Право на інформацію

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
вул. Грушевського, 12/2
м. Київ, Україна, 01008

Вих. № КМУ/0704/2023
від 07.04.2023 р.

Увідомлення – Волевиявлення реалізації невідчужуваного та непорушного права Людини на інформацію

Доброго дня!
Беручи до уваги статтю 9 Конституції України, в якій встановлено: Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України,
Беручи до уваги статтю 6 Загальної декларації прав людини, в якій проголошено: Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності,
Беручи до уваги статтю 16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, якою затверджено: Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності,
Враховуючи статтю 69 Конституції України, якою встановлено: Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.
Спираючись на власну свідому волю людини, беручи за основу свободу вибору – свободу вільної волі та враховуючи природні права, свободи і вольності людини, отримані мною від народження, які є невідчужуваними та непорушними, зважаючи на верховенство права та беручи до уваги Конституцію України, утверджую своє Волевиявлення:
Я, Микола Михайлович Кісіль, є людина в правовому статусі Людина!
Я, Микола Михайлович Кісіль, чоловік, що є народ, людина в правовому статусі Людина, суб'єкт міжнародного права, основний кредитор та вигодонабувач відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Договору, який уклали Уряди Держав – членів Ради Європи, на користь третьої сторони, людини, ким себе і утверджую.
Невизнання правового статусу людини, згідно норм міжнародного права є
спричиненням юридичної смерті та прирівнюється до спричинення фізичної
смерті, що є тяжким злочином проти людини і людства, який не має строків давності при порушені кримінальної справи.
Наголошую, що Конституція України – це Основний Закон України, правовий документ, який має найвищу юридичну силу, а не розважальна література. Це означає, що кожна кома, кожна крапка, кожне тире та кожне слово в ній має юридичне значення. Зневага до положень Конституції України ставить під загрозу не тільки конституційний лад та національну безпеку в країні, але і саме існування України як соціальної, демократичної та правової держави. Тому нехтування положеннями Конституції України, яка є статутом держави та завдяки якій держава взагалі існує, є неприпустимим!
Статтею 3 Конституції України утверджено: Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Імперативний припис статті 3 Конституції України є першим із статей Основного Закону, спеціально присвячених людині. З неї розпочинається виклад офіційно проголошеної Українською державою та закладеної у Конституцію філософії прав людини. Ця стаття «задає тон» усім наступним конституційним приписам, котрі відображають становище людини в українському суспільстві, регулюють її відносини з державою, спрямовують державну політику. Одним словом, це базисна стаття, яка характеризує самі підвалини того суспільного й державного ладу, що закріплюється Конституцією. Вона є нормативно-юридичним фундаментом гуманістичного спрямування розвитку суспільного і державного життя в Україні.
Отже, «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Наведене положення стисло відтворює зміст концептуальних засад преамбули Загальної декларації прав людини, чим власне і має обумовлюватись відповідність приписів Конституції України міжнародним стандартам прав людини. Серед цих засад слід відзначити, зокрема, «віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості», а також «визнання гідності, притаманної всім членам людської сім’ї, та рівних і невід’ємних їхніх прав». Наведені постулати відображені й у преамбулах Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.
Принципово важливим є визнання людини соціальною цінністю: адже це означає, що людина є цінністю не тільки сама для себе, а й для всього суспільства, для соціуму. Причому оскільки ця цінність — найвища, то жодне інше явище не може поціновуватись суспільством вище, аніж людина, не може, перевершити її цінність. Усі інші соціальні цінності мають бути підпорядковані, субординовані цінності людини.
Це, на перший погляд, суто філософське положення може набувати і значного практичного резонансу у випадку, умовно кажучи, конкуренції цінностей: воно дає відповідну орієнтацію державі, тим чи іншим осередкам суспільства, громадським організаціям, іншим суб’єктам (у тому числі й фізичним особам) при розв’язанні ціннісних колізій: не існує такої цінності, заради якої можна було б пожертвувати людиною.
