13с17Запит+повтор_скарга_дит.війниКСУ

Доброго дня!

Прошу підтвердити отримання цього електронного листа за призначенням відповідно до приписів ст.7 Розділу ІІІ «Порядку роботи з електронними документами у діловодстві та їх підготовки до передавання на архівне зберігання», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2014 № 1886/5.
NB! Офіційно повідомляю, що цей письмовий електронний лист підписаний мною простим електронним підписом відповідно до нормативних приписів шляхом додавання до електронних даних, що складають текст листа, даних в електронній формі, призначених для ідентифікації мене як підписувача листа – а саме власноручного підпису у вигляді мого власного прізвища та ініціалів друкованими літерами такого вигляду: «Г.С. Щербата». Для особливо обдарованих: власне підпису передує підказка у вигляді слова «Підпис» з наступною двокрапкою. Щоб зрозуміти, що це означає, прошу залучити до прочитання цього листа письменних співробітників, які ходили в школу і вчили правила української пунктуації.
P.S. Роз'яснюю, що при підписуванні цього листа я керувалася приписами ст.19.1 Конституції України, яка дозволяє мені, які і будь-якій іншій людині, робити все, що прямо не заборонене законом. Форма та спосіб мого електронного підпису під цією скаргою вільно обрані мною серед запроваджених в реальне життя можливостей, наданих сучасними науковими досягненнями в галузі електроніки, в межах доступних опцій комп’ютерної техніки.
Цей лист є запитом на доступ до публічної інформації.
Цей лист є заявою на отримання інформації, необхідної мені для реалізації моїх прав людини.
Цей лист є запитом на доступ до моїх персональних даних та їх захист.
Цей лист є зверненням за захистом моїх порушених прав людини шляхом квазі-судової процедури в порядку закону України «Про звернення громадян».
У цьому листі я об’єднала вимоги, право на які передбачене законами України «Про інформацію», «Про звернення громадян», «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних», а саме: а) ЗАПИТ в порядку закону України «Про доступ до публічної інформації»; б) ЗАЯВУ, в порядку закону України «Про інформацію» в сукупності із законом України «Про звернення громадян»; в) СКАРГУ, в порядку квазі-судової процедури, передбаченої законом України «Про звернення громадян»; г) ЗАПИТ в порядку закону України «Про захист персональних даних».
При об’єднанні кількох звернень в одному листі я керувалася приписами ст.19.1 Конституції України, яка дозволяє мені, які і будь-якій іншій людині, робити все, що прямо не заборонене законом. Оскільки жодним законом України ні прямо, ні опосередковано не заборонене об’єднання в одному документі кількох таких вимог, я скористалася своїм конституційним правом, і подаю їх в одному листі.
ІІ. Факти
1. 14.04.17 о 15-45 я звернулась до Президента України п. Петра Порошенка з електронним письмовим листом «Скарга №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» і просила, серед іншого: негайно звернутись до Конституційного Суду України, відповідно до ст.150.2 Конституції України, з конституційним поданням про невідповідність ст.ст.3, 6, 8, 19, 21, 22, 24, 27, 28, 43, 46, 48, 92, 95 Конституції України (неконституційність) пункту 5) статті 63 розділу І закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII в частині доповнення розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України новим пунктом 26; ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» 1) в частині встановлення прожиткового мінімуму на 2015, 2016 та 2017 роки без повноважень на такі рішення та 2) в частині визначення прожиткового мінімуму в розмірі, суттєво заниженому в порівнянні з вимогами ст.46, 48 Конституції України; пункту 9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пункту 11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», пункту 6 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» ст.34 закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014, постанови Кабінету міністрів України від 28.12.11 №1381 в частині антиконституційного зменшення розміру доплати пенсії дитині війни; в порядку законодавчої ініціативи, негайно подати до Верховної Ради України законопроект про встановлення заборони 10-кратного перевищення будь-яких бюджетних виплат в рахунок заробітної плати та соціальних виплат, в розрахунку на місяць, в порівнянні з мінімальними аналогічними виплатами; в порядку законодавчої ініціативи, подати до Верховної Ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, яким доповнити вказаний кодекс усіма злочинами, передбаченими ст.ст.7 та 8 Римського статуту міжнародного кримінального суду як злочинами проти людяності та воєнними злочинами, за національним кримінальним правом; забезпечити, усіма наявними повноваженнями, якнайшвидшу беззастережну ратифікацію Україною Римського статуту міжнародного кримінального суду на умовах цього статуту; подати інформацію про наведені в цій скарзі та встановлені в ході перевірки факти злочинів проти людяності, скоєні та скоювані щодо усіх українських пенсіонерів-дітей війни, Раді Безпеки ООН для наступної її передачі Прокурору МКС та уможливлення проведення останньою розслідування; подати інформацію про наведені в цій скарзі та встановлені в ході перевірки факти злочинів проти людяності, скоєні щодо усіх українських пенсіонерів-дітей війни, Прокурору МКС для уможливлення проведення нею розслідування, за приписами ст.15 Римського статуту міжнародного кримінального суду, proprio motu (за власною ініціативою).
1.1. Електронний письмовий лист «Скарга №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» підписаний мною простим електронним підписом відповідно до нормативних приписів шляхом додавання до електронних даних, що складають текст листа, даних в електронній формі, призначених для ідентифікації мене як підписувача листа – а саме власноручного підпису у вигляді мого власного прізвища та ініціалів друкованими літерами такого вигляду: «Г.С. Щербата». Власне підпису передувала підказка у вигляді слова «Підпис» з наступною двокрапкою.
1.2. При підписуванні електронного письмового листа «Скарга №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» я керувалася приписами ст.19.1 Конституції України, яка дозволяє мені, які і будь-якій іншій людині, робити все, що прямо не заборонене законом. Форма та спосіб мого електронного підпису під електронним письмовим листом «Скарга №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» вільно обрані мною серед запроваджених в реальне життя можливостей, наданих сучасними науковими досягненнями в галузі електроніки, в межах доступних опцій комп’ютерної техніки.
1.3. Далі наводиться повний текст «Скарги №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» (цитата):
«Прошу підтвердити отримання цього електронного листа за призначенням відповідно до приписів ст.7 Розділу ІІІ «Порядку роботи з електронними документами у діловодстві та їх підготовки до передавання на архівне зберігання», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2014 № 1886/5.
Президенту України п. Петру Порошенку
01220, м. Київ, вул. Банкова, 11, [email address], [email address]; Щербата Галина Сергіївна, людина з інвалідністю 1А групи
21037, м. Вінниця, ххххххххххххххххххххххххххх
С К А Р Г А №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни
І. Факти
1. Все життя я пропрацювала сільською учителькою, а в даний час є людиною з інвалідністю 1А групи, протягом понад 17 років не ходжу через інвалідність. Я є також дитиною війни.
2. Відповідно до ст.6 закону України №2195-IV від 18.11.04р. "Про соціальний захист дітей війни", з 01.01.2006 року мені надане право на підвищення мізерної пенсії, а саме: «Дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком». Однак, в законному розмірі підвищення пенсії не виплачувалась мені, як і іншим дітям війни, ніколи. Всіма правдами і неправдами злочинна влада Януковича обдирала український народ, спираючи на бідність країни та відсутність грошей в бюджеті. В 2014 році – новою владою! – внесені зміни до вказаного закону (закон № 76-VIII від 28.12.2014), яким право визначення розміру підвищення передано КМУ. А КМУ ще за Януковича, 28 грудня 2011р. ухвалив постанову №1381, за якою розмір підвищення складає всього 66,43 грн., або менше 18% від первинного, тобто, конституційного, розміру, яка працює і сьогодні.
2.1. Саме тому, серед іншого, люди пішли на Майдан. І лише після Революції ми дізнались, що, виявляється, усі пограбовані з людей гроші щодня тонами вивозили посіпаки Януковича. Ось чому грошей не було! Ось куди вони насправді йшли!
3. Незважаючи на Революцію Гідності, таке ж свавілля продовжує і теперішня так звана «демократична» влада. В даний час продовжується виплата підвищення пенсії як дитині війни на підставі не закону, а постанови КМУ часів Януковича №1381 в розмірі всього 66,43 грн. Більше того, системне пограбування народу постійно «узаконюється» шляхом офіційного урізання усіх і так мізерних соціальних виплат та такого самого офіційного «переливання» пограбованих коштів в стотисячні та мільйонні зарплати і пенсії чиновників. Зокрема:
3.1. Ще до спливу року від Революції Гідності законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/79-19) внесені зміни до Бюджетного кодексу України, зокрема, п.5) ст.63 розділу І цього закону ухвалене наступне:
«I. Внести до Бюджетного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №50-51, ст. 572) такі зміни:
63. У розділі VI "Прикінцеві та перехідні положення":
5) доповнити пунктами 17-27 такого змісту:
«26. Установити, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 13, ст. 178); статей 5 та 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 4, ст. 94); Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 15, ст. 111); частин першої та другої статті 9, статей 14, 22, 36, 37 та 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 29, ст. 399); частини другої статті 12, пункту "ж" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19); статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425); статті 9 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 4, ст. 18); статті 43 Гірничого закону України (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 50, ст. 433); статей 6-1, 6-2, 6-3 та 6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 24, ст. 182); статті 4 Закону України "Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 12, ст. 187); Закону України "Про вищу освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 37-38, ст. 2004); частини першої статті 25, частини другої статті 35, частини четвертої статті 36, частини п’ятої статті 41, статті 57, частини другої статті 61 Закону України "Про освіту" (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 21, ст. 84); абзацу другого частини шостої статті 11, частин першої, другої, п’ятої статті 14, статті 21, абзаців другого - дев’ятого частини першої статті 25 Закону України "Про загальну середню освіту" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 28, ст. 230); абзацу першого частини другої, абзаців другого, четвертого та п’ятого частини третьої статті 18, абзацу третього частини четвертої статті 21, абзацу першого частини першої статті 22 Закону України "Про позашкільну освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 46, ст. 393); частини другої статті 14, абзацу другого частини шостої статті 16, абзацу другого частини третьої статті 30, частини п’ятої статті 35 Закону України "Про дошкільну освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 49, ст. 259); абзацу другого частини першої статті 26, статті 28 Закону України "Про зайнятість населення" (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 24, ст. 243); статті 5 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці" (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., № 42-43, ст. 293); частини першої статті 25, статті 26 Закону України "Про дипломатичну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 5, ст. 29); частини третьої статті 22, частини третьої статті 29 Закону України "Про культуру" (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 24, ст. 168); статті 14 Закону України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 27, ст. 904); статті 44 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 45, ст. 397); частини третьої статті 119, статті 250 Кодексу законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375); частини другої статті 13, частини першої статті 14, абзацу сьомого частини другої статті 21 Закону України "Про театри і театральну справу" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 26, ст. 350); абзаців восьмого та дев’ятого частини другої статті 28 Закону України "Про музеї та музейну справу" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 25, ст. 191); частини четвертої статті 19 Закону України "Про охорону праці" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 2, ст. 10); частини четвертої статті 23, частин третьої, дев’ятнадцятої, двадцятої, двадцять дев’ятої статті 24, частини третьої статті 34 Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 2-3, ст. 20); частин третьої, четвертої та п’ятої статті 26 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 7, ст. 50); частини третьої статті 69, статті 129, частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529); пункту 6 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про безоплатну правову допомогу" (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 51, ст. 577); абзацу п’ятого частини третьої статті 5, частини п’ятої статті 19 Закону України "Про охорону дитинства" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 30, ст. 142); абзацу другого пункту 30 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 24, ст. 170); другого речення частини п’ятої статті 6 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 32, ст. 453); абзацу третього частини другої статті 47 Закону України "Про професійно-технічну освіту" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 32, ст. 215); частини третьої статті 15 Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 23, ст. 177); частин четвертої, п’ятої, шостої статті 14 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 50, ст. 302); частини першої статті 25 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей" (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., № 45, ст. 313); Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 26, ст. 273); статті 16 Закону України "Про запобігання корупції" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 49, ст. 2056); частини першої статті 21 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 38, ст. 324); абзаців третього і четвертого підпункту 8 пункту 8 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 29, ст. 942); статті 9-1, абзаців першого і другого пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 15, ст. 190); частини сьомої статті 21 Закону України "Про Національну гвардію України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 17, ст. 594), абзацу шостого частини третьої статті 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 16, ст. 255); статей 6 і 7 Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 26, ст. 896); статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування».
