Надання інформації про КП «ПАВЛОГРАДВО­ДОКАНАЛ»

Доброго дня!

На підставі статей 1, 3, 4, 5, 13, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року, які надають право звертатись із запитами до розпорядників інформації щодо надання публічної інформації, прошу надати наступну інформацію (наступні документи):

1. Хто є власником і балансоутримувачем мережі водопостачання і водовідведення міста Павлоград;
2. Ким, коли і на підставі яких документів було утворено КП "ПАВЛОГРАДВОДОКАНАЛ" (ЄДРПОУ- 03341345);
3. Договір на постачання холодної води між КП "ПАВЛОГРАДВОДОКАНАЛ" (ЄДРПОУ- 03341345) та Павлоградською міською радою;
4. Заяву Третьякової Діани Володимирівни про приєднання до умов публічних договорів з КП "ПАВЛОГРАДВОДОКАНАЛ" (ЄДРПОУ- 03341345) за адресою: Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. ДНІПРОВСЬКА, буд. 41-А;
5. Документ та Акт прийому-передачі, що підтверджує передачу мережі з водопостачання та водовідведення по м. Павлоград до КП "ПАВЛОГРАДВОДОКАНАЛ" (ЄДРПОУ- 03341345);
6. Ким, коли і на підставі яких документів було призначено Різника Анатолія Володимировича на посаду директора КП "ПАВЛОГРАДВОДОКАНАЛ" (ЄДРПОУ- 03341345);
7. Правоустановчі документи КП "ПАВЛОГРАДВОДОКАНАЛ" (ЄДРПОУ- 03341345), СТАТУТ та Свідоцтво Державної Реєстрації - належним чином завірені копії;
8. Ліцензії на право надавати послуги з постачання холодної води користувачам по місту Павлоград КП "ПАВЛОГРАДВОДОКАНАЛ" (ЄДРПОУ- 03341345) - належним чином завірені копії.
9. Номер розрахункового рахунка територіальної громади міста Павлоград.

З повагою,

Діана Третьякова

Доброго дня, пане Анатлоію РІЗНИК!

У відповідь на Ваш лист від 30.11.2022 № 3083 повідомляю наступне.

Згідно статті 638 Цивільного кодексу України, ч.1, "Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору."

Стаття 215, ч.1 ЦК України встановлює, що "Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу", а саме, частина 3 ст. 203 визначає, що "волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі."
Доводжу до Вашого відома, що умови, викладені у Вашому листі, аж ніяк не відповідають моїй внутрішній волі, оскільки істотні умови "індивідуального договору про надання послуг населенню" мною погоджені не були і я не давала своєї згоди на приєднання до такого договору, так само, як і на приєднання мене до фізичної особи та до терміну "Споживач".

Беручи до уваги Загальну декларацію прав людини, яка є чинним міжнародним договором, що є частиною національного законодавства України (згідно ст. 9 Конституції України):
Ст. 6. Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності;
Ст. 15.
1. Кожна людина має право на громадянство.
2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство;
Ст. 17.
1. Кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими.
2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

У ст. 24 Цивільного Кодексу України зазначено, що людина, як учасник цивільних відносин, вважається фізичною особою. Дане формулювання не стверджує, що людина, як учасник цивільних відносин, є фізичною особою. Також це формулювання не зазначає, що людина виключно як фізична особа може бути учасником цивільно-правових відносин. Також не зазначено суб'єкт права - ким саме людина вважається фізичною особою. Вважатися фізичною особою людина може кимось, іншим суб'єктом права (наприклад юридичною особою чи фізичною особою). Також людина відповідно до цієї статті ЦКУ може сама вважати себе (вважати-ся) фізичною особою, використовуючи право на самоусвідомлення та визнання своєї правосуб'єктності.
Ст.26 ЦК говорить, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.
Пункт 2 стверджує, що фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та Цивільним кодексом.
А пункт 3 визначає, що фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені Цивільним Кодексом, іншим законом.

