Норми міжнародної конвенції чи національного законодавства мають домінувати при визначенні підходів до відповідей на запити для розпорядників, аналізувала експертка з питань доступу до публічної інформації Тетяна Олексіюк.
Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів набула чинності для України та інших 9 держав, які її ратифікували з 1 грудня 2020 року. Отже, із зазначеної дати та відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України» норми Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів повинні застосовуватися в Україні як норми прямої дії. Відповідно до статті 19 зазначеного вище Закону, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Зараз розпорядники публічної інформації постають перед питанням, норми якого документу (національного чи міжнародного) слід застосувати у випадку, коли норми Конвенції та норми національного законодавства відрізняються.
За загальним правилом ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Проте, розпорядникам слід взяти до уваги, що ч. 1 ст. 1 самої Конвенції Тромсо передбачає, що викладені у ній принципи повинні розумітися як такі, що не обмежують ті норми і положення національного законодавства та міжнародних договорів, які визнають більш широке право на доступ до офіційних документів.
Таким чином, норми Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів прямо застосовуються у випадку, коли їх використання не звужує право на доступ до інформації, гарантоване чинним законодавством України.
Такий підхід до застосування Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів обумовлений тим, що самі її розробники вбачали у ній в першу чергу набір мінімальних загальноприйнятих стандартів і припускали, що країни, котрі її ратифікують можуть взяти на себе ширші зобов’язання із забезпечення доступу до інформації.
Отже, розпорядникам публічної інформації при обробці інформаційних запитів та оприлюдненні публічної інформації в першу чергу слід користуватися положеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації», як спеціального закону у цій сфері. Але деякі положення Конвенції Тромсо дійсно покращують гарантії доступу для запитувачів та розширюють їх права.
Розпорядникам публічної інформації слід мати на увазі, що для країн, які ратифікували Конвенцію Тромсо, змінилися і підходи до захисту права на доступ до інформації і на міжнародному рівні. До ратифікації Конвенції, міжнародний захист права на доступ до інформації відбувався шляхом подання скарги до Європейського суду з прав людини, який захищав це право в контексті іншого міжнародного документу, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 10 цієї Конвенції захищає право на свободу вираження поглядів і складовою частиною такого права вважає право «одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів».
Матеріал підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу та Ради Європи, в межах роботи Проєкту «Європейський Союз та Рада Європи працюють разом для підтримки свободи медіа в Україні».
«Доступ до правди»
