Геноцид украинской семьи с незрячими детьми. Одесса. Кириченко Александр Владимирович

Доброго дня!

На підставі статей 1, 13, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року, які надають право звертатись із запитами до розпорядників інформації щодо надання публічної інформації, прошу надати наступну інформацію (наступні документи):

Положеннями конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчої, виконавчої та судової влади.
Згідно з положеннями ст. 8 Конституції України – в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі конституції України та повинні відповідати їй.
Частиною першою статті 9 Конституції України визначено, що міжнародні договори, згода та обов’язковість котрих надана верховною радою України є частиною національного законодавства України.
Так, відповідно до банглалорських принципів поведінки суддів, серед яких домінує незалежність, об’єктивність чесність та неупередженість, а також дотримання етичних норм – рівність, компетентність, які було складно резолюцією економічної та соціальної ради ООН 27 липня 2006 року №200623 та які є невід’ємною складовою кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням від 11 з’їзду суддів України від 22 лютого 2014 року визначено наступне- беручи до уваги загальну декларацію прав людини, в якій визначається як основоположний принцип надання в рівній мірі кожній особі права на розгляд справи, що пов’язана зі встановленням її прав та обов’язків незалежним судом на засадах справедливості та безсторонності на відкритому судовому засіданні у встановленому законом порядку, беручи до уваги міжнародний фактор громадянські і політичні права, що гарантує рівність всіх громадян перед судом, а також право кожної особи на своєчасний розгляд її справи, що пов’язано зі встановленням її прав та обов’язків компетентним та незалежним судом на засадах справедливості та безсторонності на відкритому судовому засіданні у встановленому законом порядку зазначені вище принципи мають на меті встановлення стандартів етичної поведінки суддів, вони адресовані суддям для використання інструкцій, а також судовим органам для використання базових принципів регламентації поведінки суддів, крім того вони покликані сприяти кращому розумінню та підтримки здійснення правосуддя з боку представників виконавчої та законодавчої влади, адвокатів та суспільства вцілому. Ці принципи передбачають, що у судді у своїй поведінці підзвітні відповідних органах, що утворені для підтримки суддівських стандартів, які дають об’єктивну та незалежну і мають на меті збільшення, а не зменшення значущості існуючих правових норм та правил поведінки, якими зв’язані судді. Згідно з положеннями ст. 127, 128 основного закону правосуддя здійснюють суди. На посаду судді може бути призначений громадянин України. Призначення на посаду судді здійснюється президентом України за поданням вищої ради правосуддя, в порядку встановленому законом. Відповідно до положень ст. 19 конституції України правовий порядок в України ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушеним робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі і в межах повноважень та у спосіб що передбачені конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч.1,2 ст.124 конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди(відповідно до положень ст.6 конституції України – саме судова влада, а не будь що інше).
Делегування функцій суддів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.
Згідно з приписами ч.2 ст. 125 Конституції України суд утворюється , реорганізовується чи ліквідовується законом, проект якого вноситься до верховної ради України президентом України після консультації з ВРП, однак мені стало відомо з відкритих достовірних джерел - установа з назвою Київський районний суд м.Одеси утворена і зареєстрована як юридична особа приватного права – приватне підприємство, має свій код єдиного державного реєстру підприємців і організацій України 02892928 та код класифікації видів економічної діяльності 84.23.
Положенням до Єдиного державного реєстру підприємців та організацій України затверджено постановою кабінету України №11822 від 22.01.1996 пунктом 1 чітко визначено, що єдиний державний реєстр підприємств та організацій України – це автоматизована збирання, накопичення, та опрацювання даних юридичних осіб всіх форм власності та організаційних форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, та проводять свою діяльність на підставі законодавства.
На підставі вищенаведеного до ЄДРПОУ можуть бути внесені відомості виключно про осіб, які здійснюють господарську діяльність і є суб’єктами господарської діяльності.
Треба зазначити, що згідно з ч.1 ст.8 господарського кодексу України держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання. Таким чином наявність ідентифікаційного коду ЄДРПОУ є реєстрація у ЄДРПОУ доводять ту обставину, що юридична особа з назвою «Київський районний суд м.Одеси» є суб’єктом господарювання, а отже – не може бути державним органом.
Статтями 85, 92, розділу 4 ВР України конституцією України визначила, що державні символи встановлюються виключно законом, прийнятим ВР України встановлюється державні символи, а саме. Це стосовно печаток. Є підстави стверджувати, що вони незаконні..