Іншим законом є Закон України "Про звернення громадян".
Звертаю увагу: Закон про звернення "громадян", а не "громадян України", що визначає різні терміни.
У Законі України «Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР» (Документ 1554-XII) від 17 вересня 1991 року, ст. 16 зазначено: «У назві і тексті Конституції (888-09) слова "Українська Радянська Соціалістична Республіка" та "Українська РСР" замінити словом "Україна"».
На офіційному сайті ООН повідомляється, що «24 августа 1991 года Украинская Советская Социалистическая Республика изменила свое название на Украину.»
(https://www.un.org/ru/about-us/member-st...). Отже, юрисдикція Української РСР не ліквідована!
Таким чином, Закон "Про звернення громадян" дає право громадянам України змінити свої цивільні правовідносини згідно ст.1, ст.3 вищезазначеного Закону. А саме, змінити статус "громадянина України" і його обов'язки на статус "громадянина" (держави Україна (Української РСР).

Стаття 27 ЦК наголошує про недопущення запобігання обмеженню можливості
фізичної особи мати цивільні права та обов'язки:
1. Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.

Також, що у Конституції України йдеться про наступне:
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Тому, зважаючи на вищезазначене, згідно ст. 22 Конституції України, всі закони, в яких має місце звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини та громадянина, а саме приєднання людини та громадянина до фізичної особи, що в свою чергу позбавляє її майнових прав, тим самим, згідно ст. 21 Конституції України, порушують права і свободи людини та громадянина, які є невідчужуваними та непорушними, тому всі такі закони є нікчемними по відношенню до людини та громадянина.

Зважаючи на вищезазначене, заявляю про те, що:
Я, Діана Володимирівна Третьякова - не є фізичною особою, яку створила УКРАЇНА - юридична особа приватного права.
Я, Діана Володимирівна Третьякова, є людиною у статусі громадянина Української РСР - суб’єкта міжнародного права, на якого поширюються всі міжнародні акти і договори, а також Конституція України, яка має вищу юридичну силу, а її зміст - є нормами прямої дії. Будь-які існуючі або майбутні закони, що суперечать Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Загальній декларації прав людини, є нікчемними по відношенню до мене.

Я, Діана Володимирівна Третьякова, відмовляюсь від статусу фізичної особи/мігранта, який був нав'язаний мені шахрайським шляхом, через введення в оману, поновлюю свій статус громадянина держави Україна (Української РСР) (власника/кредитора) та відповідні права громадянина держави Україна (Української РСР).
Це мій вибір і моя воля.
Я, Діана Володимирівна Третьякова, людина у статусі громадянина Української РСР:
- забороняю використовувати та обробляти мої персональні данні з моменту повідомлення про зміну правовідносин і статусу, - а саме, будь-яку дію або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача) моїх персональних даних.
- забороняю застосовувати до себе будь-які презумпції приєднання і приєднувати мене без моєї письмової згоди (або без власного підпису) до будь-яких договорів;
- забороняю приєднувати мене до фізичної особи будь-якими маніпуляціями усно чи письмово (застосувати презумпції приєднання, підміну понять, тощо).
- анулюю будь-які раніше передані мною повноваження на вчинення вищезазначених дій (у тому числі, за мовчазною згодою) і вимагаю подальші правовідносини зі мною будувати на підставі цього Повідомлення-вимоги.

Звертаю увагу, що особи, винні у порушенні Закону України про звернення громадян, несуть власну цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України і мають відшкодувати збитки громадянину у зв'язку з порушенням вимог цього Закону згідно ст.24, ст.25 Закону України про звернення громадян та ст. 440 Цивільного Кодексу Української РСР.

З повагою,

Діана Володимирівна Третьякова

Доброго дня!

У відповідь на Ваш лист від 08.12.2022 року №3321, повідомляю наступне.

Цивільний кодекс України не є законом, який має найвищу юридичну силу в Україні. Таким законом є Конституція України (ст. 8). Також, згідно ст. 9 Конституції України, частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори. Зокрема, ст.6 Загальної Декларації прав людини, яка є чинним міжнародним договором, що є частиною національного законодавства України, визначає, що кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності. Також у ст. 15 даної Декларації йдеться про те, що кожна людина має право на громадянство, а також, що ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства, але це не стверджує, що людина є громадянином чи фізичною особою.
До того ж, відповідно до листа від Апарату Верховної Ради України №18/07-970 від 1 червня 2021 року, Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV ні законом, ні постановою Верховної Ради України не затверджувався.