3.2. Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 №80-VIII (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80-19) ухвалено таке:
3.2.1. ст.7: «Установити у 2015 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2015 року - 1176 гривень, з 1 вересня - 1330 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років: з 1 січня 2015 року - 1032 гривень, з 1 вересня - 1167 гривень;
дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2015 року - 1286 гривень, з 1 вересня - 1455 гривень;
працездатних осіб: з 1 січня 2015 року - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень;
осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2015 року - 949 гривень, з 1 вересня - 1074 гривні.
3.2.2. п.9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ:
«9. Установити, що:
…
норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 13, ст. 178 із наступними змінами), статей 5 та 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 4, ст. 94 із наступними змінами), Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 15, ст. 111 із наступними змінами), статей 14, 22, 36, 37 та 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 29, ст. 399 із наступними змінами), частини другої статті 12, пункту "ж" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами), статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425 із наступними змінами), статті 9 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 4, ст. 18 із наступними змінами), статті 43 Гірничого закону України (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 50, ст. 433 із наступними змінами), статей 6-1, 6-2, 6-3 та 6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 24, ст. 182 із наступними змінами), стаття 4 Закону України "Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 12, ст. 187), Закону України "Про вищу освіту" (Голос України, 2014 р., 08, 06.08.2014, № 148, Урядовий кур’єр, 2014 р., 08, 13.08.2014, № 146, Офіційний вісник України, 2014 р., № 63 (15.08.2014), ст. 1728); частини першої статті 25, частини другої статті 35, частини четвертої статті 36, частини п’ятої статті 41, статті 57, частини другої статті 61 Закону України "Про освіту" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 34, ст. 451); абзацу другого частини шостої статті 11, частин першої, другої, п’ятої статті 14, статті 21, абзацу другого - дев’ятого частини першої статті 25 Закону України "Про загальну середню освіту" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 28, ст. 230; 2014 р., № 2, ст. 41); абзацу першого частини другої, абзаців другого, четвертого та п’ятого частини третьої статті 18, абзацу третього частини четвертої статті 21, абзацу першого частини першої статті 22 Закону України "Про позашкільну освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 46, ст. 393; 2005 р., № 26, ст. 1484; 2014 р., № 2-3, ст. 41); частини другої статті 14, абзацу другого частини шостої статті 16, абзацу другого частини третьої статті 30, частини п’ятої статті 35 Закону України "Про дошкільну освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 49, ст. 259); абзацу другого частини першої статті 26, статті 28 Закону України "Про зайнятість населення" (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 24, ст. 243); статті 5 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці" (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., № 42-43, ст. 293; 2013 р., № 30, ст. 341); абзацу першого статті 25, статті 26 Закону України "Про дипломатичну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 5, ст. 29; 2011 р., № 31, ст. 296); частини третьої статті 22, частини третьої статті 29 Закону України "Про культуру" (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 24, ст. 168); статті 14 Закону України "Про суспільне телебачення і радіомовлення України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 27, ст. 904); статті 44 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 45, ст. 397); частини третьої статті 119, статті 250 Кодексу законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375 із наступними змінами); частини другої статті 13, частини першої статті 14, абзацу восьмого статті 21 Закону України "Про театри і театральну справу" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 26, ст. 350); абзаців восьмого та дев’ятого частини другої статті 28 Закону України "Про музеї та музейну справу" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 25, ст. 191); частини четвертої статті 19 Закону України "Про охорону праці" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 49, ст. 668); частин четвертої статті 23, частин третьої, дев’ятнадцятої, двадцятої, двадцять дев’ятої статті 24, частини третьої статті 34 Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 12, ст. 165); частин третьої, четвертої та п’ятої статті 26 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 14, ст. 80); Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529 із наступними змінами); абзацу п’ятого частини третьої статті 5, частини п’ятої статті 19 Закону України "Про охорону дитинства" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 30, ст. 142); абзацу другого пункту тридцятого частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 24, ст. 170); другого речення частини п’ятої статті 6 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1990 р., № 45, ст. 602); абзацу третього частини другої статті 47 Закону України "Про професійно-технічну освіту" (Урядовий кур’єр, 1998 р., 03, 12.03.98, № 48-49, Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 32, ст. 215; Офіційний вісник України, 1998 р., № 9 (19.03.98), ст. 319); частини третьої статті 15 Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 7 (14.02.95), ст. 45); частин четвертої, п’ятої, шостої статті 14 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 50, ст. 302); частини першої статті 25 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей" (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., № 45, ст. 313; 2009 р., № 41, ст. 597); Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 26, ст. 273; із змінами, внесеними законами України від 20 листопада 2012 року № 5483-VІ та від 19 грудня 2013 року № 714-VII), частини першої статті 21 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 27, ст. 385), абзаців третього - четвертого підпункту 8 пункту 8 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 29, ст. 942), пункту 3 статті 8, статей 9-1, 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 15, ст. 190); частин п’ятої та сьомої статті 21 Закону України "Про Національну гвардію України" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 24, ст. 728), статей 1, 9, 40, 48-1 Житлового кодексу Української РСР (Відомості Верховної Ради УРСР, 1983 р., додаток до № 28, ст. 573); статей 6 і 7 Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 26, ст. 896); частини другої статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (Голос України, 25.10.2014, №206) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування».
3.3. Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/76-19) Верховна Рада України вирішила: «34. У Законі України "Про соціальний захист дітей війни" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., №4, ст.94; 2006 р., №9-11, ст. 96, №19-20, ст. 166; 2008 р., №№ 5-8, ст. 78; 2010 р., №19, ст.150): 2) у частині першій статті 6 слова "у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни" замінити словами "у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".
3.4. Усі ці горезвісні закони ухвалені одного дня – напередодні Новорічних свят. Це такі новорічні подарунки нової влади багатостраждальному народу України.
3.5. Але на цьому «подарунки» не закінчилися. Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 №928-VIII (http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/928-19), знову під ялинку, Верховна Рада України «подарувала» народу таке:
3.5.1. ст.7:«Установити у 2016 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2016 року - 1330 гривень, з 1 травня - 1399 гривень, з 1 грудня - 1544 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років: з 1 січня 2016 року - 1167 гривень, з 1 травня - 1228 гривень, з 1 грудня - 1355 гривень;
дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2016 року - 1455 гривень, з 1 травня - 1531 гривня, з 1 грудня - 1689 гривень;
працездатних осіб: з 1 січня 2016 року - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2016 року - 1074 гривні, з 1 травня - 1130 гривень, з 1 грудня - 1247 гривень»;
3.5.2. п.11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ: «11. {Положення пункту 11 Прикінцевих положень у тій частині, яка передбачає, що норми і положення Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, визнане неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 5-рп/2016 від 08.07.2016} Установити, що норми і положення частин першої та другої статті 9, статей 14, 22, 36, 37 та 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 29, ст. 399 із наступними змінами); частини другої статті 12, пункту "ж" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами); статті 4 Закону України "Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 12, ст. 187); Закону України "Про вищу освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 37-38, ст. 2004); частини другої статті 35, частини п’ятої статті 41, статті 57, частини другої статті 61 Закону України "Про освіту" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 34, ст. 451); частин першої, другої, п’ятої статті 14, статті 21, абзаців другого - десятого частини першої статті 25 Закону України "Про загальну середню освіту" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 28, ст. 230; 2014 р., № 2, ст. 41); абзацу першого частини другої, абзаців другого, четвертого частини третьої статті 18, абзацу третього частини четвертої статті 21, частини першої статті 22 Закону України "Про позашкільну освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 46, ст. 393; 2005 р., № 26, ст. 1484; 2014 р., № 2-3, ст. 41); частини другої статті 14, частини третьої статті 30 Закону України "Про дошкільну освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 49, ст. 259); статті 5 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці" (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., № 42-43, ст. 293; 2013 р., № 30, ст. 341); частин першої та третьої статті 25, статті 26 Закону України "Про дипломатичну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 5, ст. 29; 2011 р., № 31, ст. 296); частини третьої статті 22, абзацу другого частини першої, частини третьої статті 29 Закону України "Про культуру" (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 24, ст. 168); статті 14 Закону України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 27, ст. 904); статті 44 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 45, ст. 397); частини третьої статті 119, статті 250 Кодексу законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375 із наступними змінами); частини другої статті 13, частини першої статті 14, абзацу сьомого частини другої статті 21 Закону України "Про театри і театральну справу" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 26, ст. 350); абзаців восьмого та дев’ятого частини другої статті 28 Закону України "Про музеї та музейну справу" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 25, ст. 191); Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність"; частин третьої, четвертої та п’ятої статті 26 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 14, ст. 80); Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 41-45, ст. 529); Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей, дітей, один із батьків яких загинув у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або під час масових акцій громадянського протесту, дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, для здобуття професійно-технічної та вищої освіти" (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 30, ст. 271); абзацу п’ятого частини третьої статті 5, частин п’ятої, чотирнадцятої - шістнадцятої статті 19 Закону України "Про охорону дитинства" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 30, ст. 142); статей 41 та 441, абзацу третього частини другої статті 47 Закону України "Про професійно-технічну освіту" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 32, ст. 215); частини третьої статті 15 Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 7, ст. 45); частин четвертої - шостої статті 14 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 50, ст. 302); абзацу десятого частини першої статті 1, частини першої статті 24, частини першої статті 25 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей" (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., № 45, ст. 313; 2009 р., № 41, ст. 597); пункту 14 частини другої статті 18 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 50-51, ст. 2057); Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 26, ст. 273; із змінами, внесеними законами України від 20 листопада 2012 року № 5483-VI та від 19 грудня 2013 року № 714-VII); частини першої статті 21, частини дванадцятої статті 29 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 27, ст. 385); пункту 3 статті 8, статей 91, 11, 12, абзаців першого і другого пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 15, ст. 190); частин п’ятої та сьомої статті 21 Закону України "Про Національну гвардію України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 17, ст. 594); статей 1, 9, 40, 481 Житлового кодексу Української РСР (Відомості Верховної Ради УРСР, 1983 р., додаток до № 28, ст. 573); частини другої статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 2-3, ст. 12); абзацу шостого частини третьої статті 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 16, ст. 255); частин третьої, сьомої та одинадцятої статті 119 Кодексу цивільного захисту України (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 34-35, ст. 458); Закону України "Про Національну поліцію" (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 40-41, ст. 379); Закону України "Про пробацію" (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 13, ст. 93) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України.
