Лариса Ступак, активістка ГО «Сила Народного Контролю-Чоп», вже 1 рік і 4 місяці намагається отримати відповідь на інформаційний запит
9 червня Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області визнав її потерпілою у кримінальній справі, котру було відкрито за повідомленням про злочин.
Підставою для повідомлення про злочин став рахунок на 2047 грн. 10 коп. за копіювання документів, які активістка нібито попросила в інформаційному запиті. «Нібито», бо Лариса Ступак наполягає: вона не просила 571 аркуш документів – та інформація, яку вона запитала, це максимум 40 сторінок.
«Що саме мені хотіли продати за 2 тис грн невідомо. Тому я зробила повідомлення про злочин посадових осіб, відкрили кримінальне провадження, щоб в рамках кримінального провадження з’ясувати скільки і яких документів мені хотіли продати», - пояснює Лариса.
Щоб стежити за ходом справи вона добивалася визнання себе потерпілою у справі, проте слідчий їй відмовив. Дії слідчого активістка оскаржила в суді і виграла справу.
«Суд зобов'язав слідчого визнати мене потерпілою. Тепер я маю доступ до матеріалів справи і зможу тримати під контролем хід розслідування», - прокоментувала Ступак.
Переглянути ухвалу у Судовому реєстрі
Проте це не кінець історії, а скоріше початок другого сезону Чопської санта-барбари, на яку перетворилася історія інформаційного запиту про відчужене комунальне майно, а сама історія почалася...
Короткий зміст попередніх серій
23 лютого 2015 року Лариса Ступак надіслала до Державної фінансової інспекції в Закарпатській області інформаційний запит, у якому просила надати офіційно завірені копії документів, які були предметом перевірки під час проведення ревізії у міськраді.
Поміж інших питань міського життя, як-то косіння газонів, санобробка, інвентаризація земель, активістка також попросила їй надати копії договорів відчуження майна громадян під час аукціону, проведеного 13.02.2014 року із покупцями Скира В. та Баран П.
Як пише сайт «Мій Чоп», про перебіг аукціону: «За якихось 15 хвилин двоє невідомих широкому загалу простих сільських хлопців, скупили оптом все майно чопської громади».
Отже, на цьому закритому аукціоні було продано:
- будівлю колишнього чопського Будинку побуту за адресою вул. Молодіжна, 9а, площею 333,3 м² всього за 50 317 гривень, тобто за ціною 150 грн. за кв.м;
- приміщення по вул.Берег18/2 – 37,3м² за ціною 41 864 гривнень;
- приміщення по вул. Берег 18/4 – 74,0 м² за 87 401 гривню;
- приміщення по вул. Берег 18/5 – 36,3 м² за 45 468 гривень.
Щодо ціни: то на сайтах із продажу нерухомості є зокрема і оголошення за 2014 рік про продаж квартир у Чопі. Приміром, можна було купити квартиру за ціною 43 тис доларів, але аж ніяк не 300 квадратів за ціною 50 тис гривень.
За інформацією видання, обидва покупці, яким вдалося так вдало купити нерухомість, – мешканці Ужгородського району, крім того Петро Баран раніше працював завгоспом у Чопській міській раді.
Лариса Ступак не приховує: вона хоче отримати дані договори саме на запит, саме офіційно, бо має мету – опротестувати їх в суді.
Вона наголошує не тільки на несправедливості відчуження майна від громади, а й на аморальності ситуації в цілому: в ті дні, коли в Києві розстрілювали Небесну сотню, у Чопі швидко розпродували останнє комунальне майно, виставлене на продаж.
Як з закону «Про доступ…» випало слово…
ДФІ у Закарпатській області, отримавши запит Ступак, процитувала їй у відповідь статтю закону України «Про доступ до публічної інформації»:
«Враховуючи, що публічна інформація – це відображена та задокументована на будь-яких носіях інформація, що була створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків…»
Потім визначила себе не належним розпорядником даної інформації, оскільки такої ніформації не створювала, і переслала запит належному розпорядникові – до міської ради.
Ларису Ступак така поведінка ДФІ обурює: по-перше, зазначає вона, запит був до начальника ДФІ, бо документи вона бачила саме в нього під час ознайомлення з результатами ревізії у Чопській міській раді.