Не випадковим є й те, що, крім самої людини, у наведеному приписі згадано також такі її атрибути, властивості, як життя і здоров’я, недоторканність і безпека. Адже саме вони також є первинною, вихідною передумовою існування та життєдіяльності людини. Включивши й їх до найвищих соціальних цінностей, Конституція у такий спосіб ієрархізує потреби людини, а тим самим — і її права та свободи, які цими потребами зумовлюються та покликані забезпечувати задоволення останніх.
Тому, навіть погоджуючись із широко визнаним нині положенням про те, що всі основні права людини є взаємозалежними, взаємопов’язаними і неподільними, не можна заперечувати того, що в першу чергу мають бути забезпечені все ж таки її права на життя і здоров’я, недоторканність і безпеку, тобто забезпечене саме фізичне існування людини, котре є матеріальною основою та передумовою здійснення будь-яких інших її прав. Це відображено й в одній із запропонованих у вітчизняній літературі класифікацій прав людини, згідно з якою в окремий, причому в перший, вид людських прав виділено так звані фізичні (життєві, вітальні) права.
Саме на такий рівень піднесено у наведеному положенні також честь та гідність людини, оскільки йдеться про людину як про істоту біосоціальну, а не про вид суто біологічних істот.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Призначення цього положення — визначити основний соціальний вектор у взаємовідносинах між людиною й Українською державою. Такий вектор нині в Україні відображається формулою «від людини — до держави» (а не навпаки, що було властиве тоталітаризованому політичному режиму, який існував у країні раніше). Отже, це положення має антитоталітарну спрямованість і є гуманістичною засадою діяльності держави. З нього випливає, що держава не всевладна щодо людини; у своїй діяльності вона має бути обмежена правами та свободами людини. У цій підпорядкованості держави людині (її правам) якраз і реалізується верховенство права — суспільний стан.
Права і свободи людини — це певні можливості людини, необхідні для задоволення біологічних та соціальних потреб її нормального існування та розвитку в конкретно-історичному соціумі, котрі об’єктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку суспільства і забезпечені соціальними обов’язками інших суб’єктів.
Права і свободи людини не є цілком тотожними явищами: вони розрізняються головним чином за шляхами, засобами їх здійснення та забезпечення. Права людини можуть бути здійснені, зазвичай, за наявності певних юридичних засобів, «механізмів». А свободи людини у багатьох випадках можуть здійснюватись і без такого втручання держави: її місія щодо них полягає в охороні, дотриманні і захисті відповідних можливостей (наприклад, свободи слова, сповідування будь-якого віровчення, вибору місця проживання).
Гарантії прав і свобод людини — це такі явища, які сприяють здійсненню прав і свобод людини, забезпечують їх охорону та захист. Згадка про такі гарантії зобов’язує державу не тільки проголошувати, декларувати у конституції й інших законах права і свободи, але й дбати, піклуватись про їхню здійсненність, можливість реалізації.
Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Це положення конкретизує наведену вище конституційну настанову щодо зумовленості діяльності держави правами і свободами людини. Розрізняють два види відповідальності держави перед людиною (вони отримали відповідно назви позитивна і негативна).
Позитивна відповідальність полягає в тому, що держава має формувати різноманітні умови, необхідні для здійснення прав і свобод людини. Така відповідальність, отже, покликана сприяти правоздійсненню, полегшувати його. Позитивна відповідальність держави відображена у тих конституційних приписах, в яких зафіксовано, що держава «гарантує» права і свободи людини (наприклад, ч. 1 ст. 30, ст. 31, ч. 4 ст. 32, ч. 1 ст. 33, ч. 1 ст. 34, ч. 2 ст. 46, ч. 2 ст. 50), «забезпечує» їх (ч. 3 ст. 24, ч. 3 ст. 42, ч. 2 ст. 45, ч. 3 ст. 53), «створює умови» для здійснення прав людей (ч. 2 ст. 43, ч. 1 ст. 47, ч. 2 ст. 49), «дбає» про їх здійснення (ч. 4 ст. 49).