3.6. Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1801...) Верховна Рада України вирішила: «Стаття 7. Установити у 2017 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2017 року - 1544 гривні, з 1 травня - 1624 гривні, з 1 грудня - 1700 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років: з 1 січня 2017 року - 1355 гривень, з 1 травня - 1426 гривень, з 1 грудня - 1492 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2017 року - 1689 гривень, з 1 травня - 1777 гривень, з 1 грудня - 1860 гривень;
працездатних осіб: з 1 січня 2017 року - 1600 гривень, з 1 травня - 1684 гривні, з 1 грудня - 1762 гривні;
осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2017 року - 1247 гривень, з 1 травня - 1312 гривень, з 1 грудня - 1373 гривні».
3.7. в даний час доплата мені пенсії як дитині війни складає так само, як і при Януковичу – 66,43 гривні, і така сума виплачується на підставі постанови Кабінету міністрів України від 28.12.11 №1381.
4. , п.9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», ст.34 закону України» Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України».
5. Наведеними актами в черговий раз влада ревізувала тематичний соціальний закон, в черговий раз обікравши український народ на користь власних захмарних статків. Однак, історія вже знає, чим завершилась аналогічна ревізія. Існує чимало рішень Конституційного Суду України, які визнали неконституційними такі ж спроби узаконити обкрадання українців владою (за виключенням єдиного рішення КСУ від 26.12.2011 № 20-рп/2011 – злочинного рішення часів Януковича). Наприклад,
5.1. в Рішенні КСУ від 22.09.05 року №5-рп/2005 Конституційний суд України вказав на таке: (абз.4 п.5.2 мотивувальної частини), «Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод — це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини — це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена».
5.2. в Рішенні КСУ від 09.07.07 року №6-рп/2007 Конституційний суд України вказав на таке: (починаючи з п.3.1. мотивувальної частини):«У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Аналіз законодавчої діяльності Верховної Ради України свідчить про те, що при прийнятті законів про Державний бюджет України систематично зупиняється дія інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, які є складовою конституційного права громадян на соціальний захист і достатній рівень життя кожного (статті 46, 48 Конституції України).
Зупинення дії законів є способом тимчасового припинення їх дії в часі та/або за колом осіб і має здійснюватися відповідно до вимог Конституції України. Ця юридична процедура знаходиться в органічному зв’язку із скасуванням законів, внесенням до них змін та доповнень. Отже, у такому випадку законом про Державний бюджет України припиняється на певний строк правове регулювання відносин у сфері соціального захисту, зупиняється дія механізму реалізації конституційних соціально-економічних прав громадян, що призводить до обмеження права на соціальний захист. Систематичне зупинення законами про Державний бюджет України дії чинних законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій фактично скасовує їх дію.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.
Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України), та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.
Отже, відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).
3.2. Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов’язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав за зверненнями суб’єктів права на конституційне подання справи і приймав рішення, у яких визнавав окремі положення законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій такими, що не відповідають Конституції України (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року N5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 17 березня 2004 року N7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), від 1 грудня 2004 року N20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року N8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання). Проте, незважаючи на зазначені рішення Конституційного Суду України, ревізія законами про Державний бюджет України пільг, компенсацій і гарантій, яку започатковано у 1995 році, набула системного характеру.
4. У частині другій статті 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України – усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
До повноважень Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні належить прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85, стаття 91 Конституції України). Виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України). Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період (частина перша статті 96 Конституції України), шляхом прийняття відповідного закону.
Питання складення, розгляду, затвердження, звіту та контролю за використанням коштів Державного бюджету України регламентовані положеннями статей 95, 96, 97, 98 Конституції України та Бюджетним кодексом України (2542-14) (далі – Кодекс).
Вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій статті 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Кодексу (2542-14).
Встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Кодексу (2542-14) перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним.
Зі змісту наведених положень Конституції України та Кодексу (2542-14) вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України – він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Таке положення закріплено і в частині третій статті 27 Кодексу (2542-14).
Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов’язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України).
Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі (2542-14), то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
5. Проаналізувавши зазначені положення Конституції України, Кодексу (2542-14), практику зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.
Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин»;
п.1 резолютивної частини: «Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”:
(абз. 7) - пункту 12 статті 71 (489-16), яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (2195-15), з урахуванням статті 111 цього Закону;
(абз.21) - статті 111 (489-16), за якою підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни»;
п.4 резолютивної частини: «Звернути увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Бюджетного кодексу України (2542-14) при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Державний бюджет України».
5.3. в Рішенні КСУ від 22.05.08 №10-рп/2008 Конституційний суд України вказав на таке: «п. 5 мотивувальної частини: «5. Проведений Конституційним Судом України порівняльно-правовий аналіз відповідних норм Конституції України, оспорюваних положень Закону (107-17), інших правових актів та виходячи з правових позицій Конституційного Суду України стосовно ініційованих у конституційних поданнях питань дає підстави для таких висновків.
5.3. (абз.2 та 3): Ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 року N6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Кодексу (2542-14) при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: стаття 38 Кодексу (2542-14) конкретизує вимоги частини другої статті 95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу (2542-14) і Конституції України визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет — встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзаци четвертий, п’ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини). У зв’язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що “зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України” (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини).
При прийнятті оспорюваного Закону (107-17) всупереч зазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (стаття 67 розділу I) (107-17) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них нечинними (розділ II).
5.4. Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя.
Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок — скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
7.1. Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України).
(абз.3) Тлумачення словосполучення “звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина”, що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), згідно з яким “конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод — це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини — це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними”. При цьому Конституційний Суд України зазначив, що “загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена” (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини).
(абз.4) Отже, визнання Законом (107-17) правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод».
5.4. Наведені рішення КСУ прямо підтверджують антиконституційність і сучасних аналогічних законів, релевантних питанню.
6. Є і нещодавнє рішення КСУ, яке так само підтверджує антиконституційність правових актів, наведених в п.4 цього звернення. Це рішення стосується п.11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», який є братом-близнюком п.9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік»:
п.9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік»:
«9. Установити, що: …норми і положення… статей 5 та 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"… застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування».
п.11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік»:
«11. Установити, що норми і положення… Закону України "Про судоустрій і статус суддів"… застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України».
6.1. Рішенням від 08.07.16 №5-рп/2016 Конституційний суд України вказав на таке:
6.1.1. абз.2 п.1 мотивувальної частини: «Верховний Суд України обґрунтовує своє клопотання тим, що надання Кабінету Міністрів України повноважень застосовувати норми і положення Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI зі змінами щодо порядку та розмірів фінансування судової влади виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України порушує засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову, не відповідає правовій визначеності як елементу принципу верховенства права та гарантіям незалежності суддів, а також створює загрозу для функціонування судової системи в цілому»;
6.1.2. п.2.1 мотивувальної частини: «2.1. Україна відповідно до статей 1, 6 Основного Закону України є демократичною, правовою державою, в якій державна влада здійснюється на засадах її функціонального поділу та балансу між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади завдяки системі стримувань і противаг для досягнення цілей і завдань, передбачених Конституцією України.
Метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є, зокрема, розмежування повноважень між різними органами державної влади, що означає самостійне виконання кожним із них своїх функцій та здійснення повноважень відповідно до Конституції та законів України.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.»
6.1.3. абз.2-6 п.2.2 мотивувальної частини: «Відповідно до статті 75 Основного Закону України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. До виключних повноважень парламенту належить, зокрема, прийняття законів України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України).
Повноваження єдиного органу законодавчої влади в Україні не можуть передаватись іншим органам чи посадовим особам, про що неодноразово вказував у своїх рішеннях Конституційний Суд України (рішення від 14 грудня 2000 року №15-рп/2000 та від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002).
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, видає постанови і розпорядження в межах своєї компетенції (частини перша, третя статті 113, частина перша статті 117 Основного Закону України).
Пунктом 11 Прикінцевих положень Закону №928 Верховна Рада України надала Кабінету Міністрів України повноваження застосовувати норми і положення Закону №2453 у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, тобто вирішувати своїми актами питання фінансування органів судової влади.
Надання Кабінету Міністрів України таких повноважень означає, що вони поширюються на положення Закону №2453, зокрема, щодо: визначення кількості суддів у судах загальної юрисдикції; виплати винагороди народним засідателям; розміру суддівської винагороди; відпустки судді; забезпечення житлових умов судді; забезпечення потреб судді, пов’язаних з його діяльністю; забезпечення державного захисту суддів та членів їхніх сімей; питань соціального страхування судді; медичного обслуговування та санаторно-курортного лікування суддів та членів їхніх сімей; порядку та розмірів виплати пенсії або щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; забезпечення функціонування судової влади; засад фінансування судів; порядку фінансування судів; матеріального, побутового забезпечення та соціального захисту працівників судової системи (частина четверта статті 19, частина перша статті 64, статті 133, 134, 136, 137, 138, 139, 140, 141, 143, 145, 146, 147 Закону №2453).
Зазначені положення Закону №2453 стосуються питань забезпечення державою фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, що відповідно до пункту 14 частини першої статті 92, частини першої статті 130 Основного Закону України мають врегульовуватися лише законами України, а не актами Кабінету Міністрів України, як це передбачено пунктом 11 Прикінцевих положень Закону №928»;
6.1.4. вирішальна та резолютивна частини: «Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюване положення пункту 11 Прикінцевих положень Закону №928 у тій частині, яка передбачає, що норми і положення Закону №2453 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, надає Кабінету Міністрів України повноваження на свій розсуд визначати видатки Державного бюджету України на фінансування судів і діяльності суддів, чим порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні та становить загрозу для незалежності суддів, гарантування якої є забезпеченням конституційного права особи на судовий захист.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 65, 67, 69, 71, 73 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України
вирішив:
1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 11 Прикінцевих положень Закону України „Про Державний бюджет України на 2016 рік“ від 25 грудня 2015 року №928–VIII у тій частині, яка передбачає, що норми і положення Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ (Відомості Верховної Ради України, 2010р., №41–45, ст.529) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України.
2. Положення пункту 11 Прикінцевих положень Закону України „Про Державний бюджет України на 2016 рік“ від 25 грудня 2015 року №928–VIII у тій частині, яка передбачає, що норми і положення Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №41–45, ст.529) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення».
