Старшокласникам столичної гімназії № 19 влаштували зустріч із дядьком, що назвався «проповєдніком от ІТ» і «работніком Mail.ru». Учнів зібрали в актовій залі (це було вдень, коли тривав навчальний процес, тож вони пропустили уроки). Називалося дійство воркшопом. Крім того, що «спікер» щось розповідав, він ще й пороздавав дітям ручки та жуйки із символікою Mail.ru. Звучить дивно, правда ж? Враховуючи те, що доступ до цього ресурсу заблоковано згідно з указами президента України про санкції проти Росії №133/2017 та № 126/2018.
Проте такий захід справді відбувся 18 жовтня 2019 року.
Я випадково про це дізналася від сина-дев’ятикласника і спочатку навіть не повірила. Довелося просити доказів у вигляді фото ручки з символікою російської компанії, яке на моє прохання переслав однокласник («дари» швидко розібрали, всім охочим не вистачило).
«Проповєднік» говорив російською, все дійство знімали на відео. Розповідав з-поміж іншого про те, як створив спеціального бота, щоб… слідкувати за кожною дією своєї дівчини в соцмережах. Цей бот щодня збирає інформацію, скільки і яких чоловіків підписалися на сторінки дівчини, які повідомлення вони їй надсилали і тд.
Ще «работнік» похизувався, що оскільки йому буває ліньки писати листи своїй дівчині, то це теж замість нього робить бот – або надсилає стандартні «заготовки», або просто дає якісь простенькі відповіді на буденні питання, поки його господар зайнятий своїми надважливими справами.
Як виявилося згодом, насправді тема воркшопу звучала доволі невинно – «Урок ІТ-знань. Big Data». А реклама Mail.ru і хвалькуваті пасажі «лектора» стали такими собі побічними ефектами дійства.
Мене це все насторожило, адже впродовж місяця я вже чула від сина розповіді про якісь інші воркшопи, хоча не надавала цьому значення і не розпитувала детально, про що там ішлося.
Тому 20 жовтня я скористалася платформою «Доступ до правди», щоб написати інформаційний запит в управління освіти Подільської РДА. Поцікавилася, які саме воркшопи проводилися в гімназії для старшокласників у жовтні, на які теми, і хто був спікером. Аналогічний запит був надісланий також до адміністрації гімназії.
В управлінні освіти відповіли, що це не належить до їхньої компетенції, тоді як у гімназії взагалі проігнорували запит, а відповіді на всі свої питання я отримала згодом в усній формі.
Відписку управління освіти Подільської РДА я опублікувала в своєму Фейсбуку. Взагалі писала багато про цю ситуацію. Дописи отримали низку відгуків та коментарів, були пропозиції від телеканалів зняти сюжет.
Однак через кілька днів мені зателефонували зі школи і попросили не давати ходу цій історії – вибачалися і пояснювали, що «спікер» потрапив до гімназії випадково, і попри те, що під час заходу була присутня директорка, вона не змогла зупинити лекцію, а загалом «школа дуже патріотично налаштована» і їм шкода, що так вийшло.
На один із дописів відреагував також і сам «проповєднік». Він виявився колишнім киянином, який зараз живе в Москві. Написав, як йому довелося «витратити гроші й час» і приїхати в Україну, щоб «просвітити» дітей, і як йому прикро, що цей «благородний вчинок» не оцінили. Щоправда, потім швиденько видалив свій пост (забувши, що скріни не горять).
Історія обурила одного з батьків – ветерана АТО. З його подачі громадська організація «Київська спілка ветеранів АТО Подільського району» звернулася до прокуратури з проханням розібратися в ситуації.
У свою чергу, Подільська РДА надіслала листа про те, що управління освіти підготувало клопотання про притягнення до дисциплінарної відповідальності директорки гімназії. З-поміж іншого, там згадується і про мій запит від 20 жовтня, на який в управлінні освіти відповіли відпискою. Працівників управління виправдовують – мовляв, «інформація була надана в межах компетенції». Але коли їхні дії набули розголосу, то, очевидно, вони заговорили про дисциплінарні заходи.
Після цього адміністрація школи запросила мене на «відверту розмову», де вкотре пролунали вибачення і запевнення, що нічого подібного більше не повториться.
Усі зробили висновки з цієї історії, тож сподіваюся, що в гімназії надалі будуть більш прискіпливо придивлятися до тих, хто раптом вирішить «просвітити» дітей і нібито розповісти їм щось надважливе.
Здавалося б, яку роль відіграє у цій ситуації інформаційний запит? Проте саме він став тим засобом контролю, до якого я вдалася у першу чергу, а відсутність нормальної відповіді породила велику інформаційну хвилю, збурила батьків, які, як і я, не хочуть, щоб «проповєдніки» із заборонених російських ресурсів розповідали підліткам, як створювати ботів, що стежитимуть за твоїми близькими.
Як свідчить практика, запит – це завжди лише перший крок. Хочеш змін – треба рухатися далі, якою б не була відповідь.
Тож нині я певна, що після цієї історії адміністрація гімназії не приводитиме до дітей сумнівних «проповєдніків».
Вікторія Кобиляцька, журналістка