Негативна ж відповідальність держави полягає в її зобов’язаннях відшкодовувати ті чи інші збитки (матеріальні, моральні), спричинені порушенням прав і свобод людини внаслідок дій (бездіяльності) державних органів, службових чи посадових осіб. Можливість такої відповідальності передбачена у ч. 5 ст. 41, ст. 56, ч. 4 ст. 62, ч. 3 ст. 152 Конституції.
Позитивна і негативна відповідальність держави за стан прав людини може бути не тільки внутрішньодержавною, але й існувати на міжнародному рівні (як відповідальність міжнародно- правова, зовнішньополітична).
Водночас слід наголосити, що у стосунках «людина — держава» відповідальність має взаємний характер: це взаємна відповідальність (людина, а особливо громадянин, також відповідає перед державою, і це прямо закріплено у Конституції України (ст. 65, 67, 68).
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Утвердження прав і свобод людини — це їх визнання державою. Воно може здійснюватись різними шляхами та засобами: виголошенням у деклараціях, заявах, закріпленням прав людини у Конституції, інших законах; участю у підготовці і прийнятті міжнародних документів щодо прав людини, приєднанням до відповідних міжнародних договорів, їх ратифікацією тощо. Забезпечення прав і свобод людини — це створення умов для їх здійснення. Воно включає такі три елементи (напрями) державної діяльності: сприяння реалізації прав і свобод людини (шляхом позитивного впливу на формування їх загальносоціальних гарантій); охорона прав і свобод людини (шляхом вжиття заходів, зокрема юридичних, для попередження, профілактики їх порушень); захист прав і свобод людини (відновлення порушеного правомірного стану, притягнення винних осіб до юридичної відповідальності).
Оскільки означена діяльність визнана обов’язком держави, то суб’єктом, який уповноважений вимагати його виконання, є кожна людина.
Оскільки, як відомо, основні напрями діяльності держави є її функціями, то можна зробити висновок, що такий напрям діяльності сучасної України, як утвердження та забезпечення прав і свобод людини, є її головною функцією. Цим визначається відповідна ієрархія, пріоритетність у напрямах діяльності (функціях) держави.
Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу. (ст. 5 Конституції України)
Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. (ст. 68 Конституції України)
Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. (ст. 69 Конституції України)
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. (ст. 8 Конституції України)
Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. (ст. 21 Конституції України)
Невідчужуваність прав і свобод людини - це їх внутрішня, іманентна, «неминуча» притаманність людині, їх невід’ємність від неї. Ця властивість прав і свобод полягає в тому, що можливості людини, які в них відображаються, є неодмінною, закономірною приналежністю кожної людської істоти. Вони притаманні людині як такій та «набувають чинності» з моменту її народження. Тому права людини, у їх виникненні та існуванні, не потребують дозволу, схвалення з боку будь-кого, у тому числі й з боку держави. Вони лише
можуть бути визнані юридичним законом (державою) задля їх гарантування.
Жодна людина не може бути позбавлена таких можливостей. Оскільки ніхто не дарує людині її прав та свобод - ані держава, ані якесь інше об’єднання, угруповання, ані та чи інша особа, то й відібрати, позбавити їх людину не може ніхто. «Права людини та основні свободи є невід’ємним правом кожної людини, даним їй від народження», — зазначається у п. 2 ч. 2 Декларації та Програми дій Всесвітньої конференції з прав людини, яка відбулася під егідою ООН у Відні 1993 р.
Непорушність прав людини — це «незменшуваність», «недоторканність» можливостей людини, котрі відображені тими чи іншими її правами. З поняттями невідчужуваності та непорушності прав людини тісно пов’язані неприпустимість їх скасування та обмеження.