Далі, невелика історична довідка для Вас.

Згідно з Декларацією про державний суверенітет України, Розділ IV. Громадянство Української РСР:
- Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР.
- Підстави набуття і втрати громадянства Української РСР визначаються Законом Української РСР про громадянство.

Керуючись ЗУ «Про правонаступництво України» (Документ 1543-XII), який зазначає наступне:
Стаття 3. Закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.
Стаття 4. Органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
Стаття 9 п. 3. Порядок збереження, набуття і втрати громадянства України регламентується Законом про громадянство України (1636-12).

Маю звернути увагу на те, що документ про порядок набуття та втрату громадянства (1636-12), що втратив чинність завдяки введенню документа (2235-III) ЗУ «Про громадянство України», своїм змістом понизив усіх громадян України у статусі та правах, називаючи громадян Української РСР Союзу РСР наступним чином (ст.1):
особа - фізична особа;
громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Оскільки питання віднесення людини до терміну «фізична особа» не входить до компетенції КП «Павлоградводоканал», то я маю розкрити це питання детальніше.
Згідно ст. 3, 16, 54 Конституції України, держава має обв’язки перед людиною, а не навпаки, що закріплює суверенний кредиторський статус прав вимоги людини до держави, а відповідно і до усіх державних структур і їх службовців, які усі є боржниками людини (не фізичної особи!)
У своєму листі Ви посилаєтесь на ст. 4 Конституції України, яка зазначає, що підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Насправді ж, те, яким чином з громадян УРСР «зробили» громадян України, є цілком протизаконним, і нижче я це доведу.

Що стосується згаданої Вами статті 3 Закону України «Про громадянство України»:
Стаття 3. Належність до громадянства України
Громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
Питання: Як можна постійно проживати на території України, якщо її тоді ще не було, і люди постійно проживали на території СРСР/УРСР? Це підміна понять, гра слів, обман та махінація. Лише 1 грудня 1991 року було проведено референдум, і народ проголосував за створення самостійної української держави України за текстом АКТУ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ, прийнятого, по суті, Верховною Радою УРСР, а не України, якої 24 серпня 1991 року ще не існувало юридично. Народ ухвалив рішення про незалежність лише наприкінці 1991 року, а не 24 серпня, як написано у законі про громадянство.

До того ж зазначу, що відповідно до Закону СРСР «Про порядок вирішення питань, пов'язаних з виходом союзної республіки з СРСР» ст. 2 «Референдум проводиться таємним голосуванням не раніше ніж через шість і не пізніше ніж через дев'ять місяців після прийняття рішення про порушення питання про вихід союзної республіки з СРСР», але якщо порахувати проміжок часу між 24 серпня 1991 до 1 грудня 1991 року, то ми отримаємо лише три місяці та один тиждень, а тому навіть результати цього референдуму можна вважати незаконними та нікчемними, оскільки порушено строки проведення референдуму, далі процедуру виходу республіки можна навіть не розглядати, так як вона в самому зачатку була порушена.

Постанову Верховної Ради УРСР "Про проголошення незалежності України" підписав Голова Верховної Ради Української РСР, в той же час АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ прийнятий ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ і був підписаний без розшифровки підпису та посади підписанта.

Далі розглянемо Закон України «Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР» від 17 вересня 1991 року. Найважливішою тут є стаття 16: «У назві і тексті Конституції (888-09) слова "Українська Радянська Соціалістична Республіка" та "Українська РСР" замінити словом "Україна"». Що це означає? Це фактично єдиний документ, який підтверджує перейменування УРСР в УКРАЇНУ, але, по-перше, це є незаконно, оскільки суб’єкт права УКРАЇНА виникає саме після оголошення результатів референдуму від 1 грудня 1991 року, а по-друге, що є досить іронічним, УРСР в УКРАЇНУ перейменовується Законом України. Скрізь обман та підміна понять.
Закон України «Про правонаступництво України» було прийнято 12 вересня 1991 року. Враховуючи інформацію, зазначену абзацом вище, ми вже бачимо підміни в назві, а також те, що він був підписаний Головою Верховної Ради України 12 вересня 1991 року, хоча перейменування, за їхньою логікою, відбулося лише 17 вересня 1991 року.