7. Таким чином, кумулятивна логіка ЧОТИРЬОХ наведених релевантних рішень Конституційного суду України прямо вказує на антиконституційність постанови Кабінету міністрів України від 28.12.11 №1381, п.9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», ст.34 закону України» Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», якими я обкрадена так само, як і сотні тисяч інших громадян України зі статусом дитини війни.
8. Крім того, влада обкрадає мільйони українців, включаючи і мене, шляхом маніпуляцій з прожитковим мінімумом (далі – ПМ). Робиться це ще в один неконституційний спосіб – шляхом свавільного обрізання конституційного прожиткового мінімуму (далі – КПМ) та запровадження, натомість, умоглядного розміру прожиткового мінімуму, повністю відірваного від купівельної вартості КПМ та вдвічі меншого від нього в грошовому виразі, який з апломбом встановлюється в законах про бюджет (далі – бюджетний прожитковий мінімум, БПМ) і на практиці чомусь використовується владою як базовий державний соціальний стандарт на певний рік. Це – шахрайство чистої води.
8.1. Так, відповідно до Конституції України,
8.1.1. ст.46.3: «Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати РІВЕНЬ ЖИТТЯ, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом».
8.1.2. ст.48: «Кожен має право на достатній ЖИТТЄВИЙ РІВЕНЬ для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло».
8.2. На виконання ст.ст.46, 48 Конституції України ухвалений закон України «Про прожитковий мінімум», який в ст.1 і встановив прожитковий мінімум як РІВЕНЬ ЖИТТЯ, а саме надав його поняття: «Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості». Це означає, що РІВЕНЬ ЖИТТЯ прожиткового мінімуму – вартісна величина ДОСТАТНЬОГО для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
8.3. Перелік набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг (далі – Перелік) затверджений постановами Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 №656 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення», та прийнятою на її заміну постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.16 №780 з такою ж назвою.
8.4. Наступним кроком став закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», який в ст.1 продублював поняття та складові прожиткового мінімуму як РІВНЯ ЖИТТЯ, встановлені законом України «Про прожитковий мінімум», а в ст.6 визначив цей прожитковий мінімуму, встановлений законом, «БАЗОВИМ державним соціальним стандартом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти». Тобто, прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт є завжди реальний набір товарів та послуг, але ніяк не умоглядні грошові суми, взяті зі стелі та відірвані від купівельної оцінки цього реального набору товарів та послуг.
8.5. А далі Кабмін має ВСТАНОВЛЮВАТИ конкретний РОЗМІР чергового прожиткового мінімуму, відповідний ст.46 та 48 Конституції України, тобто, РІВНЯ ЖИТТЯ (= купівельна вартість Переліку в конкретний момент часу), який потім ЗАТВЕРДЖУЄ Верховна Рада в законі про бюджет. КМУ має встановити КПМ як вартість Переліку шляхом підрахунку купівельної вартості усіх складових Переліку, на конкретний час, та наступного ухвалення власного рішення про встановлення КПМ на певний період часу.
8.6. Однак, насправді не існує жодного рішення КМУ про встановлення КПМ, і в усіх законах про бюджет Верховна Рада ВСТАНОВЛЮЄ прожитковий мінімум, а не ЗАТВЕРДЖУЄ той, щоб раніше мав бути встановлений Кабміном, тобто, де-факто діє без законних повноважень на такі дії, та ще й за відсутності фактичних підстав (встановленого КМУ КПМ). Тобто, ВРУ встановлює бюджетний прожитковий мінімум «від балди» - «по понятіям», а не за Конституцією та законом. Крім того, судячи з оприлюдненої на сайті МСПУ статистики (http://www.msp.gov.ua/timeline/Pokazniki..., http://www.msp.gov.ua/news/10482.html, http://www.msp.gov.ua/news/12286.html), Радівський (читай – Кабмінівський) БПМ немає нічого спільного з конституційним КПМ (= купівельною вартістю Переліку), оскільки часто не досягає навіть половини останнього (і це якщо повірити на слово МСПУ – хоча насправді і там реальний ПМ (фактичний ПМ = ФПМ) обрізають щонайменше вдвічі-втричі. Так, за офіційними даними:
Прожитковий мінімум у 2015-2016 роках (за законом та фактичний)
Міс.
рік на одну особу для дітей віком до 6 років для дітей віком від 6 до 18 років для працездатних осіб для осіб, які втратили працездатність
закон факт % закон факт % закон факт % закон факт % закон факт %
2015
Січ.15 1176 1536 77 1032 1477 70 1286 1877 68 1218 1611 76 949 1224 78
Лют.15 1176 1605 73 1032 1535 67 1286 1952 66 1218 1687 72 949 1276 74
Бер.15 1176 1757 67 1032 1669 62 1286 2137 60 1218 1851 66 949 1391 68
Кві.15 1176 2211 53 1032 2109 49 1286 2593 50 1218 2317 53 949 1822 52
Тра.15 1176 2466 48 1032 2356 44 1286 2858 45 1218 2580 47 949 2055 46
Чер.15 1176 2555 46 1032 2419 43 1286 2930 44 1218 2681 45 949 2113 45
Лип.15 1176 2571 46 1032 2439 42 1286 2934 44 1218 2698 45 949 2135 44
Сер.15 1176 2497 47 1032 2381 43 1286 2873 45 1218 2610 47 949 2084 46
Вер.15 1330 2518 53 1167 2421 48 1455 2925 50 1378 2624 53 1074 2100 51
Жов15 1330 2388 56 1167 2308 51 1455 2815 52 1378 2488 55 1074 1972 54
Лис.15 1330 2487 53 1167 2401 49 1455 2930 50 1378 2591 53 1074 2052 52
Гру.15 1330 2493 53 1167 2418 48 1455 2951 49 1378 2594 53 1074 2060 52
2016
Січ.16 1330 2482 54 1167 2460 47 1455 3001 48 1378 2546 54 1074 2093 51
Лют.16 1330 2485 54 1167 2465 47 1455 2996 49 1378 2551 54 1074 2095 51
Бер.16 1330 2491 53 1167 2481 47 1455 3014 48 1378 2555 54 1074 2097 51
Кві.16 1330 2496 53 1167 2488 47 1455 3020 48 1378 2560 54 1074 2102 51
Тра.16 1399 2615 53 1228 2609 47 1531 3144 49 1450 2679 54 1130 2220 51
Чер.16 1399 2683 52 1228 2644 46 1531 3177 48 1450 2767 52 1130 2262 50
Лип.16 1399 2709 52 1228 2689 46 1531 3208 48 1450 2780 52 1130 2300 49
Сер.16 1399 2669 52 1228 2657 46 1531 3169 48 1450 2736 53 1130 2269 50
Вер.16 1399 2687 52 1228 2683 46 1531 3204 48 1450 2751 53 1130 2282 50
Жов16 1399 2719 51 1228 2722 45 1531 3260 47 1450 2779 52 1130 2309 49
Лис.16 1399 2810 50 1228 2814 44 1531 3364 46 1450 2872 50 1130 2389 47
Гру.16 1544 2862 54 1355 2868 47 1689 3428 49 1600 2924 55 1247 2436 51
8.6.1. Така суттєва розбіжність демонструє страшні факти: офіційно встановлюваний ВРУ в антиконституційний спосіб БПМ не має нічого спільного навіть з тим принизливим Переліком, який де-факто не охоплює навіть третини мінімальних фізіологічних та соціальних потреб сучасного українця. Це означає, що фактична=конституційна вартість ПМ ніколи не застосовується в політиці та бюджетному законодавстві України: щороку українські нувориші малюють цифри БПМ з великим апломбом, але «по понятіям», а Перелік існує собі автономно – «для меблів». Аналогічною є і ситуація з бюджетом-2017.
9. За стандартами ООН, абсолютна світова межа злиднів (крайня межа виживання) визначена Світовим Банком за купівельною спроможністю паритетних цін в США в 2011 році (2011 PPP), і складає 1.90$США /день. Це означає, що в світі неможливо на меншу суму купити мінімально необхідного харчування. Це означає, що менший рівень доходів є абсолютною загрозою для життя людини. Рівень бідності для України, за встановленими ООН стандартами, відповідає 5,05 $США /день за купівельною здатністю $США ще 1995 року. За підрахунками ООН – а рівень життя, а відтак, і бідності в Україні ООН рахує виключно за рівнем фактичного прожиткового мінімуму, – за межею бідності в Україні в 2016 році мешкали 60% населення України.
9.1. Опосередковано підтвердив оцінку ООН, включаючи і щодо рівня життя в Україні в 2017 році, Прем’єр-міністр України Гройсман В.Б. 07.04.17 під час «Години запитань до уряду» в Верховній Раді він публічно повідомив, що 85% пенсіонерів отримують пенсію на рівні мінімальної. А це – мільйони українців, і живуть вони на рівні нижче абсолютної світової межі злиднів – менше 1.90$США /день.
9.2. Така ситуація є системною та систематичною в Україні, оскільки встановлена на рівні закону.
10. Реально виплачувана мені пенсія, що є єдиним джерелом мого існування, заробленим за все життя важкою працею, складає в середньому половину, а то й менше, фактичного прожиткового мінімуму, та 1,5$США на день, і не досягає нижньої критичної межі 1,90$США, що є загрозливим для мого життя. Це означає, що влада вбиває мене голодом.
10.1. Повільно вбиваючи мене, влада також піддає мене жорстоким катуванням: постійна руйнація здоров’я спричиняє чисельні хвороби, які, разом з постійним недоїданням, завдають мені щоденних мук.
10.2. В аналогічному становищі загрози життю та катуванням з боку влади знаходяться усі понад 85% – мільйони – пенсіонерів України.
11. Водночас, за даними відкритих джерел, топ-чиновники державних структур України виплачують собі шалені суми у формі офіційної зарплатні за рахунок народних коштів. Зокрема,
11.1. Восени 2016 року Прем’єр-міністр України Гройсман В.Б. встановив особисто собі та усім членам Кабінету-Міністрів України щомісячну зарплату в сумі 100 000 грн. При цьому він ще й заплатив собі та колегам таку зарплату заднім числом за сім місяців, що заборонено законом, завдавши в такий спосіб збитки бюджету в десятки мільйонів гривень. Щоб отримати щомісячний доход Гройсмана В.Б., мені потрібно скласти мою пенсію за 8 років.
11.2. Зарплати голів НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Украгазвидобування» сягають 1 000 000 грн./міс. – пенсію в такій сумі я можу отримати за 80 років. Їх секретаркам, до яких навіть немає особливих освітніх вимог, виплачується 44 000 грн./міс. – гроші моєї пенсії набіжуть в такій сумі за 3,6 роки.
11.3. Генеральний директор «Укрпошти» отримує 750 000 грн./міс., що еквівалентно моїй пенсії майже за 60 років.
11.4. Судді Верховного Суду України поклали зарплату в 300 000 – 400 000 грн./міс. Мені до такої суми треба скласти пенсію за майже 30 років.