Ст.85 конституції України – до повноважень верховної ради України належать:
п.24 встановлення державних символів України;
ст.92 конституції України – виключно законами України встановлюються –
п.4 порядок використання і захисту державних символів.
Відповідно до ст. 20 Конституції України розділу першого загальних засад конституції України встановлено, що державними символами України встановлюється з урахуванням малого державного герба України та герба війська запорізького законом, що приймається не менше, як двома третинами від конституційного складу ВР України. Головним елементом державного гербу України є знак княжни держави Володимира Великого (малий державний герб України).Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюється ЗАКОНОМ, тобто актом, прийнятим парламентом, і тільки!
Ніяких офіційних символів у голови держави не передбачено конституцією України, що є статутом держави України.
Розділом 5 президент України ст.102 президент України є головою держави та виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Таким чином президент України та верховна рада України використовувати інші державні символи відмінні від встановлених ст.20 Конституції України не мають повноважень.
Верховна рада України державних символів державного герба не встановлювала і відсутні закони про затвердження державного гербу, а інші відмінні від конституційних символів – офіційні символи глави держави у злочинний спосіб якими повалено конституційний лад України встановив одноособово президент України і ставе гербову печатку президента України від себе особисто, як приватна особа в посвідченнях суддів, яких призначають на посаду суддів вперше.
Зазначені незаконні дії відбуваються відповідно до указу президента України про офіційні символи глави держави від 29 листопада 1999 року №150799, в якому зазначено наступне:
«З метою запровадження атрибутів Української державності постановляю…» (Л.Кучма)
«Установити, що державними символами держави є знак президента України, гербова печатка президента України, затвердити положення про офіційні символи держави», але цих повноважень у президента немає.
«Кабінету міністрів України здійснити матеріальне забезпечення, виготовлення офіційних символів глави держави»
Тому, використання гербової печатки президента України в посвідченнях суддів, що призначені на посаду вперше є фактом порушення конституційного ладу України. На посвідченнях суддів, що призначені на посаду пожитево проставлені печатки ВР України, які так само використані в порушення ст.20 Конституції України, та які не передбачено ставити на посвідченнях від імені Верховної ради України, оскільки постановою президії Верховної ради України «Про гербові печатки ВРУ, її органів та підрозділів апарату» від 11.05.1992 №2323-12 встановлено: «Президія верховної ради України постановляє затвердити зразки і опис гербових печаток ВР України
1. Затвердити зразки і опис гербових печаток Верховної Ради України, Президії, Секретаріату і Управління Справами Верховної Ради України, Комісії в справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. при Президії Верховної Ради України (додаються).
2. Встановити, що: гербовою печаткою Верховної Ради України скріплюються акти Верховної Ради України, витяги з протоколів її засідань, грамоти про ратифікацію міжнародних угод, конвенцій, посвідчення народних депутатів України, Голови Верховної Ради, Першого заступника та заступника Голови Верховної Ради України, членів Президії Верховної Ради України, службових осіб, які призначаються Верховною Радою України; гербовою печаткою Президії Верховної Ради України скріплюються постанови Президії Верховної Ради України, розпорядження Голови Верховної Ради України, витяги з протоколів засідань Президії Верховної Ради України, посвідчення службових осіб, які призначаються Президією Верховної Ради України;
Гербовою печаткою Верховної ради України, затверджуваною президією Верховної ради України прийнято 11.05.1992 року не передбачено використовувати відповідно до ст.20 Конституції України, крім того це не передбачено засвідчувати посвідчення суддів, які діють від імені держави України. Таким чином судді, які мають посвідчення, завірені гербовою печаткою президента України і гербовою печаткою Верховної ради України не набули повноважень діяти від імені держави Україна, а саме – розглядати справи, виносити рішення іменем України, отже будь-які рішення, ухвалені суддею з таким посвідченням немає юридичної законної сили, а також кваліфікуватиметься як дія, спрямована на порушення конституційного ладу України та узурпація влади.
Крім того, варто зазначити, що не існує нормативно-правового акта Кримінальний кодекс України.
