Спочатку з грошима за молоко розбиралися Харківський окружний адміністративний суд і Харківський апеляційний адміністративний суд, а потім уже за справу взявся ВАСУ.

У травні 2015 року людина звернулася до Державного навчального закладу «Харківське вище професійне механіко-технологічне училище» з інформаційним запитом про надання йому копії договору, на підставі якого здійснюється постачання молока і м’яса. Також запитувач вимагав надати йому специфікації до цього документу.

Проте запитувачеві відмовили, мотивуючи тим, що в договорах міститься конфіденційна інформація, що окрім прізвищ, імен, по батькові фізичних осіб та найменувань юридичних осіб в договорах міститься інформація з обмеженим доступом (персональні данні та інформація, доступ до якої обмежено юридичною особою), а отже надання копій договорів, що містять вказану інформацію, може зашкодити правам та законним інтересам фізичних та юридичних осіб.

Харківський окружний адміністративний суд і  Харківський апеляційний адміністративний суд визначили, що відмова була вмотивованою.

Більше того: додатково суд зазначив, що Законом України "Про доступ до публічної інформації" не передбачено обов'язку розпорядника будь-яким чином прикривати інформацію з обмеженим доступом, яка міститься в документах (заклеювати, заштриховувати тощо). Більш того, для закриття положень договору, що містять інформацію з обмеженим доступом, розпоряднику фактично необхідно створити новий документ. Як вже було зазначено, Закон України "Про доступ до публічної інформації" не покладає такого обов'язку на відповідача.

Тоді позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України, який скасував Постанову Харківського окружного адміністративного суду та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду, а справу направив на новий розгляд у першій інстанції.

ВАСУ зауважив, що суди першої та другої інстанції не дослідили, чи стосувалося питання розпорядження бюджетними (комунальними) коштами, доступ до відомостей про які не може бути обмежено.

Під час нового розгляду справи суду необхідно визначати:

- чи запитувана інформація є публічною, з урахуванням законодавчого визначення поняття публічної інформації (ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації"),

- чи є запитувана інформація про осіб, котрі одержали державне та комунальне майно у власність чи користування.

Також ця ухвала цікава правовою позицією щодо конфіденційності.

Наводимо аргументацію ВАСУ скорочено:

1. Суд встановив, що запитувана інформація є публічною

Як видно з матеріалів справи, запит позивача стосувався надання саме публічної інформації, яка стосувалась використання бюджетних коштів юридичними особами, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, і обмеження доступу до якої можливо виключно з мотивів попередження шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

2. Тлумачення конфіденційності

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

У розумінні ч. 2 ст. 21 Закону України "Про інформацію" конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень.

Визначення, наведене у Законі України "Про інформацію", є ширшим. Цей Закон на відміну від Закону України "Про доступ до публічної інформації" до конфіденційної інформації відносить відомості про фізичну особу, якими є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

У зв'язку з ухваленням законів України "Про доступ до публічної інформації",  Закон України "Про інформацію" втратив значення базового закону в галузі інформаційного законодавства.

Посилання на положення Закону України "Про захист персональних даних" також є невиправданим, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 5 цього Закону допускається можливість заборони віднесення персональних даних певних категорій громадян чи їх (персональних даних) вичерпного переліку до інформації з обмеженим доступом.

Таким законом є, зокрема, Закон України "Про доступ до публічної інформації", ч. 5 ст. 6 якого визначається перелік персональних даних фізичних осіб, які заборонено відносити до інформації з обмеженим доступом, зокрема не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

З огляду на викладене у відносинах, пов'язаних із забезпеченням права на доступ до публічної інформації, конфіденційна інформація повинна визначатися відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що запитувана позивачем інформація є інформацією з обмеженим доступом, оскільки окрім прізвищ, імен, по батькові фізичних осіб та найменувань юридичних осіб в договорах міститься інформація з обмеженим доступом (персональні дані та інформація, доступ до якої обмежено юридичною особою).

Колегія суддів вважає вказані висновки передчасними, оскільки судами не досліджено, яку саме інформацію містили договори, про які запитував позивач у інформаційному запиті. Судами не встановлено, чи була запитувана інформація саме інформацією про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та чи укладалися відповідачем відповідні договори за період діяльності, про який йдеться в інформаційному запиті позивача.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанції є необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки зазначені недоліки унеможлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Переглянути ухвалу в судовому реєстрі

Підготувала Леся Ганжа, «Доступ до правди»