Право громадян отримувати своєчасну та достовірну інформацію визнане не лише міжнародними актами, але й законодавством України. Однак у періоди особливого правового режиму можуть встановлюватись певні обмеження цього права. Тож давайте з’ясуємо, де проходить межа між правом на інформацію та національною безпекою.
Під час війни держава та державні органи вимушені діяти в значно відмінних від мирного часу умовах. Такий особливий правовий режим діяльності державних органів називається воєнним станом, і його регулює відповідний закон.
Під час воєнного стану допускається тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень, наприклад, право проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, визначене у статті 39 Конституції.
Зокрема частково діє обмеження конституційного права людей вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Наприклад, у ряді регіонів заборонено будь-яку відео- та фотозйомку доріг загального користування, об’єктів загального призначення, об’єктів інфраструктури, блокпостів, укріплень, тощо.
Однак таке обмеження може діяти лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку і зовсім не скасовує основні положення чинного Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Наказ Головнокомандувача Збройних Сил України від 3 березня 2022 року № 73 серед іншого встановлює перелік відомостей, розголошення яких може призвести до обізнаності противника про дії Збройних Сил України та інших складових сил оборони, негативно вплинути на хід виконання завдань за призначенням під час дії правового режиму воєнного стану.
Зазначеним наказом, заборонено поширювати самостійно, копіювати, робити репост, інформації, що стосується, наприклад:
● найменування військових частин (підрозділів) та інших військових об’єктів в районах виконання бойових (спеціальних) завдань, географічні координати місць їх розташування;
● чисельність особового складу військових частин (підрозділів);
● кількість озброєння та бойової техніки, матеріально-технічних засобів, їх стан та місця зберігання;
● та інше.
Зазначені у наказі відомості (інформація) є інформацією з обмеженим доступом, яка підпадає під дію Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, поширення яких строго заборонено законом.
Водночас, за підтримки офісу Генерального прокурора України створено портал для документування воєнних злочинів Російської Федерації в Україні, який заохочує громадян, якщо є така можливість, збирати та обробляти дані, які дозволяють зафіксувати воєнні злочини.
Громадяни можуть збирати дані, наприклад про:
● пересування та застосування ворожої військової техніки у межах міст, селищ;
● уламки снарядів у межах населеного пункту;
● використання ворогом цивільної інфраструктури з воєнною метою під прикриттям цивільних;
● захоплення майна, пограбування окупаційними силами;
● та інше.
Отже, з наведеного зрозуміло, що держава самостійно встановлює перелік відомостей (особливо у період війни), на який не розповсюджується конституційне право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Щодо інших відомостей, які не обмежує закон та держава, то навіть під час воєнного стану діють положення Закону України «Про доступ до публічної інформації». Наприклад Міністерство молоді та спорту України відкрило «гарячу лінію», де можна отримати інформацію про те:
● Які спортивні/молодіжні об’єкти можна використовувати для бомбосховища?
● Як стати волонтером чи отримати допомогу від волонтерів?
● Яким чином забезпечується підготовка національних збірних команд України, коли кошти йдуть на соціальні потреби та на армію?
Однак є поодинокі випадки, коли державні органи відмовляють у доступі до публічної інформації, помилково мотивуючи відмову режимом «воєнного стану».
ЦЕДЕМ наголошує, що така відмова вважається неправомірною, особливо якщо запити на публічну інформацію стосуються життєвоважливих питань, наприклад: наявності ліків в комунальних лікарнях та аптеках, ліжкомісць, продуктових питань, питань безпеки та інфраструктурного забезпечення (вода, електроенергія, тепло) тощо.
Вважаємо за потрібне нагадати, що ч. 2. ст. 20 закону встановлює особливий термін розгляду запитів, відповідь яких має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання, якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян.
Звісно, на практиці більшість органів державної влади не можуть своєчасно надавати публічну інформацію під час війни (особливо в умовах бойових дій). Тож на цей випадок законодавець передбачив додаткове положення у ч. 6 ст. 22, за яким відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, коли запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки внаслідок настання обставин непереборної сили.
Поняття обставин непереборної сили, або форс-мажорних обставин визначено у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», зокрема такими вважаються надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, серед яких і: «загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії».
Звертаємо увагу, що саме обставини непереборної сили, дають право відстрочити запит на інформацію, але не відмовляти у його задоволенні.
ЦЕДЕМ закликає державні органи забезпечувати, у міру можливості, доступ до публічної (особливо життєво важливої) інформації.
Олег Тимощук, юрист Центру демократії та верховенства права