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
На момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року), прийнятого Верховною Радою УРСР, органу, який міг би приймати закони від імені України, тобто Верховної Ради України, створено не було, і всі, хто проживав на цій території, були громадянами іншої держави – СРСР/УРСР.

України як держави до грудня 1991 року ні фактично, ні юридично не існувало, і жити в ній населення ніяк не могло. Виходячи із цього закону, народ/населення юридично не є громадянами України. Для України весь народ/населення – мігранти, тому зараз паспорти видає міграційна служба.
В усіх офіційних документах ООН того періоду, а також на сайті ООН, є примітка із зірочкою, що 24 серпня 1991 року Українська РСР змінила свою назву на Україну. До того ж, тут варто наголосити на формулювання в тексті «змінила свою назву», хоча єдиним документом, що стосується зміни назви, є Закон України «Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР» від 17 вересня 1991 року.
Також варто зазначити, Постійним представництвом УКРАЇНИ при ООН 27 серпня 1991 року було надіслано листа № 373, на підставі якого в ООН і вважали, що Українська РСР перейменована на УКРАЇНУ. (Дослівний переклад третього абзацу: «З 24 серпня 1991 року Українська Радянська Соціалістична Республіка виступатиме в Організації Об'єднаних Націй під найменуванням «Україна».») Якщо ознайомитись з текстом листа, простежується недвозначний натяк, що УКРАЇНУ проголошено одразу 24 серпня 1991 року на підставі рішення Верховної Ради Української РСР, і ні про який референдум, на якому це рішення повинно було бути затверджено, мова взагалі не ведеться.
Повернемося до референдуму. 5 грудня 1991 року було оголошено результати референдуму, на основі яких було затверджено АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ. Якщо уважно читати, то можна помітити, що частина власних назв пишеться звично для кожного з нас, де перша буква велика, а інші маленькі (приклад: Верховна Рада Української РСР), а інша частина власних назв пишеться повністю з великої літери (приклад: УКРАЇНА). Чому саме так??? З великої літери зустрічаються такі назви, як УКРАЇНА, ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ і т.д. Це протирічить правилам українського правопису - назви держав, державних установ і організацій пишуться з великої літери! Для звичайного люду це не матиме різниці, але оскільки це закріплено в нормативно-правових актах, це несе правові наслідки. В чому вони виражаються? Якщо звернутися до історії, то в Римському приватному праві вже здавна існувало поняття фізичної та юридичної особи. Назва юридичної особи в документах зазначалася повністю великими літерами. Тут важливо звернути акцент на «приватне право», «юридична особа», «великими літерами». Виходячи з такої точки зору, ми розуміємо, що всі державні органи і сама держава Україна є юридичними особами приватного права, а простіше кажучи – підприємствами, тому всі вони внесені в Реєстр юридичних осіб і мають коди ЄДРПОУ і коди КВЕД, хоча згідно з Господарським Кодексом України, ст. 8 п.1. Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.
Звичайно, можна задати логічне питання: - А як ціла держава може бути підприємством, чи компанією, чи корпорацією? Цьому є документальні підтвердження. На міжнародному просторі існує компанія Dun & Bradstreet, яка володіє міжнародним реєстром юридичних осіб, а точніше, компаній бізнес-партнерів. Інформацію з даного реєстру можна отримати як безпосередньо через сайт компанії https://www.dnb.com, так і через сайти агрегатори upik.de (нині https://www.bisnode.de/). В цих реєстрах можна знайти такий суб’єкт під назвою UKRAINE, також раніше на сайті upik.de надавалася більш детальніша інформація, і хоча її зараз неможливо переглянути безкоштовно, але скріншоти з того часу залишилися.
Ще раз зазначу, що на офіційному сайті ООН повідомляється, що «24 августа 1991 года Украинская Советская Социалистическая Республика изменила свое название на Украину.» (https://www.un.org/ru/about-us/member-st...). Отже, юрисдикція УРСР не ліквідована, і усі "громадяни України" насправді досі є громадянами УРСР, а ніякими не фізичними особами, як би Вам цього не хотілося.