По-друге, посилаючись на закон «Про доступ до публічної інформації», начальник ДФІ ніби ненароком випустив із статті слово «отримана». Насправді у законі мовиться так:
«Публічна інформація – це відображена та задокументована на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків…»
«Інформація стосувалась виключно документів, які ревізори ДФІ отримали під час проведення ревізії Чопської міської ради у 2014 році», - наполягає Ступак.
А відтак, саме ДФІ є розпорядником інформації, що вона намагалася отримати на запит.
Проте пані Лариса називає тодішню ситуацію у Чопі «Врадіївка 2», коли голову міськради Галину Цар та її чоловіка Ужгородського міжрайонного прокурора Івана Царя боялися усі міські чиновники і не хотіли вступати з ними у конфронтацію.
Саме через страх перед мером, у відповіді ДФІ з закону «Про доступ…» зникає слово, а начальник ДФІ не наважується надати запитувачці інформацію, на підставі якої та планувала судитися з потужним міським кланом.
За що гроші?
Після того, як запит опиняється у Чопській міській раді, Лариса Ступак отримує рахунок.
У рахунку, цілком згідно з законом і відповідно до розцінок міськради, запитувачку просять оплатити 28 грн 06 коп. за копіювання 23 сторінок (по 1,22 грн. кожна) і 2 тис грн 20 коп. за копіювання документів, з яких потрібно вилучити інформацію з обмеженим доступом – 548 сторінок по 3,65 грн. кожна.
«Вони знали, що в мене немає таких грошей», - обурюється пані Ступак.
І… пише спочатку скаргу на дії секретаря міськради міському голові («11.03.2015 року я отримала відповідь на свій запит за № 03-9/52 , якій люб’язно надала Секретар Чопської міської рад О.П. Фелдій. Із відповіді стало зрозуміло, що посадовці Чопської міської ради хочуть продати мені за 2047, 10 грн. копії якихось документів…») і просить надати їй вичерпний перелік цих документів.
Після цього пише повідомлення про злочин щодо злочинних дій посадових осіб з метою приховування суспільно-важливої інформації.
Далі Лариса Ступак описує події так:
«22.05.2015 року відомості про вказане правопорушення внесено у ЄРДР.
Слідчий Р.Ю. Задихайло виніс постанову про закриття кримінального провадження, фактично не розпочинаючи провадження. Вказану постанову про закриття мною було оскаржено в суді та скасовано ухвалою судді Придачука О.
18.06.2915 року я звернулась до начальника Ужгородського РВ УМВС в Закарпатській області заявою про визнання мене потерпілою у вказаному провадженні. Відповіді не отримала.
04.12.2015 р. повторно звернулась з заявою про визнання мене потерпілою та відсторонення слідчого Задихайла Р. від всіх кримінальних проваджень, відкритих по моїх заявах. Відповіді не отримала.
01.02.2016 року мене було викликано для ПЕРШОГО! допиту у вказаному провадженні, яке було розпочато 22.05.2015 р. та вже безпідставно закривалось».
Під час допиту Ступак добивалася визнання себе потерпілою стороною, щоб мати доступ до матеріалів справи. Проте їй було відмовлено. Тоді вона витребувала, щоб слідчий надав їй постанову про цю відмову і нині оскаржила її в суді.
Тим часом Чопська міська рада надіслала їй ще одну відповідь на її запит щодо переліку документів, які включено в рахунок на оплату.
«…надаємо перелік документів у кількості 156 сторінок…, які були враховані в рахунку № 6 від 10.03.2015 року та повідомляємо, що решта документів , які входили у виставлений рахунок рахунку № 6 від 10.03.2015 року, станом на 30.12.2015 року, в Чопській міській раді відсутні».
На цій інтригуючій ноті перший сезон чопського серіалу закінчується.
Майже півтора роки пішло на те, щоб:
- Чопська міська рада визнала, що йдеться не про 571 сторінку, а про 156;
- суд визнав Ларису Ступак потерпілою і тепер вона може стежити за ходом розслідування по кримінальному провадженні.
Здаватися вона не збирається: її мета – отримати договори про відчуження майна, оскаржити їх в суді і повернути продану за копійки нерухомість місту.
Попереду – нові серії історії боротьби.
…Згідно з законом «Про доступ до публічної інформації» відповідь на запит має надійти протягом 5 днів. Якщо великий обсяг інформації – протягом 20.
Леся Ганжа, «Доступ до правди»
