Ще 28 травня 2015 року було видано Указ Президента України «Про перегляд позначки «Опублікуванню не підлягає», що передбачає обмеження доступу до документа або інформації» №293/2015. Указ опубліковано на офіційному сайті Верховної Ради України: та він є чинним.
Даним Указом, зокрема, визначено зняти позначку «Опублікуванню не підлягає» з понад 120 указів, виданих протягом 1991–2005 років та 18 розпоряджень періоду 1992–2004 років. Серед них – і розпорядження Президента України Кучми від 3 квітня 2000 року №151 «Про пенсійне забезпечення О. Ляшка».
Однак самого опублікування цього й деяких інших розпоряджень та указів досі так і не відбулося. Тому неможливо було розгадати, чи йде мова в розпорядженні «Про пенсійне забезпечення О. Ляшка» про відомого опозиціонера кучмівському режиму Олега Ляшка, який зараз очолює «Радикальну партію» свого імені, чи про якогось іншого Ляшка.
Наприкінці квітня поточного року я звернувся електронною поштою до Офісу Президента України з запитом на інформацію, в якому, власне, й просив надати текст розпорядження «Про пенсійне забезпечення О. Ляшка».
У відповідь Офіс Президента поінформував мене у своїй проміжній відповіді, що, відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації, мій запит було надіслано до Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, куди передано на постійне зберігання документи Офісу Президента України за 1991–2004 роки.
Проте Центральний держархів вищих органів влади та управління у своїй відповіді чомусь повідомив мене, що моє «звернення» розглянуто «відповідно до Законів України «Про звернення громадян» та «Про Національний архівний фонд та архівні установи».
У цьому листі мені пропонувалося повідомити архів про прийняте мною рішення «щодо отримання рахунку за виготовлення копій документів (пронумерованих, прошитих, засвідчених підписом керівництва та гербовою печаткою». При цьому вказувалося, що «ксерокопіювання документів в архіві є платною послугою».
Не погодившись із такою постановкою питання, я спрямував повторний запит на інформацію – вже на ім’я директора Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України Олександра Буханця.
У запиті я ще раз наголосив, що даний архів Офісом Президента був визнаний належним розпорядником інформації, який зобов’язаний мені її надати, відповідно до ЗУ «Про доступ до публічної інформації».
Також я був вимушений зазначити, що мені, при всій повазі, абсолютно не потрібні ані ксерокопії, ані їх прошивання, ані будь-які підписи чи гербові печатки. Оскільки я просив і прошу надіслати на електронну пошту текст розпорядження Президента України, що в ХХІ столітті цілком можна зробити шляхом простого сканування документу – без витрат паперу та тонеру, без втрат бюджетних коштів на поштову пересилку кореспонденції.
Також мною було зауважено, що 17 травня 2021 року глава держави Володимир Зеленський, виступаючи на Diia Summit Spring 2021 у межах Всеукраїнського форуму «Україна 30. Цифровізація» заявив, що «Україна вже здійснила діджитал-революцію». Натомість, деякі працівники Центрального держархіву вищих органів влади та управління України чомусь прагнуть повернути час назад і примусити громадян (зокрема, мене) користуватися нав’язаними, непотрібними платними послугами, з зайвим витрачанням паперу… І це, на жаль, більше схоже на «діджітал-контрреволюцію».
Утім, я висловив упевненість, що цю негативну тенденцію цілком можна подолати. А для цього просто необхідно виконувати Закон. У даному випадку – Закон України «Про доступ до публічної інформації».
А наприкінці я додав: «У випадку повторного ненадання інформації у відповідь на даний запит залишаю за собою право звернутися зі скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини – для притягнення винних осіб до відповідальності за ст. 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення».
І, вочевидь, моя аргументація спрацювала – нещодавно я отримав на електронну пошту омріяну скан-копію розпорядження Президента України від 3 квітня 2000 року №151 «Про пенсійне забезпечення О. Ляшка».
Як видно з тексту даного розпорядження, пенсію Кучма вирішив платити не Олегові, а Олександрові Ляшку – колишньому голові Ради Міністрів України (точніше – УРСР), – обчисливши її, виходячи з матеріального забезпечення тодішнього прем’єр-міністра України.
Чи могло розпорядження про призначення пенсії комуністичному високопосадовцю часів СРСР у розмірі, відповідному зарплаті прем’єр-міністра, викликати незадоволення громадськості?
Звісно, що могло. Ймовірно, саме з цієї причини Кучма й «прикрив срамоту» свого розпорядження незаконною позначкою «опублікуванню не підлягає».
Цікаво лише, чому навіть після визнання грифів «опублікуванню не підлягає» та «не для друку» нечинними та зняття їх з президентських (та урядових) актів, досі низка з них так і не опублікована?!
Очевидно, що активістам і правозахисникам і сьогодні є сенс вимагати від влади, аби та оприлюднила всі документи з цими пресловутими грифами – аби громадяни знали, що від них приховували.
Юрій Чумак, голова Центру правових та політичних досліджень «Дума»
