Журналісти інформаційної агенції з Нового Роздолу відверто «спамлять» запитами. Про зловживання правом на доступ розслідування провели їхні колеги з видання «Варіанти».

У «Варіантах» розповідають, що вперше звернули увагу на потенційне зловживання правом на доступ до публічної інормацїі їхніми «колегами», коли у жовтні до них менеджери одного з підприємств Львівської області розповіли про те, що журналісти ІА «Інфоскоп» спамлять їм запитами щодо доступу до публічної інформації. 

Коли «Варіанти» почали досліджувати цю тему, виявилось, що є й інші структури, які можуть підтвердити таке зловживання. У поле зору потрапила історія відносин ІА «Інфоскоп» з міською радою Нового Роздолу. Її працівники змушені чималу частину свого робочого часу відповідати на запити про доступ до публічної інформації, що масово надходять до них від журналістів цього інформаційного агентства, а також від тих самих осіб, але вже як від пересічних громадян.

На звернення «Варіантів» міська рада Нового Роздолу повідомила, що цього року лише від журналістів ІА «Інфоскоп» вона отримала 477 запитів про доступ до публічної інформації та ще 73 від осіб, які мають статус журналістів ІА «Інфоскоп». Нещодавно  до міськради одночасно надійшло 72 запити на доступ до публічної інформації від журналістів ІА «Інфоскоп», на які, згідно зі законом, необхідно дати відповідь протягом п'яти робочих днів. Багато запитів дублюються, проте, на всіх з них потрібно відповісти, адже вони надійшли від різних осіб і організацій.

За порушення законодавства про доступ до публічної інформації передбачається юридична відповідальність, а тому працівники міськради Нового Роздолу ретельно та у відповідні терміни готують відповіді на всі запити ІА «Інфоскоп» та громадян. А от самі журналісти можуть навіть не цікавитись цими відповідями, якщо для її отримання потрібно завітати до міськради чи сплатити за виготовлення копій документів, які вони запитували.

Журналістам ІА «Інфоскоп» цьогоріч призначили 30 дат для ознайомлення з інформацією, на 16 з яких вони не з'явились. Вони також не сплатили 13 з 17 рахунків за копії інформації, яка перевищує об'єм 10 сторінок. Отож робота, яку виконали працівники міськради, у багатьох випадках була марною та нікому насправді не потрібною.

Наскільки правомірними є дії громадян, зокрема журналістів, які спамлять запитами на доступ до публічної інформації без важливих на це причин та перешкоджають цим роботі державних установ і органів місцевої влади? І Як можна врегулювати цю ситуацію?

Роз'яснення «Варіантам» надала юристка ГО «Платформа прав людини» Ольга Вдовенко. Вона розповіла, що, на жаль, це не перший відомий їй випадок зловживання громадянами права на доступ до публічної інформації. Вперше вона про це почула, коли до ГО «Платформа прав людини» звернувся Офіс уповноваженого з прав людини з проханням розмістити на сайті «Доступу до правди» звернення до громадян з проханням не зловживати правом на доступ до інформації, оскільки такі дії перешкоджають роботі цього Офісу.

«Я наголошую на слові «прохання», тому що Закон про доступ до публічної інформації не містить жодних обмежень щодо кількості запитів. Тому іншого механізму вплинути на цю ситуацію наразі немає, окрім того, що звернутись з проханням, закликом, рекомендаціями не блокувати роботу органів державної влади і органів місцевого самоврядування, надсилаючи до них необґрунтовані запити на доступ на отримання публічної інформації», – пояснила юристка.

Іншими словами, будь-які дії з боку розпорядників інформації з метою припинити такі зловживання можуть мати виключно і не більше лише рекомендаційний характер.

«Створення якогось внутрішнього регламентувального документа, який передбачатиме, що запитувачі можуть запитати певну кількість інформації, стане прямим порушенням Закону про доступ до публічної інформації. І на це запитувачі можуть скаржитись нескінченно. Якщо змоделювати, що якась рада затвердила собі таке положення та у своїх відповідях писатиме, що у нас є таке положення, то це будуть нескінченні скарги та судові позови. Такого не може бути», – переконана вона.

Також без шансів на успіх будуть й звернення у подібних випадках до правоохоронних органів чи судів.

«Не тільки Закон «Про доступ до публічної інформації» не має заборон, взагалі у національному законодавстві не має таких норм, які передбачають відповідальність за зловживання правом. Навіть якщо звернутися до правоохоронців і подати до суду, це не матиме жодних наслідків. Це не кваліфікують як злочин чи порушення якоїсь норми, адже її не існує», – вважає Ольга Вдовенко.

На думку юристки, припинити зловживання правом на доступ до публічної інформації важко, адже потрібно враховувати європейські стандарти, що пов'язані зі свободою вираження поглядів, з правом на доступ до інформації. Саме через невідповідність цим стандартам свого часу десь у стінах Верховної Ради України застряг законопроєкт,  де пропонували обмежити кількість звернень від одного запитувача до одного розпорядника інформацією протягом тижня.

Ольга Вдовенко вважає, що виправити ситуацію можуть зміни до кодексу адміністративних правопорушень чи в інших кодексах, які стосуватимуться відповідальності за зловживання правом. «Але це надзвичайно тонкі юридичні матерії. Важко буде доводити, що відбулося саме зловживанням правом», – додала вона. 

Тому вона радить розпорядника інформації, які зіштовхнулись з проблемою зловживань законом про доступ до публічної інформації, повідомляти про такі випадки Офіс уповноваженого з прав людини та просити підготувати відповідні зміни до закону. «Накопичення таких фактів може стати поштовхом для прийняття рішень на рівні законодавчої ініціативи», – вважає юристка.

Ще один ефективний механізм протидії зловживанням правом над доступом до публічної інформації можна запозичити з практики європейських країн і США. Ольга  Вдовенко розповіла, що у цих країнах встановили досить високу плату за кожен запит.

«У нас також є оплата за відповідь на запит на доступ до публічної інформації. 10 сторінок копій документів надаються безплатно, а за копії понад 10 сторінок – стягується оплата. Однак ця норма про оплату в Україні діє не у всіх випадках, а лише тоді, коли запитувач не вказав, що інформація, яку він хоче отримати у відповідь на запит, має суспільний інтерес чи стосується персонально нього (ч. 4. ст. 21 Закон про доступ до публічної інформації). Якщо це вказати, то інформація навіть в обсягах, які перевищують 10 сторінок, надають безплатно. Наш закон – це добрий інструмент, він багатьом допомагає, і ми входили в десятку країн Європи, які мають якісний закон, механізм, що дозволяє безперешкодно отримувати інформацію. Під кутом зору європейських стандартів встановлювати оплату за всі сторінки – буде помилкою», – вважає Ольга  Вдовенко.

Юристка радить розпорядникам інформації обов'язково встановити плату, яку стягуватимуть з  запитувачів за великий обсяг інформації.

«Стягнення оплати за виготовлення копій або сканування може охолодити недобросовісних запитувачів. І це одночасно – правомірна відмова, за це розпорядника ніхто не притягне до відповідальності», – переконана вона.

Розпорядники повинен видати внутрішній документ про  встановлення оплати за копіювання та друк публічної інформації. Розрахунок вартості цієї послуги встановлюють на підставі Постанови Кабміну №740 від 13 липня 2011 року «Про затвердження граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію». У випадку, якщо такого документа у розпорядника не буде, то він має надати інформацію на запит про доступ до публічної інформації безплатно.

«Доступ до правди»