11.5. Голова Нацбанку України заробляє 200 000 грн./міс., що дорівнює моїй пенсії за майже 17 років.
11.6. Наведені факти свідчать про несправедливий та непропорційний розподіл державою Україна суспільних фондів, що є системним порушенням базових принципів прав людини та дискримінацією переважної більшості українців в їх праві на власність за соціальною ознакою.
12. Існуючий стан речей складає загрозу не лише для мого та переважної більшості українців здоров’я, а й для мого та переважної більшості українців життя, і порушує моє право на життя, гарантоване ст.2 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод (матеріальний аспект), та право не бути підданою катуванню, гарантоване ст.3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод (матеріальний аспект), в сукупності зі ст.14 цієї ж Конвенції – з дискримінацією мене в цих моїх правах за соціальним статусом пенсіонерки. Так само, порушені і мої конституційні права, гарантовані ст.ст.3, 24, 27, 28, 43, 46 та 48 Конституції України.
12.1. Наведені факти підпадають також під кваліфікацію злочинів проти людяності, передбачених ст.7 Римського статуту міжнародного кримінального суду (МКС), підписаного Україною 20.01.2000 р. – навмисні довготривалі широкомасштабні масові катування та винищення пенсіонерів та дітей війни України. Однак, за 17 років влада України, двічі визнавши юрисдикцію МКС щодо ст.7 Римського статуту на території України, при цьому навіть не спромоглася визнати такі важкі міжнародні злочини проти людяності злочинами за українським національним правом – вони до сьогодні не внесені як злочини до Кримінального кодексу України.
ІV. Вимоги
Виходячи з викладеного, звертаюсь до Президента України п. П. Порошенка П.О. з цим зверненням і прошу:
13. Негайно звернутися до Конституційного Суду України, відповідно до ст.150.2 Конституції України, з конституційним поданням про невідповідність ст.ст.3, 6, 8, 19, 21, 22, 24, 27, 28, 43, 46, 48, 92, 95 Конституції України (неконституційність):
13.1. пункту 5) статті 63 розділу І закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII в частині доповнення розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України новим пунктом 26;
13.2. ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» 1) в частині встановлення прожиткового мінімуму на 2015, 2016 та 2017 роки без повноважень на такі рішення та 2) в частині визначення прожиткового мінімуму в розмірі, суттєво заниженому в порівнянні з вимогами ст.46, 48 Конституції України;
13.3. пункту 9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пункту 11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», пункту 6 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» ст.34 закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014, постанови Кабінету міністрів України від 28.12.11 №1381 в частині антиконституційного зменшення розміру доплати дитині війни.
13.4. Можливим джерелом покриття майбутніх бюджетних витрат на фінансування відновленого закону та справедливості є скорочення витрат на утримання органів влади, в тому числі шляхом законодавчого встановлення заборони 10-кратного перевищення будь-яких бюджетних виплат в рахунок заробітної плати та соціальних виплат, в розрахунку на місяць, в порівнянні з мінімальними аналогічними виплатами. (Подібний досвід є поширеним в світі. Зокрема, в Японії мінімальна та максимальна зарплати не можуть різнитися більш як втричі.)
14. В порядку законодавчої ініціативи, негайно подати до Верховної Ради України законопроект про встановлення заборони 10-кратного перевищення будь-яких бюджетних виплат в рахунок заробітної плати та соціальних виплат, в розрахунку на місяць, в порівнянні з мінімальними аналогічними виплатами.
15. В порядку законодавчої ініціативи, подати до Верховної Ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, яким доповнити вказаний кодекс усіма злочинами, передбаченими ст.ст.7 та 8 Римського статуту міжнародного кримінального суду як злочинами проти людяності та воєнними злочинами, за національним кримінальним правом.
16. Забезпечити, усіма наявними повноваженнями, якнайшвидшу беззастережну ратифікацію Україною Римського статуту міжнародного кримінального суду на умовах цього статуту.
17. Подати інформацію про наведені в цій скарзі та встановлені в ході перевірки факти злочинів проти людяності, скоєні та скоювані щодо усіх українських пенсіонерів-дітей війни, Раді Безпеки ООН для наступної її передачі Прокурору МКС та уможливлення проведення останньою розслідування.
18. Подати інформацію про наведені в цій скарзі та встановлені в ході перевірки факти злочинів проти людяності, скоєні щодо усіх українських пенсіонерів-дітей війни, Прокурору МКС для уможливлення проведення нею розслідування, за приписами ст.15 Римського статуту міжнародного кримінального суду, proprio motu (за власною ініціативою).
19. ТЕРМІНОВО провести перевірку викладених в цій скарзі фактів та її розгляд в установленому законом порядку. При цьому забезпечити реалізацією моїх прав:
19.1. особисто викласти аргументи комісії (особі), що перевірятиме скаргу, та взяти участь у перевірці поданої скарги;
19.2. знайомитися з матеріалами перевірки скарги;
19.3. подавати додаткові матеріали та наполягати на їх запиті органом, який розглядає скаргу;
19.4. бути присутнім при розгляді скарги;
19.5. користуватися послугами адвоката або представника;
19.6. одержати письмову відповідь про результати розгляду скарги;
19.7. висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду скарги;
19.8. вимагати відшкодування збитків, якщо вони стануть результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
20. Забезпечити мою участь в перевірці та розгляді скарги; для цього повідомити мені прізвища, імена та по-батькові, найменування посад посадових осіб, яким буде доручено проводити перевірку та/чи розгляд скарги, та завчасно повідомляти про місце та час усіх запланованих заходів з перевірки та/чи розгляду скарги.
21. Надати мені завчасно до початку розгляду скарги можливість ознайомлення з усіма матеріалами з перевірки скарги шляхом надсилання належних їх факсимільних копій (фотокопій з оригіналів) мені на домашню адресу та, додатково, цифрових факсимільних копій (фотокопій з оригіналів) матеріалів з перевірки скарги на електронну адресу [email address].
22. Встановити поіменно та повідомити мені усіх винних та відповідальних посадових осіб, причетних до фактів викладених в цій скарзі порушень моїх прав.
23. Розглянути цю скаргу в моїй присутності за місцем мого проживання, заздалегідь повідомивши час та місце розгляду.
Вказане клопотання заявляється на підставі ст.ст.21.1, 24.1, 24.2 Конституції України, ст.ст.4.1.е), 5.2, 5.3, 13.1 Конвенції ООН про права інвалідів, що є частиною українського законодавства з 30.12.2009 року, ст.ст.6.1, 8, 14 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною українського законодавства з 24.07.1997 року, Резолюції Генеральної Асамблеї ООН №48/96 «Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів», прийнятої на 48 сесії Генеральної Асамблеї ООН 20 грудня 1993 року, ст.1.1.5), ст.ст.6.2, 12 закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» для застосування позитивної дискримінації (розумного пристосування) з метою усунення непрямої дискримінації людей з інвалідністю та забезпечення їм, через розумне пристосування, однакового з неінвалідами доступу до квазі-судової процедури розгляду звернень в порядку закону України «Про звернення громадян».
24. Оскільки я є малозабезпеченою людиною з інвалідністю 1А групи і, за законом, маю право на публічного адвоката, прошу забезпечити мій доступ до квазі-судової процедури з розгляду цієї скарги, гарантований ст.6.1 Конвенції, в частині права на безоплатну правову допомогу як складової забезпечення принципу рівності сторін та змагальності процедури розгляду скарги. Наведену конвенційну гарантію прошу забезпечити шляхом покладення зобов’язання на Вінницький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (21021, м. Вінниця, вул. Порика, 29, [email address], тел.0-800-213-103) направити адвоката для представництва моїх інтересів під час розгляду цієї скарги призначеної дати в призначеному місці. На моє звернення ще від 17.07.15 вказаний Центр ухвалив рішення про надання мені безоплатної правової допомоги, але так його і не виконав, адвоката для представництва моїх інтересів в квазі-судових процедурах не виділив, і адвоката я не маю.
24.1. Прошу забезпечити виконання усіх дій з перевірки та розгляду цієї скарги за моєї участі та участі публічного (призначеного) адвоката.
25. Відповідно до 20.2 закону України «Про звернення громадян», «На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну». Відтак, прошу розглянути моє звернення у скорочений 3-денний строк, оскільки питання стосується доль мільйонів українських дітей війни, а тому містить важливий суспільний інтерес, і щоденне зволікання з поновлення моїх порушених прав, викладених в цьому зверненні, є загрозливим для мого життя та життів мільйонів інших українських дітей війни.
25.1. Відповідно до 20.3 закону України «Про звернення громадян», «Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку». Прошу розглянути моє звернення як людини з інвалідністю 1А групи – особи, яка має пільги за законодавством, у першочерговому порядку.
26. Визнати факт порушення щодо мене ст.ст. 3, 6, 8, 19, 21, 22, 24, 27, 28, 43, 46, 48, 92, 95 Конституції України; ст.2 та 3 в сукупності зі ст.14 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
27. Забезпечити негайне поновлення моїх порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку зі скаргою рішень; для цього негайно забезпечити мені як дитині війни, так само, як і усім іншим дітям війни поновлення виплати підвищення пенсії дитині війни в конституційному розмірі.
28. Забезпечити, усіма наявними повноваженнями, усунення від займаних посад Прем’єр –міністра України Гройсмана В.Б., Віце-прем'єр-міністра України Розенка П.В., Міністра соціальної політики України Реви А.О., як персонально відповідальних за широкомасштабні катування та винищення українських дітей війни.
29. Подати Генеральній прокуратурі України матеріали з перевірки цієї скарги на предмет розслідування наведених в ній фактів злочинів проти людяності та притягнення винних до кримінальної відповідальності національним судом.
30. Забезпечити негайне припинення, усіма наявними повноваженнями, наведених тут широкомасштабних порушень прав людини.
31. Виявити та усунути причини та умови, які сприяли наведеним тут порушенням; забезпечити унеможливлення повторення таких порушень на майбутнє.
32. Вжити передбачених законом заходів та вирішити питання про притягнення у встановленому законом порядку до встановленої законом відповідальності, за наведені в цій скарзі та виявлені в ході перевірки скарги додаткові порушення моїх прав людини, усіх інших, встановлених в ході перевірки цієї скарги, винних та відповідальних посадових осіб, причетних до викладених в цій скарзі та встановлених перевіркою порушень.
33. Не допускати безпідставної передачі розгляду цієї скарги іншим органам. Я не надаю згоди на передачу цієї скарги та моїх персональних даних будь-яким третім особам.
34. Надати мені можливість ознайомлення з усіма матеріалами з розгляду цієї скарги шляхом надсилання їх належних факсимільних копій (фотокопій з оригіналів) в паперовій та цифровій (електронній) формі на мою домашню та електронну адреси.
35. Надати мені на домашню адресу письмове рішення та письмову відповідь з усіх питань скарги.
36. Письмово повідомити мені на домашню та електронну адреси про результати перевірки скарги і суть прийнятого рішення.
