Волинська ОДА відмовилась показати копії договорів, за якими Святогірський Успенський Зимненський і Свято-Успенський Низкиницький монастирі Волині знаходяться у користуванні УПЦ (МП). Боротьба за право на доступ до інформації почалась ще восени минулого року і дійшла до суду.
Контекст: договори з МП на 50 років
Ще раніше в інформаційному просторі зустрічались твердження про те, що у 2020 обласна адміністрація році уклала договори із представниками УПЦ МП: Святогірський Успенський Зимненський і Свято-Успенський Низкиницький монастирі передали в безплатне користування 50 років.
Мені як журналісту хотілось перевірити ці версії, ознайомившись із першоджерелами – договорами. Та отримала відмову.
Довгий шлях до отримання інформації
Листопад 2025 — запит до Волинської ОВА з проханням надати копії договорів. У відповідь надіслали відмову з посиланням на воєнний стан без пояснень.
Грудень 2025 — скарга на цю відмову до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитру Лубінцю.
Його представник у Волинській області Катерина Шкльода майже не вплинула на ситуацію, окрім того, що змусила Волинську ОДА детально пояснити відмову у наданні документів.
Мотивація обласної влади: в договорах є щось таке, що може призвести до масових заворушень
У Волинській ОДА пояснили, що договори на користування майном представниками УПЦ (МП) — це така інформація, що завдасть шкоди громадському порядку та безпеці, створить конфліктні ситуації, публічні акції і масові заворушення.
«Оприлюднення такої інформації може призвести до дискримінації, переслідувань або інших форм порушень для людей на релігійному підґрунті», — пише заступник керівника апарату начальник управління організаційної роботи та взаємодії з органами державної влади і місцевого самоврядування Вячеслав Кривенюк Волинської ОВА, реагуючи на скаргу до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
Додаю до публікації копій відповідей.
Щоб відстояти своє законне право на доступ до інформації, звернулась до Волинського окружного суду на визнання протиправності у наданні публічної інформації Волинської ОДА (Справа № 140/1482/26).
Святині чи осередки «русского міра»?
Монастир, спонсором якого був колаборант Медведчук
Святогірський Успенський Зимненський монастир часто був об’єктом суспільного інтересу. Медіа писали, що зрадник України Віктор Медвечдук разом зі своєю дружиною Оксаною Марченко мали на території свої апартаменти та навіть вертолітний майданчик (елітне паломництво All Inclusive).
Настоятелька монастиря Стефанія (Валентина Бандура) розповідала про щедру фінансову підтримку від Медведчука, а можливі зв’язки жертводавця з Росією її не цікавили. Навіть більше, уже під час повномасштабної війни вона визнавала, що продовжує молитись за зрадника.
Щоправда, останнім часом на сторінці монастиря рекламують духовну підтримку сім’ям загиблих захисників України. І як це поєднується із молитвами за російських колаборантів – не зрозуміло.
Стосовно Свято-Успенського Низкиницького монастиря, то його настоятелем у 90-х роках був Павло (Петро Лебідь), у народі — скандальний «Паша-Мерседес». З 2000 року його очолює Вікентій (Григорій Мазур).
В медіа повідомляли, що за часів господарювання обох очільників пам’ятка архітектури зазнавала руйнувань: знімали іконостас вісімнадцятого століття «Царські врата» (начебто через те, що бароковий твір не відповідав канонам московської церкви) та пошкоджували старовинні фрески під час ремонтів.
Журналісти також припускали, що у Вікентія – російське громадянство, а українське – взагалі відсутнє.
Ще до повномасштабної війни у 2019 році була ініціатива переходу релігійної громади до ПЦУ, однак невдала.
Так чи інакше, море повідомлень у медіа свідчить про високий суспільний інтерес до теми обох монастирів, який під час повномасштабної війни тільки зріс. Попри це обласна влада відмовляється надавати інформацію.
Варто боротись
Мій професійний досвід показав: якщо розпорядники інформації не зацікавлені у висвітлені певних тем, вони знайдуть причини, як закрити до неї доступ. І журналіст може змиритись, адже написання скарг та судова тяганина – це енергозатратний і повільний процес без гарантії на успіх.
Але миритись із відмовою в доступі до інформації не варто. Тим паче, що журналісти мають до кого звернутись за підтримкою: мені, як і багатьом медійникам надають фахівці ГО «Платформа прав людини». І часто недобросовісних розпорядників змушують надати запитуване. Прав дотримуються, якщо за них боротись.
Далі буде (за результатами судового рішення).
Зоряна Бодялова для "Доступу до правди"