Нагадаю, що Закон України про великий Державний Герб України прийнято не було, і жоден із текстів законів України, указів Президента України не скріплені Великою Державною Печаткою України, як це передбачено УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про Велику Державну Печатку України. Тому, будь-які закони, укази, постанови та інші підзаконні акти УКРАЇНИ по своїй суті є нікчемними для людей-громадян УРСР.
Стосовно того, чи є насправді Верховна Рада України законодавчим органом, я маю відповідь від Центрального Державного Архіву Вищих Органів Влади та управління України (ЦДАВО України) від 31.07.2017 № 203-зв, про те, що «за серпень 1991 року відомостей про утворення Верховної Ради України не виявлено». Думаю, стає зрозуміло, що вона може бути законодавчим органом виключно з нашої мовчазної згоди, а не по своїй суті.
Також у листі від ЦДАВО України від 31.01.2020 № 28-зв йдеться про те, що "Документів стосовно актів прийому-передачі з балансу на баланс території та нерухомого майна, в тому числі енергосистем, електростанцій, газотрубопроводів, водопроводів від суб’єкта права СРСР/УРСР до суб’єкту права республіка Україна, Акта розмежування територій з суміжними з Україною державами не виявлено".
Таким чином, фактично нової держави України утворено не було (як і не було створено органів державної влади і управління, органів прокуратури та судів), а лише відбулося перейменування УРСР на Україну. Потім на території УРСР/України створили корпорацію УКРАЇНА (зареєструвавши її на американському сайті UPIK), яка шахрайством змусила всіх громадян УРСР/України відмовитись від громадянства УРСР - України і визнати себе фізичними особами-мігрантами, для того щоб позбавити їх майнових прав на українській землі.

Але навіть якщо ми будемо вважати "Верховну Раду України" (яка є юридичною особою приватного, а не публічного права) законодавчим органом України, то, що стосується Закону "Про житлово-комунальні послуги" - у листі від Апарату Верховної Ради України №09/13-2022/187801 від 04.11.2022 року, Постанова ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ № 512-XIV від 18.03.1999 року "Про оплату житлово-комунальних послуг населенням України" на сьогодні є чинною. Наведу її текст:

Значне падіння життєвого рівня населення в результаті
підвищення цін на споживчі товари, зростання заборгованості по
заробітній платі і пенсіях зумовлює подальше збільшення
заборгованості громадян за житлово-комунальні послуги.
Для забезпечення конституційних прав громадян України і
недопущення звуження їх змісту та обсягів (статті 22 і 48
Конституції України ( 254к/96-ВР ) Верховна Рада України
п о с т а н о в л я є:
1. Встановити плату за житло і комунальні послуги не більше
15 відсотків фактично отриманого сукупного доходу сім'ї. Рівень
сукупного доходу сім'ї і частка плати за житлово-комунальні
послуги у цьому доході встановлюються на підставі декларування
доходів усіх членів сім'ї.
2. Заборонити Кабінету Міністрів України, місцевим органам
виконавчої влади та органам місцевого самоврядування,
підприємствам і організаціям незалежно від форм власності
відключати жилі приміщення від енерго-, тепло-, водо- і
газопостачання та відселяти із житла громадян у разі невнесення
ними плати за житлово-комунальні послуги у зв'язку з невиплатою
заробітної плати або пенсії і непризначенням субсидії.

Також, маю нагадати ст. 5 Конституції України, яка визначає, що:
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу.

Але на території УРСР відбулось як раз те явище, що державна влада була узурпована приватними компаніями, які не мають статусу органів державної влади, а лише носять їх найменування.

Я є людина і представник народу України (УРСР), з плоті, крові та кісток, маю душу і дух, свідомість, совість і розум, живу на землі та використовую творчу енергію Творця. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, належать мені по праву народження згідно ст. 13 Конституції України.