37. У разі (часткової) відмови в задоволенні вимог скарги надати мені на домашню адресу письмове рішення з мотивами відмови та роз'яснити порядок його оскарження.
Додатки (в копіях): копія паспорту; довідка про інвалідність, звернення за вторинною правовою допомогою, рішення (наказ) про надання вторинної правової допомоги. Інші потрібні наявні документи будуть надані на першу ж вимогу.
14.04.17
Підпис: Г.С. Щербата»
(Кінець цитати).
2. Наскільки мені відомо, питання, з якими я звернулася до Президента України п. Петра Порошенка, знаходяться в його виключній компетенції, і, за ст.106 Конституції України, не можуть делегуватися чи в будь-який інший спосіб передаватися для вирішення будь-яким іншим органам чи особам.
2.1. Станом на сьогодні жодної відповіді Президента України п. Петра Порошенка на «Скаргу №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» я не отримала – ні слуху, ні духу.
3. На відповідних інтернет-порталах та в іншому публічному доступі відсутня інформація про звернення Президента України п. Петра Порошенка: до Конституційного Суду України – з поданнями про невідповідність ст.ст.3, 6, 8, 19, 21, 22, 24, 27, 28, 43, 46, 48, 92, 95 Конституції України (неконституційність): пункту 5) статті 63 розділу І закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII в частині доповнення розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України новим пунктом 26; ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» 1) в частині встановлення прожиткового мінімуму на 2015, 2016 та 2017 роки без повноважень на такі рішення та 2) в частині визначення прожиткового мінімуму в розмірі, суттєво заниженому в порівнянні з вимогами ст.46, 48 Конституції України; пункту 9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пункту 11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», пункту 6 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» ст.34 закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014, постанови Кабінету міністрів України від 28.12.11 №1381 в частині антиконституційного зменшення розміру доплати дитині війни; до Верховної Ради України, в порядку законодавчої ініціативи, – з поданням законопроектів 1) про встановлення заборони 10-кратного перевищення будь-яких бюджетних виплат в рахунок заробітної плати та соціальних виплат, в розрахунку на місяць, в порівнянні з мінімальними аналогічними виплатами; 2) про внесення змін до Кримінального кодексу України, яким доповнити вказаний кодекс усіма злочинами, передбаченими ст.ст.7 та 8 Римського статуту міжнародного кримінального суду як злочинами проти людяності та воєнними злочинами, за національним кримінальним правом; 3) про якнайшвидшу беззастережну ратифікацію Україною Римського статуту міжнародного кримінального суду на умовах цього статуту; про подання інформації про наведені в скарзі та встановлені в ході перевірки факти злочинів проти людяності, скоєні та скоювані щодо усіх українських пенсіонерів-дітей війни, Раді Безпеки ООН для наступної її передачі Прокурору МКС та уможливлення проведення останньою розслідування; про подання інформації про наведені в скарзі та встановлені в ході перевірки факти злочинів проти людяності, скоєні щодо усіх українських пенсіонерів-дітей війни, Прокурору МКС для уможливлення проведення нею розслідування, за приписами ст.15 Римського статуту міжнародного кримінального суду, proprio motu (за власною ініціативою). Цей факт дає обґрунтовані підстави вважати, що Президент України п. Петро Порошенко не виконав свої ПОВНОВАЖЕННЯ=ОБОВ’ЯЗКИ стосовно мого звернення, не звертався до Конституційного Суду України та Верховної Ради України з відповідними поданнями, чим порушив конституційні та конвенційні права сотень тисяч дітей війни в Україні. Схоже на те, що саме з метою приховання такої очевидної протиправної бездіяльності протягом майже року від Президента України п. Петра Порошенка ні слуху, ні духу на моє звернення. Це означає, що саме звернення ним не розглядалось і не вирішувалось по суті, а просто покладене під сукно.
3.1. Водночас, протягом минулого періоду часу – майже півроку, міжнародний злочин з винищення українських дітей війни продовжується, влада так і не надає їм навмисно закритого доступу до їжі, ліків, житла, одягу. Складається враження, що Президент України п. Петро Порошенко дивиться на все це крізь пальці, і пропускає все це повз вуха – нічого не робить не лише з власної ініціативи, а й навіть як реагування на звернення.
Крук круку око не виклює.
4. Відповідно до ст.1.1 закону України «Про запобігання корупції», «У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
- корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність;
- корупція - використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей».
4.1. Тобто, корупцією, серед іншого, закон визначив – це використання, зокрема, будь-яким державним службовцем наданих йому службових повноважень з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи ІНШИХ осіб.
5. Виходить, якщо Президент України п. Петро Порошенко протиправно не виконав свого як гаранта Конституції України ОБОВ’ЯЗКУ зі звернення до КСУ з поданням про визнання неконституційними ОЧЕВИДНО неконституційних законів, то такою протиправною бездіяльністю протягом майже півроку він унеможливив визнання неконституційними, за ініціативою Президента України, оскаржуваних мною законів, та де-факто надав неправомірну вигоду винним відповідальним посадовим особам уряду та Верховної Ради України, які своїми протиправними діями та бездіяльністю уможливили ухвалення да тривалу дію неконституційних законів і, як наслідок, завдали мільярдних збитків сотням тисяч українських дітей війни, та відмовили їм в доступі до їжі, ліків, одягу та житла.
5.1. Надана Президентом України п. Петром Порошенком цій армії корумпованих посадовців неправомірна вигода полягала в уможливленні кожним з них 1) уникнення або, щонайменше, відстрочення щонайменше на півроку усіх видів відповідальності щодо кожного з них, включаючи і кримінальної, за їх дії, що уможливили ухвалення та виконання неконституційних законів та винищення людей, а також бездіяльності щодо приведення вказаних законів у відповідність до Конституції України, а відтак, і 2) уникнення відшкодування завданої ними шкоди. Вартість отриманої неправомірної вигоди у формі завданої вказаними вище чиновниками шкоди достеменно можуть порахувати лише уповноважені органи, які мають доступ до загальнодержавних даних з бюджетних, включаючи соціальних, виплат, в тому числі і дітям війни. Однак, враховуючи, що потерпілими від такого масштабного злочину є сотні тисяч українських дітей війни, вона (вигода) обраховується щонайменше в мільйонах, якщо не мільярдах, гривень, і такі наслідки визнані законом тяжкими.
5.2. Це означає, що лише за одним епізодом незвернення з поданням до КСУ за моїм листом «Скарга №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни » (а таких епізодів – не один) Президент України п. Петро Порошенко вчинив корупційне правопорушення, в якому наявні ознаки кримінального злочину з тяжкими наслідками, передбаченого ст.364.2 КК України, який віднесений до корупційних злочинів і який тягне кримінальну відповідальність за його вчинення.
5.3. Цим листом я інформую Президента України п. Петра Порошенка про вчинення Президентом України п. Петром Порошенком корупційного правопорушення у формі бездіяльності – протиправного незвернення до КСУ, на мою «Скаргу №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни», з поданням про невідповідність ст.ст.3, 6, 8, 19, 21, 22, 24, 27, 28, 43, 46, 48, 92, 95 Конституції України (неконституційність) пункту 5) статті 63 розділу І закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII в частині доповнення розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України новим пунктом 26; ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» 1) в частині встановлення прожиткового мінімуму на 2015, 2016 та 2017 роки без повноважень на такі рішення та 2) в частині визначення прожиткового мінімуму в розмірі, суттєво заниженому в порівнянні з вимогами ст.46, 48 Конституції України; пункту 9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пункту 11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», пункту 6 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» ст.34 закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014, постанови Кабінету міністрів України від 28.12.11 №1381 в частині антиконституційного зменшення розміру доплати пенсії дитині війни, чим унеможливив визнання, з ініціативи Президента України, неконституційними вказаних оскаржуваних мною законів, і, отже, надав неправомірну вигоду чисельним посадовцям уряду та парламенту України у вигляді уникнення чи відстрочення їх відповідальності (і цивільної, і кримінальної, в т.ч. міжнародної) за злочинне уможливлення ухвалення (та злочинну бездіяльність щодо приведення у відповідність до Конституції України) вказаних законів, та винищення сотень тисяч українських дітей війни, шляхом відмови їм в доступі до їжі, ліків, одягу та житла. Це корупційне правопорушення Президента України п. Петра Порошенка заборонене законом України «Про запобігання корупції» та містить ознаки кримінального злочину з тяжкими наслідками, передбаченого ст.364.2 КК України, який віднесений до корупційних злочинів, і який тягне кримінальну відповідальність за його вчинення.
6. Відповідно до ст.60.1 закону України «Про запобігання корупції», «Особам, зазначеним у пунктах 1, 2, 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, а також особам, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, забороняється: 1) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом; 2) надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону.
6.1. Виходить, якщо Президент України п. Петро Порошенко протиправно не виконав свого ОБОВ’ЯЗКУ з розгляду та вирішення моєї «Скарги №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни», і вчинив при цьому щонайменше 19 порушень закону України «Про звернення громадян», в тому числі щонайменше 7 порушень закону України «Про звернення громадян» у формі відмови де-факто в наданні мені інформації, надання якої передбачено законом України «Про звернення громадян», а також у формі надання несвоєчасно, недостовірної чи не в повному обсязі інформації, яка підлягає наданню мені відповідно до закону «Про звернення громадян» (а саме: 1) не повідомив мене письмово про результати перевірки «Скарги №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни»; 2) не забезпечив мого права знайомитися з матеріалами перевірки, не надіславши мені для ознайомлення жодного з матеріалів перевірки «Скарги №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни»; 3) не повідомив мені суть прийнятого щодо «Скарги №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» рішення; 4) не ознайомив мене з жодним рішенням про відмову в задоволенні вимог «Скарги №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» (якщо таке було); 5) не довів до мого відома в письмовій формі рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених в «Скарзі №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» (якщо таке було), з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови; 6) не надав відповіді за результатами розгляду «Скарги №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» за підписом керівника або особи, яка виконує його обов’язки; 7) не роз'яснив порядок оскарження прийнятого за «Скаргою №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» рішення у разі визнання «Скарги №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» необґрунтованою), то вчинив заборонені законом України «Про запобігання корупції» правопорушення, пов’язані з корупцією – 1) відмову мені в інформації, надання якої передбачено законом України «Про звернення громадян»; 2) надання мені несвоєчасно та не в повному обсязі інформації, яка підлягає наданню мені відповідно до закону України «Про звернення громадян», тобто порушень, які тягнуть адміністративну відповідальність за їх вчинення.
6.2. Цим листом я інформую Президента України п. Петра Порошенка про вчинення Президентом України п. Петром Порошенком, іншими невідомими мені відповідальними посадовими особами адміністрації Президента України, при вирішенні моєї «Скарги №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни», правопорушень, пов’язаних з корупцією – 1) відмови мені в інформації, надання якої передбачено законом України «Про звернення громадян»; 2) надання мені не в повному обсязі інформації, яка підлягає наданню мені відповідно до закону України «Про звернення громадян», тобто порушень, заборонених законом України «Про запобігання корупції», які тягнуть адміністративну відповідальність за їх вчинення.