Невідчужуваність та непорушність прав людини характеризують їх як такі права, які існують навіть незалежно від їх юридичного визнання (тобто як права «природні», або загальносоціальні). А неприпустимість їх скасування й обмеження — як такі, котрі вже закріплені в Основному Законі держави (тобто як права позитивні), в якому таку формальну заборону встановлено.
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. (ст. 22 Конституції України)
Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. (ст. 23 Конституції України)
Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України. (ст. 15 Конституції України)
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. (ст. 19 Конституції України)
Статтею 34-ю Конституції України, гарантовано право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, та право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Права передбачені статтею 34 Конституції України, є невідчужуваними, непорушними, не є вичерпними, гарантовані і не можуть бути скасовані, що закріплено ст.ст. 21, 22 Конституції України.
Враховуючи верховенство права міжнародних договорів, ратифікованих
Україною як державою, спираючись на: Загальну декларацію прав людини: ст.ст. 1,6, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_... , Документ 995_015, поточна редакція — Прийняття від 10.12.1948 ; Міжнародну Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, статті 1,17, 53, Рим, 4.XI.1950, Україною Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_... Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, статті 1,2,3,4,5,6 (п.1),7,9 (п.1), 8(п. 1, п. 2), 12, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 44,47,50, Документ 995_043, чинний, поточна редакція, Ратифікація від 19.10.1973, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_... ;
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, статті 1,2,3,4,5,6 (п.1),7,8 (п.3),10,11,12 (п.1,п.2 – а,b,d),13,15,25,28, Документ 995_042, чинний, поточна редакція, Ратифікація від 19.10.1973; РЕЗОЛЮЦІЮ 61/295, прийняту Генеральною Асамблеєю 13 вересня 2007, Декларація Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів, ст.ст. 1, 3, 21, 26, 28,29, 30, 44, 45, 46, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_... , Документ 995_l56, поточна редакція — Прийняття від 13.09.2007; Загальну декларацію прав народів, 1976 року, Алжирська декларація, ст.ст.1, 2, 3, 4, 5, 7, 22, 23, 24, 25, 27,28,30. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_... Документ 995_758, поточна редакція, Прийняття від 04.07.1976; Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН “Про видачу і покарання воєнних злочинців” від 13 лютого 1946 року; Конвенцію про незастосування терміну давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності від 26 листопада 1968 року, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_...
Міжнародну Конвенцію «Про попередження геноциду і покарання за нього »(1948 рік), https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_... приймаючи до уваги Конституцію України, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%... , ст. ст. 3, 5, 8, 9, 21, 22, 27, 28, 29, 32, 33, 34, 41, 55, 56, 60, 92.
Враховуючи ст.ст. 19, 34, 40, 57 Конституції України та Конвенцію Ради Європи «Про доступ до офіційних документів», в статті 2-й якої зазначено, що Кожна Сторона гарантує право кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів,
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю для забезпечення та реалізації невідчужуваного та непорушного права Людини на інформацію, зобов’язую надати достовірну інформацію з наступних питань:
1. Пунктом 3 ПОСТАНОВИ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 29.12.2018 № 1137 «Про затвердження зразка та технічного опису бланка службового посвідчення з безконтактним електронним носієм», постановляється: Секретаріату Кабінету Міністрів України, міністерствам та іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади у шестимісячний строк з дня набрання чинності цією постановою вжити заходів до: забезпечення відповідних органів бланками службового посвідчення з безконтактним електронним носієм.
З дня набрання чинності цією постановою, а саме 29 грудня 2018 року, минуло більше чотирьох років, що перевершує шестимісячний строк, встановлений постановою, у декілька разів.
Враховуючи вище зазначене,зобов’язую надати достовірну інформацію, чи були забезпечені відповідні органи, а саме Національна поліція України та Департамент патрульної поліції, бланками службового посвідчення з безконтактним електронним носієм?