Стосовно якихось типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, зазначу, що у листі ЦДАВО України від 31.07.2017 № 202-зв вказано, що "за серпень 1991 р. відомостей про утворення Кабінету Міністрів України не виявлено. До відома сповіщаємо, що у документах Верховної Ради УРСР за 1991 р. зберігається Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки від 18 квітня 1991 р. № 980-XII «Про утворення Кабінету Міністрів Української РСР»". Отже, що взагалі може затверджувати неіснуючий Кабінет Міністрів України?

Стосовно згаданої Вами НКРЕКП, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, мною було надіслано повідомлення про наступне. Згідно з Порядком відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України, Розділ І, пункт 1.6. «Усі відкриті рахунки (бюджетні та небюджетні) реєструються в книзі відкритих рахунків, яка ведеться органами Казначейства.»
11 листопада 2022 року мною будо направлено запит в Казначейську службу України з проханням надати інформацію про рахунки, на які я сплачувала кошти за комунальні послуги, користувачем яких я є з 02 лютого 2021 року. Серед них був і рахунок UA503054820000037397020219449, що нібито належить КП «Павлоградводоканал».
На свій запит я отримала відповідь від Державної Казначейської Служби України (№14-12-12/16268 від 16.11.2022) про те, що цей рахунок на балансі Казначейства не відкривався, та будь-яка інша інформація щодо нього відсутня, і обслуговування зазначених рахунків Казначейством та його територіальними органами не здійснюється.
З вищевикладеного я можу зробити висновок, що всі ці рахунки знаходяться поза межами України, тобто виявляється, що я, внаслідок введення в оману «виконавцями комунальних послуг», сплачувала кошти не в бюджет держави, а на невідомі офшорні рахунки, відкриті в іноземній державі. Адже платежі за комунальні послуги громадян УРСР автоматично списуються з рахунків УРСР, а компанія UKRAINE (947142167), створена на території УРСР, згідно з інформацією на сайті, є платником податків в Сполучених Штатах Америки в штаті Анкоридж (Аляска), і таким чином, усі «фізичні особи-громадяни УКРАЇНИ» сплачують кошти під виглядом комунальних платежів (по суті добровільні внески) на приватні офшорні рахунки, тим самим беручи участь у розграбуванні своєї країни. Оскільки я не фізична особа, а жива людина у статусі громадянина УРСР, то я не бажаю приймати участь у державній зраді (Стаття 111 Кримінального кодексу України) та фінансуванні тероризму (Стаття 258-5 Кримінального кодексу України), та сплачувати будь-які кошти на невідомі приватні офшорні рахунки.

Вимагаю протягом 10 (десяти) днів надати мені рахунок КП «Павлоградводоканал», відкритий на балансі Казначейства України, а також відшкодувати мені всі кошти, які були сплачені мною на офшорний рахунок UA503054820000037397020219449, починаючи з 02 лютого 2021 року.

Також, ще раз нагадую про те, що:
Я, Діана Володимирівна Третьякова, людина у статусі громадянина УРСР:
- забороняю використовувати та обробляти мої персональні данні з моменту повідомлення про зміну правовідносин і статусу, - а саме, будь-яку дію або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача) моїх персональних даних.
- забороняю застосовувати до себе будь-які презумпції приєднання і приєднувати мене без моєї письмової згоди (або без власного підпису) до будь-яких договорів;
- забороняю приєднувати мене до фізичної особи будь-якими маніпуляціями усно чи письмово (застосувати презумпції приєднання, підміну понять, тощо).
- анулюю будь-які раніше передані мною повноваження на вчинення вищезазначених дій (у тому числі, за мовчазною згодою) і вимагаю подальші правовідносини зі мною будувати на підставі цього Повідомлення-вимоги.

Грунтуючись на Декларації про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй:
"Кожна держава зобов’язана утримуватися від будь-яких насильницьких дій, що позбавляють народи… їх права на самовизначення, свободу і незалежність. В своїх заходах проти таких насильницьких дій і здійсненні опору ці народи, реалізуючи своє право на самовизначення, можуть домагатися підтримки й отримувати її у відповідності до цілей і принципів Статуту.
Територія колонії чи іншої несамоврядної території має, відповідно до Статуту, окремий і відмінний від статусу території управляючої держави статус; такий окремий і відмінний статус існує доти, доки народ відповідної колонії чи несамоврядної території не втілить своє право на самовизначення, відповідно до Статуту, особливо, до його цілей і принципів."

