Якщо розпорядник мав створити певну публічну інформацію, але не зробив цього, це не скасовує його обов’язку надати цю інформацію на запит. Такою є судова практика та трактування законодавчих норм, зазначає експертка з питань доступу до публічної інформації Тетяна Олексіюк.

Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів (Конвенція Тромсо) у статті 2 «Право доступу до офіційних документів» гарантує право кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів.

 «Під поняттям «офіційні документи» розуміється будь-яка інформація, записана у будь-якій формі, складена або отримана, та яка перебуває у розпорядженні державних органів», – зазначають у тексті Конвенції. 

Тобто в Конвенції «офіційні документи» – поняття, під яким розуміють будь-яку інформацію, яка розроблена ​​або отримана державними органами та знаходиться в їхньому розпорядженні, міститься на будь-якому фізичному носії, незалежно від її форми та формату (письмові тексти, інформація, записана на звуковій або аудіовізуальній плівці, фотографії, електронні листи, інформація, що зберігається в електронному форматі, наприклад, електронні бази даних тощо).

Закон України «Про доступ до публічної інформації» дає наступне визначення публічної інформації:

«Публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом».

Судова практика Європейського Суду з прав людини в аспекті доступу корелює з пунктами Конвенції Тромсо. ЄСПЛ у рішенні Великої Палати у справі «Угорська Гельсинська спілка проти Угорщини (Magyar Helsinki Bizottság v. Hungary) визначив, що «факт того, що запитана інформація є готовою і доступною, повинний стати важливим критерієм в загальній оцінці того, чи можна розглядати відмову в наданні інформації як «порушення» свободи «отримувати і поширювати інформацію», яка захищається цим положенням». 

Конвенція Тромсо передбачає, що право доступу обмежується наявними документами та не зобов'язує розпорядників створювати нові документи за запитами про надання інформації.   Та і Закон України «Про доступ до публічної інформації» теж говорить про надання «готової та зафіксованої інформації». Разом з тим, Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №10 від 29 вересня 2016 року «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» у пункті 1 з цього приводу зазначає:

«…визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI)»

Отже, у випадку, якщо до розпорядника публічної інформації було подано запит на інформацію, яку розпорядник повинен був створити або зібрати відповідно до своїх повноважень, проте з якихось причин ще не зробив цього, такий розпорядник повинен створити та надати цю інформацію у відповідь на запит.

Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №10 від 29 вересня 2016 року «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» у пункті 1 з цього приводу зазначає:

«Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною».

Загалом українське законодавство надає більші, ніж Конвенція Тромсо, гарантії доступу до інформації в частині визначення обсягу інформації, яку розпорядники повинні надавати у відповідь на запит. Таким чином, у ситуації, коли запитувач просить надати великий обсяг інформації, розпорядникам слід керуватися підходами національного законодавства та судової практики, адже відповідно до ч. 1 ст. 1 Конвенції Тромсо пріоритет надається тим нормам, які передбачають ширші гарантії.

«Доступ до правди»