Також зобов’язую надати відомості (копії документів) які однозначно підтверджують факт забезпечення відповідних органів, а саме Національну поліцію України та Департамент патрульної поліції, бланками службового посвідчення з безконтактним електронним носієм, якщо такий факт мав місце.
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю, зобов’язую повідомити мене про отримання Увідомлення – Волевиявлення.
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю, зобов’язую надати відповідь без затримки, у встановлений для вас строк.
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю через правовий статус Людина, категорично забороняю:
застосовувати до людини в правовому статусі Людина Миколи Михайловича Кісіль всі презумпції та фікції;
приєднувати людину в правовому статусі Людина Миколу Михайловича Кісіль до фізичної особи, що є приниженням гідності і заниженням людини в статусі як субєкта міжнародного публічного права;
збирати, зберігати, реєструвати, накопичувати, адаптувати, змінювати, поновлювати, використовувати, обробляти, поширювати, транслювати третім особам відомості про людину в правовому статусі Людина Миколу Михайловича Кісіль і персональні дані ПЕРСОНИ, засновані на Його Родове імя, включаючи транскордонну передачу.
Категорично забороняю звертатися в листах, як в паперовому так і в електронному форматі та адресувати на поштових листах в такому виді: Миколі Кісілю, Миколі КІСІЛЮ, МИКОЛІ КІСІЛЮ, М. Кісілю, М. КІСІЛЮ, Кісілю М.М., КІСІЛЮ М.М., Кісілю Миколі Михайловичу, КІСІЛЮ МИКОЛІ МИХАЙЛОВИЧУ, Миколі Кісіль, Миколі КІСІЛЬ, МИКОЛА КІСІЛЬ, М. Кісіль, М. КІСІЛЬ, Кісіль М.М., КІСІЛЬ М.М., Кісіль Микола Михайлович, КІСІЛЬ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ.
Також Звернення "пане Микола", в розумінні Автора - це ввічливе звернення до особи чоловічої статі, що Автор заперечує та не акцептує в міру своєї правосвідомості.
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю через правовий статус Людина зобов’язую та вимагаю з теперішнього часу і в майбутньому звертатися до мене в листах, включаючи електронні, та адресувати на поштових конвертах до мене так і тільки так: людині в правовому статусі Людина Миколі Михайловичу Кісіль!
Ваші конклюдентні дії, а саме:
Не визнання правосуб'єктності Людини, відсутність відповіді на Волевиявлення Людини та/або одержання відповіді на Волевиявлення Людини не по суті, та/або одержання неповної відповіді на Волевиявлення Людини Миколи Михайловича Кісіль через правовий статус Людина є підтвердженням та акцептом свідомого порушення принципу верховенства права у власній якості зі сторони відповідальної особи на виконання зобовязань або його агента та розглядатиметься як недобросовісне ставлення до Волевиявлення Людини. В такому випадку дані дії трактуються як такі, що ущемляють та порушують права Людини, нищать свободи та осквернюють гідність Людини - за що дана особа погоджується свідомо нести особисту адміністративну та комерційну відповідальність та оголошує себе некомпетентною і недієздатною.
Автор зазначає, що Волевиявлення не є зверненням - Автор користується своїм невід'ємним та непорушним правом людини на інформацію, яке (право) щодо його реалізації зазначене в міжнародних договорах та Конституції України (Основному Законі) (для інформації посадовим особам).
Право трактування змісту Волевиявлення залишається виключно за Автором.

З повагою
людина в правовому статусі Людина
Микола Михайлович Кісіль

людина в правовому статусі Людина
Микола Михайлович Кісіль

Увідомлення – Волевиявлення реалізації невідчужуваного та непорушного права Людини на інформацію

Доброго дня шановний Сергій КОБЕЦЬ!
Беручи до уваги статтю 9 Конституції України, в якій встановлено: Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України,
Беручи до уваги статтю 6 Загальної декларації прав людини, в якій проголошено: Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності,
Беручи до уваги статтю 16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, якою затверджено: Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності,
Враховуючи статтю 69 Конституції України, якою встановлено: Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.