З повагою,

Людина у статусі Громадянина УРСР - Діана Третьякова

Доброго дня, пане Анатолій РІЗНИК!

У відповідь на Ваш лист від 15.12.2022 №3358 повідомляю наступне.
Я посилаюся на норми Конституції України, оскільки вони написані для Вас. Я вважаю, що з моїх попередніх роз’яснень Вам має бути зрозуміло, що під республікою Україна мається на увазі Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР), яка просто була перейменована на слово «Україна», а не корпорація УКРАЇНА, в рамках якої утворені всі юридичні особи приватного права, у тому числі, і КП «Павлоградводоканал», який називає людей «фізичними особами» та «Споживачами». Але я як людина ніяк не можу бути споживачем води такої якості, що тече з мого крану, я є тільки її користувачем, а це різні речі. Як зазначено в листі ЦДАВО України (https://dostup.pravda.com.ua/request/916... ), нормативно-правових актів прийому-передачі з балансу на баланс водопроводів від суб’єкта права Української РСР до суб’єкта права республіка Україна не виявлено, а це означає, що всі водопроводи і досі належать УРСР, а не УКРАЇНІ чи приватному підприємству КП «Павлоградводоканал», то за що ж тоді людина має здійснювати оплату на користь КП «Павлоградводоканал»?
І якщо рахунок КП «Павлоградводоканал», на який здійснюється оплата, не відноситься ні до бюджетних, ні до небюджетних рахунків, то до яких рахунків він взагалі відноситься?
І якщо я, з Ваших слів, маю здійснювати оплату «за отримані послуги» незалежно від того, чи укладений договір зі мною чи ні, то чому на Ваших повідомленнях Ви щомісяця вимагаєте від мене якийсь ДОГОВІР «на послуги водопостачання та водовідведення»?
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, який написаний для Вас та на який Ви звичайно посилаєтесь, договір не є укладеним, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, та згідно зі ст. 203 п.3 того ж кодексу правочин не є чинним, у зв’язку з недодержанням необхідних вимог, як я вже зазначала у своєму попередньому листі.
Та навіть якщо КП «Павлоградводоканал» вважає мене Споживачем, якимось чином приєднаним до "договору приєднання", а також, що заявлені послуги водопостачання та водовідведення були надані належним чином, то згідно із Законом України Про захист прав споживачів, ст.1 п.7, КП «Павлоградводоканал» зобов’язане надати мені квитанцію або чек на надані ним послуги, чого жодного разу не відбувалося.

Для зручності, повторно надаю до вашої уваги відповідні посилання стосовно порушення строків проведення референдуму https://uk.wikisource.org/wiki/%D0%97%D0... (ст. 2); перейменування Української РСР на Україну https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1554... (ст.16); https://drive.google.com/file/d/1LDsdw76... ; https://www.un.org/ru/about-us/member-st..., а також створення УКРАЇНИ (корпорації) на її території https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1427... ; https://www.dnb.com/business-directory/c... , що підтверджує існування УРСР - не "якоїсь", а Української Радянської Соціалістичної Республіки, в якій я народилася і від громадянства якої не відмовлялася та ніколи не виходила з нього, незважаючи на виданий мені підроблений паспорт ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ, який виготовлено з порушеннями ПОЛОЖЕННЯ про паспорт громадянина України. (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2503... (ст.5, 6)

Також ще раз нагадую, що писана для Вас Постанова ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ № 512-XIV від 18.03.1999 року "Про оплату житлово-комунальних послуг населенням України" на сьогодні є чинною. (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/512-...)

Проголошуючи та утверджуючи свою Свобідну Волю, даровану мені Всевишнім Творцем та керуючись своєю Владою:
Залишаю за собою всі майнові та інші права. Без шкоди та упередження. Без акцепту. Без обороту на мене та мій рід. Без обороту на власність. Без регресу.
По боргах і зобов'язаннях персони (фізичної особи) не відповідаю.

З повагою,

Діана Володимирівна Третьякова