До Апарату ВРУ був надісланий електронний запит. Питання, щодо завірених належним чином фотокопій саме оригіналів запитуваних законів.(в додатку на фото). Кримінального кодексу України вже в них нема, бо передали в державний архів. На питання, відповідно до закону України «Про опис державних символів України та порядок їх використання» взагалі відмовчались. На рівні підтвердження правдивості офіційних документів перевели в площину визнання їх легітимними (не плутати з «законними»). Кримінальний кодекс України (оригінал) та закон України «Про виконавче провадження» (оригінал) (завірені... відповідно) не мають підписів президентів та відповідної великої державної печатки України.
При відсутності кримінального кодексу України, який би відповідав конституції України, неможливо законно притягнути людину до відповідальності, обрати запобіжний захід, або проводити відносно людини досудове розслідування або судовий розгляд по зазначеній в незаконному кримінальному кодексу статті. Такі дії будуть суперечити ст.6 конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, бо кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У справі «Левчук проти України» (скарга № 17496/19) 03.09.2020 ЄСПЛ констатував недопустимість надмірного формалізму, але це не стосується сторони захисту, бо врахування судового рішення від 07 серпня 2019 у справі №607/14707/17 ККС ВС України визначає заборону використання практики ЄСПЛ проти сторони захисту .
Відповідно до п.2 Указу президента України №123096 від 19.12.1996р. Про велику державну печатку України визначено «Встановити, що великою державною печаткою України скріплюються підписи президента України, на оригіналах текстів законів України, указів президента України, міжнародних договорів України, голови верховної ради України на оригіналах рішень верховної ради України щодо міжнародних договорів України. Однак, як свідчать завірені копії першої та останньої сторінки архівної копії кодексу – даний документ завірений не великою державною печаткою України, а в кращому випадку гербовою печаткою України, а на копіях взагалі неможливо побачити ніяких печаток, а так само і підпису президента.
Отже проставлення такої печатки на оригіналах текстів законів є незаконною дією, свідчить про порушення конституційного ладу України.
Крім того, згідно з указом президента України № 4949392 від 03.10.1992 року про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, з метою упорядкування видання міністерством та іншими органами виконавчої влади нормативних актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ і організацій з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю, які зачапають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер підлягають державній реєстрації. Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює міністерство юстиції. В даний момент відповідний нормативний акт зареєстрований на сайті юридичної особи приватного права під назвою міністерства юстиції України. Станом на теперішній час ні опис державного герба України, ні порядок його використання не визначені законом, що приймається не менше, ніж 2/3 від конституційного складу ВРУ. За таких обставин використання малого державного гербу України на печатці є незаконною таким чином наявний документ не відповідає порядку, який встановлюється законом України.
З огляду на це даний кодекс не набув чинності у порядку ст. 94 Конституції України і немає статусу чинного закону України.
Враховуючи наведене навіть законний суд не в праві розглядати будь-яку справу відповідно до зазначеного кримінального кодексу, оскільки цей документ не є чинним і немає статусу чинного закону України.
На підставі вищезазначеного за таких обставин, відсутності утвореного в конституційний спосіб органу судової гілки влади, а саме – організації , яка називається Київський районний суд м.Одеси, що є юридичною особою приватного права суб’єкта господарювання, а взагалі зареєстрований в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не з формулюванням «судова влада», у цієї організації відсутні в конституційний спосіб повноваження судити іменем України кваліфікованих суддів нормативно-правового акту з профільною підсудністю. У мене немає можливості на даний час скористатися в повній мірі своїм конституційним правом, гарантованим положенням ст. 55 Конституції України на справедливий, неупереджений розгляд справи даним судом. Також я не можу скористуватися на даний момент правами, передбаченими ст.8 Конституції України, а також іншими правами, свободами передбаченими загальною декларацією прав людини та основоположних свобод, що прийнята 10 грудня 1948 року генеральною асамблеєю ООН резолюція 217а прим.3.
