Українські розпорядники не тільки не відповідають на запити, а й ігнорують рішення судів.

Показовим є поведінка Міністерства внутрішніх справ, яке примудрилося не надати списків нагороджених іменною зброєю навіть після рішення Вищого адміністративного суду.

Зброя в ігнорі: МВС не надає список нагороджених навіть після рішень суду

«Доступ до правди» звернувся до секретаріату Уповноваженого з прав людини, головного наглядового органу в сфері доступу до інформації, з проханням дати правову оцінку цієї історії. На запитання «Доступу» відповідає Ірина Кушнір, представник Уповноваженого з прав людини, начальника Управління з питань підготовки конституційних подань та дотримання права на доступ до публічної інформації.

- Як ви трактуєте цей тренд – коли державні органи ігнорують рішення судів? 

- Зараз модно говорити про реформи, як ми все змінили, догнали і перегнали. Всі і всюди говорять про зміну системи, про побудову демократії. Ми зробили те, ми зробили інше, ми прийняли купу законів. Прикро тільки, що за нашого життя ми навряд чи побачимо результати. Адже закон сам по собі не працює, його результат – це робота, зокрема, чиновників, які мають його виконувати.

Цей випадок, коли, незважаючи на рішення суду, МВС відмовляється надати суспільно необхідну інформацію, яка, до речі, може викрити зловживання системи, – яскрава ілюстрація того, з чим всі боряться – свавілля. Іншими словами, коли державний орган відмовляється підкорятись закону, його виконувати. І це той орган, який повинен мати бездоганну репутацію щодо цього. Так, абсолютно не соромлячись, відверто демонструє, що закони можна не виконувати, судові рішення можна не виконувати! 

Виникає питання, у чому проблема? Чому закон ігнорується, причому абсолютно відверто? Випадок або система? На мій погляд, це результат глибокої системної проблеми – відсутності правової культури. Легко змінити закони, але практично неможливо спосіб мислення, вже набуту культуру поведінки. Це все одно, що очікувати від гнилого дерева навесні цвітіння. Потрібно усвідомлювати, що зміна  законодавства – це перший крок. І, вибачте, на цьому реформа не закінчується. Закон реформує відносини тільки тоді, коли він реально виконується. Інакше у нас не законодавство, а галерея картин. На них можна тільки дивитись і отримувати естетичне задоволення. А виконання потребує зміни культури суспільства. У даному випадку нове прогресивне законодавство щодо доступу до інформації одягли на стару культуру поведінки. Результат – абсолютне відчуження нового законодавства на рівні його застосування.

Тому, поки покоління людей, для яких невиконання закону є нормою, не залишить посади в державних органах, здобутки нових законів – це ілюзія, їх просто немає кому виконувати. Перевчити? Особисто я в це не вірю. Люди, чия культура, спосіб мислення сформовані за принципом «виконання закону не обов’язкове», вже ніколи не зміняться. Чи може хтось дійсно вірить в те, що цього можна досягти дводенним тренінгом по доступу? Тренінг – це знання, а застосування знань на практиці – це вже культура. 

- Що робити запитувачам?

- Остаточні судові рішення чітко вказали на необхідність надання інформації. Але їх абсолютно свідомо ігнорують. Очікувати надання інформації, на моє переконання, не варто. Бо очікувати раптового пробудження свідомості – це не про юриспруденцію, це сфера психіатрії. Якщо говорити про право, то заявникам необхідно через деякий час порушувати питання про невиконання рішення суду перед Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ). Тут вже включиться міжнародний механізм захисту від свавілля. Тоді можна очікувати, що у разі невиконання рішення суду протягом розумного строку Європейський суд констатує порушення статті 6 Конвенції з прав людини (право на справедливий суд). У такому випадку держава буде зобов’язана виконати рішення національного суду, тобто припинити порушення, надати інформацію та виплатити справедливу сатисфакцію за рахунок державного бюджету.

- А що в цій ситуації може зробити офіс Омбудсмана?

- За невиконання законної вимоги представника Уповноваженого ВРУ з прав людини, яка виявилась у ненаданні інформації після визнання судом складу адміністративного правопорушення, у цій справі складено протокол про адмінправопорушення за статтею 188-40. Наразі триває процедура ознайомлення з протоколом. Після цього справа буде направлена до суду.

І це всі наші повноваження. Так що, на мій погляд, ця ситуація також свідчить, якими нагальними і вкрай потрібними є законодавчі зміни щодо підвищення ефективності реагування Уповноваженого з прав людини на випадки порушення права на доступ до інформації. Законодавство має відповідати міжнародним стандартам в сфері доступу до інформації. В парламент було подано декілька законопроектів, які мали посилити наші повноваження, але, на жаль, належної реакції на ці правки не було – парламентарі за них не проголосували.  

Тож за законодавством ми можемо тільки скласти протокол про адміністративну відповідальність за невиконання законної вимоги Представника Уповноваженого з прав людини. Далі протокол може розглядатись судом декілька місяців, і це тільки суд першої інстанції. І навіть якщо суд прийме рішення про те, що розпорядник є винним, то це буде йтися про притягнення до відповідальності, а не про відкриття інформації. І це велика проблема.

А щодо МВС… З цим боротись можливо суто тиском правозахисних організацій, зверненням до Європейського суду з прав людини і здійсненням правильного вибору під час голосування на виборах з тим, щоб посадовці, які зневажають закон або толерують його недотримання з боку підлеглих, не потрапляли знову до влади. 

Леся Ганжа