ІІ. Вимоги скарги
7. Відповідно до ст.ст.40, 93, 106, 150 Конституції України я ПОВТОРНО звертаюся до Президента України п. Петра Порошенка з поданим мною ще 14.04.17, але ДО СЬОГОДНІ навмисно не вирішеним по суті листом «Скарга №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» і ПОВТОРНО прошу Президента України п. Петра Порошенка:
7.1. Негайно звернутися до Конституційного Суду України, відповідно до ст.150.2 Конституції України, з конституційним поданням про невідповідність ст.ст.3, 6, 8, 19, 21, 22, 24, 27, 28, 43, 46, 48, 92, 95 Конституції України (неконституційність):
7.1.1. пункту 5) статті 63 розділу І закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII в частині доповнення розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України новим пунктом 26;
7.1.2. ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» 1) в частині встановлення прожиткового мінімуму на 2015, 2016 та 2017 роки без повноважень на такі рішення та 2) в частині визначення прожиткового мінімуму в розмірі, суттєво заниженому в порівнянні з вимогами ст.46, 48 Конституції України;
7.1.3. пункту 9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пункту 11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», пункту 6 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» ст.34 закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014, постанови Кабінету міністрів України від 28.12.11 №1381 в частині антиконституційного зменшення розміру доплати пенсії дитині війни.
7.2. Можливим джерелом покриття майбутніх бюджетних витрат на фінансування відновленого закону та справедливості є скорочення витрат на утримання органів влади, в тому числі шляхом законодавчого встановлення заборони 10-кратного перевищення будь-яких бюджетних виплат в рахунок заробітної плати та соціальних виплат, в розрахунку на місяць, в порівнянні з мінімальними аналогічними виплатами. (Подібний досвід є поширеним в світі. Зокрема, в Японії мінімальна та максимальна зарплати не можуть різнитися більш як втричі.)
7.3. В порядку законодавчої ініціативи, негайно подати до Верховної Ради України законопроект про встановлення заборони 10-кратного перевищення будь-яких бюджетних виплат в рахунок заробітної плати та соціальних виплат, в розрахунку на місяць, в порівнянні з мінімальними аналогічними виплатами.
7.4. В порядку законодавчої ініціативи, подати до Верховної Ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, яким доповнити вказаний кодекс усіма злочинами, передбаченими ст.ст.7 та 8 Римського статуту міжнародного кримінального суду як злочинами проти людяності та воєнними злочинами, за національним кримінальним правом.
7.5. Забезпечити, усіма наявними повноваженнями, якнайшвидшу беззастережну ратифікацію Україною Римського статуту міжнародного кримінального суду на умовах цього статуту.
7.6. Подати інформацію про наведені в цій скарзі та встановлені в ході перевірки факти злочинів проти людяності, скоєні та скоювані щодо усіх українських пенсіонерів-дітей війни, Раді Безпеки ООН для наступної її передачі Прокурору МКС та уможливлення проведення останньою розслідування.
7.7. Подати інформацію про наведені в цій скарзі та встановлені в ході перевірки факти злочинів проти людяності, скоєні щодо усіх українських пенсіонерів-дітей війни, Прокурору МКС для уможливлення проведення нею розслідування, за приписами ст.15 Римського статуту міжнародного кримінального суду, proprio motu (за власною ініціативою).
7.8. ТЕРМІНОВО провести перевірку викладених в цій скарзі фактів та її розгляд в установленому законом порядку. При цьому забезпечити реалізацією моїх прав:
7.9. особисто викласти аргументи комісії (особі), що перевірятиме скаргу, та взяти участь у перевірці поданої скарги;
7.10. знайомитися з матеріалами перевірки скарги;
7.11. подавати додаткові матеріали та наполягати на їх запиті органом, який розглядає скаргу;
7.12. бути присутнім при розгляді скарги;
7.13. користуватися послугами адвоката або представника;
7.14. одержати письмову відповідь про результати розгляду скарги;
7.15. висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду скарги;
7.16. вимагати відшкодування збитків, якщо вони стануть результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
7.17. Забезпечити мою участь в перевірці та розгляді скарги; для цього повідомити мені прізвища, імена та по-батькові, найменування посад посадових осіб, яким буде доручено проводити перевірку та/чи розгляд скарги, та завчасно повідомляти про місце та час усіх запланованих заходів з перевірки та/чи розгляду скарги.
7.18. Надати мені завчасно до початку розгляду скарги можливість ознайомлення з усіма матеріалами з перевірки скарги шляхом надсилання належних їх цифрових факсимільних копій (фотокопій з оригіналів) мені на електронну адресу, з якої отриманий цей лист.
7.19. Встановити поіменно та повідомити мені усіх винних та відповідальних посадових осіб, причетних до фактів викладених в цій скарзі порушень моїх прав.
7.20. Розглянути цю скаргу в моїй присутності за місцем мого проживання, заздалегідь повідомивши час та місце розгляду.
7.21. Вказане клопотання заявляється на підставі ст.ст.21.1, 24.1, 24.2 Конституції України, ст.ст.4.1.е), 5.2, 5.3, 13.1 Конвенції ООН про права інвалідів, що є частиною українського законодавства з 30.12.2009 року, ст.ст.6.1, 8, 14 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною українського законодавства з 24.07.1997 року, Резолюції Генеральної Асамблеї ООН №48/96 «Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів», прийнятої на 48 сесії Генеральної Асамблеї ООН 20 грудня 1993 року, ст.1.1.5), ст.ст.6.2, 12 закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» для застосування позитивної дискримінації (розумного пристосування) з метою усунення непрямої дискримінації людей з інвалідністю та забезпечення їм, через розумне пристосування, однакового з неінвалідами доступу до квазі-судової процедури розгляду звернень в порядку закону України «Про звернення громадян».
7.22. Оскільки я є малозабезпеченою людиною з інвалідністю 1А групи і, за законом, маю право на публічного адвоката, прошу забезпечити мій доступ до квазі-судової процедури з розгляду цієї скарги, гарантований ст.6.1 Конвенції, в частині права на безоплатну правову допомогу як складової забезпечення принципу рівності сторін та змагальності процедури розгляду скарги. Наведену конвенційну гарантію прошу забезпечити шляхом покладення зобов’язання на Вінницький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (21021, м. Вінниця, вул. Порика, 29, [email address], тел.0-800-213-103) направити адвоката для представництва моїх інтересів під час розгляду цієї скарги призначеної дати в призначеному місці. На моє звернення ще від 17.07.15 вказаний Центр ухвалив рішення про надання мені безоплатної правової допомоги, але так його і не виконав, адвоката для представництва моїх інтересів в квазі-судових процедурах не виділив, і адвоката я не маю.
7.23. Прошу забезпечити виконання усіх дій з перевірки та розгляду цієї скарги за моєї участі та участі публічного (призначеного) адвоката.
7.24. На доказ підставності цього мого звернення прошу застосувати факти, аргументи та докази, подані мною 14.04.17 в «Скарзі №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» та викладенні вище по тексту в складі цитати з наведеного звернення.
7.25. Додатково прошу витребувати з Міністерства соціальної політики України (далі – МСП) та використати при створенні конституційного подання дані про: 1) кількість дітей війни в Україні; 2) розміри виплачуваного в 2016-2017 роках підвищення пенсії дитині війни та 3) загальну суму виплаченого в 2016-2017 роках підвищення пенсії дитині війни. Усі ці дані прошу витребувати в розрізі місяців.
7.26. Додатково повідомляю, що за офіційними даними МСП, ВАРТІСТЬ фактичного (статистичного) нормативного прожиткового мінімуму для непрацездатних (і яка щонайменше втроє менша від вартості конституційного прожиткового мінімуму), обрахована МСП за серпень 2017 року (http://www.msp.gov.ua/news/12286.html), склала 2 495,26 грн.; натомість, законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік» свавільно встановлений РОЗМІР прожиткового мінімуму для непрацездатних: з 1 січня 2017 року – 1247 гривень, з 1 травня - 1312 гривень, з 1 грудня - 1373 гривні; фактично, вдвоє менше. Це означає, що влада забезпечила мене фінансовим джерелом доступу до їжі всього протягом половини кожного місяця, а фінансовим джерелом доступу до ліків та житла не забезпечила зовсім. Такі факти кваліфікуються як катування та винищення людей і за національним, і за міжнародним правом.
7.27. Відповідно до 20.2 закону України «Про звернення громадян», «На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну». Відтак, прошу розглянути моє звернення у скорочений 3-денний строк, оскільки питання стосується доль мільйонів українських дітей війни, а тому містить важливий суспільний інтерес, і щоденне зволікання з поновлення моїх порушених прав, викладених в цьому зверненні, є загрозливим для мого життя та життів мільйонів інших українських дітей війни.
7.28. Відповідно до 20.3 закону України «Про звернення громадян», «Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку». Прошу розглянути моє звернення як людини з інвалідністю 1А групи – особи, яка має пільги за законодавством, у першочерговому порядку.
7.29. Визнати факт порушення щодо мене ст.ст. 3, 6, 8, 19, 21, 22, 24, 27, 28, 43, 46, 48, 92, 95 Конституції України; ст.2 та 3 в сукупності зі ст.14 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
7.30. Забезпечити негайне поновлення моїх порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку зі скаргою рішень; для цього негайно забезпечити мені як дитині війни, так само, як і усім іншим дітям війни поновлення виплати підвищення пенсії дитині війни в конституційному розмірі.
7.31. Забезпечити, усіма наявними повноваженнями, усунення від займаних посад Прем’єр –міністра України Гройсмана В.Б., Віце-прем'єр-міністра України Розенка П.В., Міністра соціальної політики України Реви А.О., як персонально відповідальних за широкомасштабні катування та винищення українських дітей війни.
7.32. Подати Генеральній прокуратурі України матеріали з перевірки цієї скарги на предмет розслідування наведених в ній фактів злочинів проти людяності та притягнення винних до кримінальної відповідальності національним судом.
7.33. Забезпечити негайне припинення, усіма наявними повноваженнями, наведених тут широкомасштабних порушень прав людини.
7.34. Виявити та усунути причини та умови, які сприяли наведеним тут порушенням; забезпечити унеможливлення повторення таких порушень на майбутнє.
7.35. Вжити передбачених законом заходів та вирішити питання про притягнення у встановленому законом порядку до встановленої законом відповідальності, за наведені в цій скарзі та виявлені в ході перевірки скарги додаткові порушення моїх прав людини, усіх інших, встановлених в ході перевірки цієї скарги, винних та відповідальних посадових осіб, причетних до викладених в цій скарзі та встановлених перевіркою порушень.
7.36. Не допускати безпідставної передачі розгляду цієї скарги іншим органам. Я не надаю згоди на передачу цієї скарги та моїх персональних даних будь-яким третім особам.