Спираючись на власну свідому волю людини, беручи за основу свободу вибору – свободу вільної волі та враховуючи природні права, свободи і вольності людини, отримані мною від народження, які є невідчужуваними та непорушними, зважаючи на верховенство права та беручи до уваги Конституцію України, утверджую своє Волевиявлення:
Я, Микола Михайлович Кісіль, є людина в правовому статусі Людина!
Я, Микола Михайлович Кісіль, чоловік, що є народ, людина в правовому статусі Людина, суб'єкт міжнародного права, основний кредитор та вигодонабувач відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Договору, який уклали Уряди Держав – членів Ради Європи, на користь третьої сторони, людини, ким себе і утверджую.
Невизнання правового статусу людини, згідно норм міжнародного права є спричиненням юридичної смерті та прирівнюється до спричинення фізичної смерті, що є тяжким злочином проти людини і людства, який не має строків давності при порушені кримінальної справи.
Наголошую, що Конституція України – це Основний Закон України, правовий документ, який має найвищу юридичну силу, а не розважальна література. Це означає, що кожна кома, кожна крапка, кожне тире та кожне слово в ній має юридичне значення. Зневага до положень Конституції України ставить під загрозу не тільки конституційний лад та національну безпеку в країні, але і саме існування України як соціальної, демократичної та правової держави. Тому нехтування положеннями Конституції України, яка є статутом держави та завдяки якій держава взагалі існує, є неприпустимим!
Статтею 3 Конституції України утверджено: Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. (ст. 8 Конституції України)
Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. (ст. 21 Конституції України)
Невідчужуваність прав і свобод людини - це їх внутрішня, іманентна, «неминуча» притаманність людині, їх невід’ємність від неї. Ця властивість прав і свобод полягає в тому, що можливості людини, які в них відображаються, є неодмінною, закономірною приналежністю кожної людської істоти. Вони притаманні людині як такій та «набувають чинності» з моменту її народження. Тому права людини, у їх виникненні та існуванні, не потребують дозволу, схвалення з боку будь-кого, у тому числі й з боку держави. Вони лише
можуть бути визнані юридичним законом (державою) задля їх гарантування.
Жодна людина не може бути позбавлена таких можливостей. Оскільки ніхто не дарує людині її прав та свобод - ані держава, ані якесь інше об’єднання, угруповання, ані та чи інша особа, то й відібрати, позбавити їх людину не може ніхто. «Права людини та основні свободи є невід’ємним правом кожної людини, даним їй від народження», — зазначається у п. 2 ч. 2 Декларації та Програми дій Всесвітньої конференції з прав людини, яка відбулася під егідою ООН у Відні 1993 р.
Непорушність прав людини — це «незменшуваність», «недоторканність» можливостей людини, котрі відображені тими чи іншими її правами. З поняттями невідчужуваності та непорушності прав людини тісно пов’язані неприпустимість їх скасування та обмеження.
Невідчужуваність та непорушність прав людини характеризують їх як такі права, які існують навіть незалежно від їх юридичного визнання (тобто як права «природні», або загальносоціальні). А неприпустимість їх скасування й обмеження — як такі, котрі вже закріплені в Основному Законі держави (тобто як права позитивні), в якому таку формальну заборону встановлено.
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. (ст. 22 Конституції України)
Статтею 34-ю Конституції України, гарантовано право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, та право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Права передбачені статтею 34 Конституції України, є невідчужуваними, непорушними, не є вичерпними, гарантовані і не можуть бути скасовані, що закріплено ст.ст. 21, 22 Конституції України.
Шановний Сергій КОБЕЦЬ, а також інші службові та посадові особи і працівники НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ, всі кого це стосується, у мене є декілька зауважень до наданої Вами відповіді, а саме:
1. Відповідь Ви надали М. М. КІСІЛЮ, що не відповідає дійсності. Надіюсь це Ви зробили помилково. Або не уважно ознайомились з Увідомленням – Волевиявленням людини в правовому статусі Людина.