Окрім вищезазначеного слід відмітити, що 26.03.2020 людина Федулеєва Юлія Олександрівна, яка є членом ГО «Асоціація слідчих суддів України» виносила рішення(справа 947/6704/20, провадження 1-кс/947/3249/20), надаючи грабіжникам можливість пограбувати родину журналіста Кириченко Олександра Володимировича, з метою спотворення майна родини, отримання доступу до забороненої законом інформації, пошкодження інформації, впливу на журналіста та його журналістську діяльність шляхом змушування страждати його дітей, що не бачать та його дружину, та отримання доступу до інформаторів. Зазначене рішення не тільки не відповідало п.5 ч.2 ст.235 КПК України, та ґрунтувалось на допущеннях, що призвело до істотних порушень прав членів родини Кириченко Олександра Володимировича (до складу якої входять малолітні дівчата з інвалідністю - незрячі), а так само виносила зазначене рішення під впливом дії статуту зазначеної громадської організації «Асоціація слідчих суддів України», керівником якої є Чванкін Сергій, котрий очолює Київський районний суд м.Одеси, а так само до зазначеної громадської організації входить й Войтов Генадій та інші люди, які значаться у організації «Київський районний суд м.Одеса», як судді, які діючи від імені зазначеної громадської виносять рішення іменем України, що не узгоджується з конституційними засадами української держави. Особливу увагу слід приділити, що помічником Чванкіна Сергія є дружина Олександра Мільчука, щодо якого все було написано декілька заяв, в тому числі щодо його причетності до неправомірних дій щодо впливу на суддю, ще до зазначеного обшуку, а отже – вищезазначені обставини підтверджують обставини щодо неможливості розгляду справ у організації «Київський районний суд м.Одеси».
Більш того, в зв’язку з тим, що обшук за місцем мешкання членів моєї родини відбувався у протизаконний та антиконституційнійний спосіб, а так само були вилучені речі, які використовувались для правового захисту – було порушено моє право на захист, гарантоване прим.(b) п.3 ч.6 конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
За такими обставинами жоден обвинувачення, що стосується обставин, які мали місце до 31.03.2020, отже до проведення обшуку за місцем мешкання моєї родини не може та не буде законним в розумінні конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
На підставі вищезазначеного, керуючись положеннями ст.5, 6, 8, 19, 20, 85, 92, 94, 102 конституції України та указу президента України №123096 від 19.12 1996 року «Про велику державну печатку України»
ПРОШУ
Надати інформацію яким чином родина, в якій діти отримали інвалідність (не бачать) та претерпевають ЗНУЩАННЯ і ПОЛІТИЧНИЙ ТИСК з боку влади на РОДИНУ ЖУРНАЛІСТА Кириченко Олександра Володимировича, може позбавитися цього неправомірного впливу з боку держави та повернутися до звичайного життя?
Прошу надати інформацію на підставі чого зазначений політичний тиск та вплив відбувається та з якого приводу розпочався.
Прошу надати інформацію за допомогою яких нормативних актів дозволяється на протязі тривалого часу дискримінувати за ознакою інвалідності членів родини Кириченко О.В., а також чому керівництво країни України зовсім не сприяє повноцінному розвитку дітей з інвалідністю, на попередні та чисельні звернення належним чином не реагує.

PS Прошу пробачення, але вищезазначене вказує, що у 2020 році з членами моєї родини на підставі вищевикладеного та інших обставин відбувається саме політичне переслідування, а не законне кримінальне провадження.
Хочу додати, що з 2012 року особисто в інтересах моїх дітей звертався до департаменту комунальної власності ОМР для отримання земельної ділянки з метою будівництва будинку для мешкання та організації реабілітуючого майданчику для розвитку моїх доньок, що не бачать, але в Одесі вирішили порушувати найвищі інтереси членів моєї родини - дітей, гарантовані ст.121 земельного кодексу та ст.6,7 конвенції про захист прав осіб з інвалідністю, доводячи та провокуючи членів моєї родини до відчаю у вимушеній боротьбі за гарантовані конституцією України права, а також змушуючи страждати та мучитися мене, як законного представника моїх доньок, які в Одесі були позбавлені можливості бачити. Невже такий неправомірний вплив з витратами, що можуть перевищувати вартість запитуваної земельної ділянки, знищення української родини – моєї родини місцевими посадовими та службовими особами можна виправдати чимось іншим? Зазначені пояснення надають можливість оцінювати політичний тиск та переслідування як замовний геноцид моєї родини, члени якої боролись за свої права, права дівчат, що не бачать. Саме зазначена обставина стала підставою для проведення обшуку та вилучення навіть медичної документації для лікування дітей.
Цей гніт та множинну дискримінацію Україною (див.ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав осіб з інвалідністю) я болісно відчуваю нарівні з моїми доньками.
Мені також відомо, що на теперішній час фальсифікується величезна кількість матеріалів справ для повного знищення моєї родини - як морального, так і матеріального. Все, що було заощаджено для лікування будуть відбирати, а на лікування не надається належної можливості виїхати.

З повагою,

Олександр