7.37. Надати мені можливість ознайомлення з усіма матеріалами з розгляду цієї скарги шляхом надсилання їх належних факсимільних копій (фотокопій з оригіналів) в цифровій (електронній) формі на електронну адресу, з якої отриманий цей лист.
7.38. Надати мені на електронну адресу, з якої отриманий цей лист, письмове рішення та письмову відповідь з усіх питань скарги.
7.39. Письмово повідомити мені на електронну адресу, з якої отриманий цей лист, про результати перевірки скарги і суть прийнятого рішення.
7.40. У разі (часткової) відмови в задоволенні вимог скарги надати мені на електронну адресу, з якої отриманий цей лист, письмове рішення з мотивами відмови та роз'яснити порядок його оскарження.
7.41. Повідомити мені вхідний реєстраційний номер та дату вхідної реєстрації мого листа «Скарга №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» від 14.04.17 та надати його належно засвідчену електронну факсимільну копію (фотокопію з оригіналу) з реквізитами вхідної реєстрації.
7.42. Надати мені можливість ознайомлення з усіма матеріалами з перевірки «Скарги №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» від 14.04.17 шляхом надсилання їх належно засвідчених цифрових факсимільних копій (фотокопій з оригіналів) на мою електронну адресу, з якої отриманий цей лист.
7.43. Надати мені належно засвідчену електронну факсимільну копію (фотокопію з оригіналу) відповіді Президента України п. Петра Порошенка на мого листа «Скарга №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» від 14.04.17, якщо така була, та докази факту, способу та часу надсилання мені такої відповіді.
ІІІ. Вимоги запитів на доступ до публічної інформації та персональних даних, заяви на отримання інформації, необхідної мені для реалізації моїх прав людини
8. Відповідно до ст.ст.8, 10 Європейської Конвенції про захист прав людини, ст.34.2 Конституції України, законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про звернення громадян», «Про захист персональних даних», прошу надати мені мої персональні дані та інформацію, необхідну мені для реалізації моїх прав людини, публічну інформацію, ЩО Є ПРЕДМЕТОМ СУСПІЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ, необхідну мені для виявлення порушень прав людини, зловживання владою, ризиків для здоров'я людей, і яку я маю намір оприлюднити для суспільства, зокрема, публічну інформацію про себе, яка частково є також моїми персональними даними, а саме:
8.1. Вхідний реєстраційний номер та дату вхідної реєстрації цього листа.
8.2. Належну електронну факсимільну копію (фотокопію з оригіналу) цього листа з реквізитами його вхідної реєстрації Президентом України п. Петром Порошенком.
8.3. Належні факсимільні копії (фотокопії з оригіналів) усіх документів, складених та/чи отриманих за цим листом, включаючи усіх звернень та подань, тощо Президента України п. Петра Порошенка до будь-яких юридичних та фізичних осіб, а також отриманих на них відповідей.
8.4. Надати мені можливість ознайомлення з усіма матеріалами з перевірки цього звернення шляхом надсилання їх належних факсимільних копій (фотокопій з оригіналів) на мою електронну адресу, з якої отриманий цей лист.
8.5. Надати мені на електронну адресу, з якої отриманий цей лист, письмові відповіді з усіх питань цього звернення.
8.6. Письмово повідомити мене на електронну адресу, з якої отриманий цей лист, про результати перевірки цієї скарги і суть прийнятого рішення.
8.7. У разі (часткової) відмови в задоволенні вимог скарги надати мені на електронну адресу, з якої отриманий цей лист, письмове рішення з мотивами відмови та роз'яснити порядок його оскарження.
8.8. Повідомити мені вхідний реєстраційний номер та дату вхідної реєстрації мого «Скарга №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» від 14.04.17 та надати його належну електронну факсимільну копію (фотокопію з оригіналу) з реквізитами його вхідної реєстрації Президентом України п. Петром Порошенком.
8.9. Надати мені можливість ознайомлення з усіма матеріалами з перевірки та вирішення звернення «Скарга №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» від 14.04.17 шляхом надсилання його належних факсимільних копій (фотокопій з оригіналів) на мою електронну адресу, з якої отриманий цей лист.
8.10. Повідомити, чи подавав Президент України п. Петро Порошенко в 2016-2017 конституційні подання про невідповідність ст.ст.3, 6, 8, 19, 21, 22, 24, 27, 28, 43, 46, 48, 92, 95 Конституції України (неконституційність) пункту 5) статті 63 розділу І закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII в частині доповнення розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України новим пунктом 26; ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» 1) в частині встановлення прожиткового мінімуму на 2015, 2016 та 2017 роки без повноважень на такі рішення та 2) в частині визначення прожиткового мінімуму в розмірі, суттєво заниженому в порівнянні з вимогами ст.46, 48 Конституції України; пункту 9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пункту 11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», пункту 6 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» ст.34 закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014, постанови Кабінету міністрів України від 28.12.11 №1381 в частині антиконституційного зменшення розміру доплати пенсії дитині війни. Так чи ні?
8.10.1. Якщо ТАК (подавав), прошу надати мені належні факсимільні копії (фотокопії з оригіналів) усіх наявних таких конституційних подань, з доказами їх вручення адресату, на мою електронну адресу, з якої отриманий цей лист.
8.10.2. Якщо НІ (не подавав), прошу повідомити причини такої бездіяльності та документальне підтвердження її правомірності.
8.11. Повідомити, які конкретні заходи щодо протидії корупції та запобігання корупції вжиті Президентом України п. Петром Порошенком та його адміністрацією за наслідками розгляду моєї «Скарги №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» від 14.04.17.
8.12. Надати належно засвідчені електронні факсимільні копії (фотокопії з оригіналів) усіх створених Президентом України п. Петром Порошенком та його адміністрацією за наслідками розгляду моєї «Скарги №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» від 14.04.17 документів щодо протидії та запобігання корупції.
8.13. Повідомити, які конкретні заходи щодо протидії порушенням, пов’язаним з корупцією, та запобігання порушенням, пов’язаним з корупцією, вжиті Президентом України п. Петром Порошенком та його адміністрацією за наслідками розгляду моєї «Скарги №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» від 14.04.17.
8.14. Надати належно засвідчені електронні факсимільні копії (фотокопії з оригіналів) усіх створених Президентом України п. Петром Порошенком та його адміністрацією за наслідками розгляду моєї «Скарги №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» від 14.04.17 документів щодо протидії та запобігання порушенням, пов’язаним з корупцією.
Роз’яснюю, що, відповідно до 5.6,7 закону України «Про звернення громадян», «Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв’язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв’язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається».
Принагідно роз’яснюю Вам, що, відповідно до ст. 3 закону України «ПРО СВОБОДУ ПЕРЕСУВАННЯ ТА ВІЛЬНИЙ ВИБІР МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ», «…місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає…». Місцем мого проживання є житло в м. Вінниці. Законом України «Про звернення громадян» надання заявниками адреси місця проживання не вимагається. Разом з тим, усі мої актуальні персональні дані про мою інвалідність, склад сім’ї тощо, включно моя адреса, та документи на їх підтвердження, надані мною 14.04.17 Президенту України п. Петру Порошенку з моїм зверненням «Скарга №13с-17 про винищення (истребление) владою українських дітей війни» і наявні в нього. Зокрема, на мою актуальну адресу адміністрацією Президента України надісланий лист, зареєстрований за вихідним №12-09/1093 від 12 квітня 2017 року.
Роз’яснюю, що, відповідно до ст.2.2 закону України «Про доступ до публічної інформації», вказаний закон «…не поширюється… на ВІДНОСИНИ у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом», тобто, на стосунки суб’єктів звернень – заявників та скаржників, з одного боку, і юридичних осіб-адресатів звернень та їх посадових осіб, протягом часу процедури звернення та з приводу цієї процедури. Це обмеження не поширюється на будь-які інші, крім ВІДНОСИН, аспекти звернень, в тому числі і на ДОКУМЕНТАЦІЮ звернень. Навпаки, всі ДОКУМЕНТИ звернень, що містять відображену та задокументовану будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформацію, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків з прийняття та розгляду звернень, передбачених чинним законодавством, за приписами ст.1 закону України «Про доступ до публічної інформації», є ПУБЛІЧНОЮ інформацією, а тому на усі документи щодо усіх звернень громадян поширюються усі релевантні правила закону України «Про доступ до публічної інформації».
Роз’яснюю, що, відповідно до ст.7 закону України «Про інформацію», «2. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі ФОРМ і ДЖЕРЕЛ одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом».
Роз’яснюю, що в стосунках щодо ДОСТУПУ до СВОЇХ чи ЧУЖИХ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ закон України «Про доступ до публічної інформації» має перевагу і діє та застосовується як спеціальний пізніше ухвалений закон стосовно раніше ухваленого більш загального тематичного закону «Про захист персональних даних» (підстава: ст.ст.16.1, ст.16.6 закону «Про захист персональних даних», п.2 Розділу VI ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону «Про доступ до публічної інформації»).
Роз’яснюю, що, відповідно до ст.19 закону України «Про звернення громадян», «ст.19: Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: …письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги…» Це означає, що одна відповідь надається на ОДНЕ звернення. Чинним законодавством України не передбачене право об’єднувати в одному документі кілька відповідей на кілька звернень. Відповідно до ст.19.2 Конституції України, «Органи державної влади.., їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Це означає, що колективна відповідь на кілька звернень суперечить ст.19.2 Конституції України, отже, є протиправною, а тому взагалі не вважається відповіддю на жодне із звернень, про які в ній ідеться. Це означає, що надання такої відповіді тягне персональну відповідальність винних посадових осіб, в тому числі і адміністративну, як при відсутності відповіді.
Я не даю згоди на будь-яке об’єднання відповідей на різні звернення.
Я не даю згоди на використання будь-якої інформації стосовно мене та моїх персональних даних, включно будь-яких контактних даних, для будь-якої мети і в будь-який спосіб, включаючи і для комунікації зі мною, за виключенням мети, вказаної в цьому зверненні.
Відповідь та запитану інформацію в оригіналах чи в цифрових (електронних) факсимільних копіях (фотокопіях з оригіналів), належно засвідчених відповідно до приписів ст.1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 4 серпня 1983 року №9779-X „Про порядок видачі та засвідчення підприємствами, установами, організаціями копій документів, що стосуються прав громадян“ (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1983, N32, ст.492), який діє в Україні відповідно до ст.3 Закону України „Про правонаступництво України“, пунктів 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації ”Вимоги до оформлювання документів” (ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55), прошу надати мені в установлений законом строк на мою електронну адресу, з якої отриманий цей лист. Я не даю згоди на використання будь-яких інших моїх контактних даних для мети переписки за цим листом.
Усі інші докази надані раніше і наявні в Президента України п. Петра Порошенка. Однак, при наявності потреби, ці раніше надані докази, як і всі інші наявні докази будуть надані електронною поштою додатково на першу ж вимогу.
03.10.17
З повагою,

Підпис: Г.С. Щербата

З повагою,

Галина Сергіївна Щербата