося складу рад, ухвалених рішень.
Якщо говорити про відповіді на інформаційні запити, то в перші місяці повномасштабного вторгнення приблизно 50% запитів залишалося без відповідей. Деякі розпорядники навіть оприлюднили в себе на сайтах оголошення про те, що вони не розглядатимуть запити або що вони відстрочують надання відповідей до закінчення воєнного стану. Посадовці посилалися на правовий режим воєнного стану, називаючи це «обставинами непереборної сили», хоча саме по собі введення в країні правового режиму воєнного стану не є обставиною непереборної сили.
Хочу зазначити: для того щоб відстрочити відповідь на запит, дійсно треба перебувати в обставинах непереборної сили, тобто це окупація, ведення воєнних дій, знищення документації, можливо відсутність співробітника, який займається відповідями на запити тощо.
Протягом року ситуація з доступом до інформації покращувалася невеличкими кроками. Найперше це відбувалося в частині надання відповідей на запити: неправомірних відмов у наданні інформації на запити або ігнорування запитів стало менше. Щодо неправомірних відмов, то розпорядники почали вишуканіше відмовляти, шукати інші підстави для відмов, а не тільки правовий режим воєнного стану.
Якщо говорити про відсоткове співвідношення, зараз ситуація має приблизно такий вигляд: 70% запитів – розпорядники надають інформацію в повному обсязі, 30% – відмови, точніше 17% – відмови, 13% – ігнорування запитів.
Які підстави використовують розпорядники, відмовляючи в наданні інформації? Найчастіше знов-таки посилання на правовий режим воєнного стану, на другому місці – зарахування інформації до таємної, службової або конфіденційної. Причому здебільшого я не бачила жодної відповіді на запит, в якій би розпорядник застосував трискладовий тест.
Серед тих, хто до сьогодні продовжує систематично відмовляти в наданні інформації на запити, є такі, що зліплюють докупи декілька підстав для надання відмови: зараховують інформацію до таємної, службової та конфіденційної. Серед розпорядників, які найчастіше відмовляють у наданні інформації на запити, – органи місцевого самоврядування. Моя улюблена – це Дніпровська міськрада, у них дуже багато відмов, найбільше відмовляють, коли запитуємо інформацію про кошти: використання публічних коштів, заробітні плати й так далі.
Серед центральних органів виконавчої влади тенденція значно краща. Відповідають, хоча, звичайно, бувають і відмови.
Щодо реєстрів. 20 червня 2022 року відкрили реєстр судових рішень, у грудні – реєстр юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Це, напевно, єдине покращення в цьому напрямі.
Щодо доступу до засідань ситуація не змінилася.
З публікацією інформації на сайтах теж з того, що бачу, ситуація така собі. Навіть якщо взяти Верховну Раду, у них дуже багато закритої інформації. Розумію, що є ризик і небезпека з погляду національної безпеки, але на мій запит, на підставі якого нормативно-правового акту було закрито доступ до інформації про діяльність комітетів, депутатів тощо, мені відповіли одним абзацом, пославшись на указ президента про введення правового режиму воєнного стану. Хоча підставою закриття такої інформації має бути її зарахування до інформації з обмеженим доступом. Тобто навіть Рада сильно не заморочувалась і не вигадувала нічого.
Цікава ситуація із закриттям у жовтні минулого року інформації щодо судових рішень, які стосуються національної безпеки. До цього ми моніторили в реєстрі рішення, що стосуються поширення інформації в інтернеті. І всі вони в один момент стали закритими. Були закритими до грудня, потім їх знову відкрили. Але у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт, яким пропонується знов закрити доступ до цих рішень. Ми прагнемо змінити цю ситуацію.
Чи завжди є обмеження до інформації пропорційними? На мій погляд, часто вони є непропорційними, якщо говорити, наприклад, про відповіді на інформаційні запити та закриття реєстрів.
Щодо закриття реєстрів, теж виникає питання, бо більшість інформації в них була опублікована раніше. За законом інформація, що була опублікована, не підлягає обмеженню.
Ба більше, якщо говорити про реєстр юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців, усю цю інформацію, навіть коли реєстр був закритий, можна було взяти в You Control. Тобто закриття реєстрів видається непропорційним.