Адже ж, до Вас звернулась людина в правовому статусі Людина Микола Михайлович Кісіль, який свідомо проявив та утвердив свою Волю на визнання правосуб’єктності людини.
Невизнання правового статусу людини, згідно норм міжнародного права є спричиненням юридичної смерті та прирівнюється до спричинення фізичної смерті, що є тяжким злочином проти людини і людства, який не має строків давності при порушені кримінальної справи.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Виправте допущену Вами помилку і надайте відповідь людині в правовому статусі Людина Миколі Михайловичу Кісіль.
2. Відповідь надана не по суті питання, що наводить мене на думку, що Ви не зрозуміли питання або свідомо вводите мене в оману.
Тому надаю роз’яснення.
Відповідно до, для Вас писаного, Закону України «Про національну поліцію», «Поліцейський має службове посвідченя та спеціальний жетон. Зразки та порядок видання службових посвідчень та спеціальних жетонів затверджуються Міністерством внутрішніх справ України.» (ст. 17 ЗУ)
Мається на увазі саме ПОСВІДЧЕННЯ. Характерною ознакою документу, крім інших реквізитів, є його (документу) назва. Перебуваючи на такій посаді Ви, шановний Сергій КОБЕЦЬ, вважаю це знаєте.
«Поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України». Це добре, що Ви посилаєтесь на положення цієї статті закону. Але ж упускаєте з виду положення статті 1, де «Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.». Положення статті 3 визначають правову основу діяльності поліції, де «У своїй діяльності поліція КЕРУЄТЬСЯ Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, АКТАМИ Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.» Положення статті 5 встановлює ознаки належності до поліції: «Ознаками належності до поліції є символіка поліції, однострій поліцейських, спеціальні звання, відомчі відзнаки, спеціальний жетон та службове ПОСВІДЧЕННЯ поліцейського.»
Крім того, законність – один із принципів діяльності поліції.
«Поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та ЗАКОНАМИ України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази.
Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та ЗАКОНІВ України.»
Згідно приписів Конституції України (Основний Закон),
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. (ст. 6 КУ)
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. (ст. 19 КУ)
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. (ст. 113 КУ)
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає ПОСТАНОВИ і розпорядження, які Є ОБОВ’ЯЗКОВИМИ ДО ВИКОНАННЯ.
Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. (ст. 117 КУ)
Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України. (ст. 120 КУ)
Відповідно до, для вас писаного, Закону України «Про Кабінет Міністрів України» (ЗУ № 794-VII),
«Кабінет Міністрів України (Уряд України) є ВИЩИМ органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу БЕЗПОСЕРЕДНЬО та через МІНІСТЕРСТВА, ІНШІ центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.» (ст. 1 ЗУ № 794-VII)
«Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.
МІНІСТЕРСТВА та ІНШІ центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.
Особливості відносин Кабінету Міністрів України з окремими центральними органами виконавчої влади можуть визначатися законами України.» ( ст. 21 ЗУ № 794-VII)
Згідно, для вас писаного, Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» (ЗУ № 3166-VI):
«Систему центральних органів виконавчої влади складають МІНІСТЕРСТВА України (далі - міністерства) та ІНШІ центральні органи виконавчої влади.
Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, ВИЩИМ органом якої є Кабінет Міністрів України.
Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики.
Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.» (ст. 1 ЗУ № 3166-VI)
Діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади ґрунтується на принципах ВЕРХОВЕНСТВА права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, ЗАКОННОСТІ, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності. (ст. 2 ЗУ № 3166-VI)
МІНІСТЕРСТВА, ІНШІ центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності КЕРУЮТЬСЯ Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, АКТАМИ Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України. (ст. 3 ЗУ № 3166-VI)
Центральний орган виконавчої влади у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів міністерств видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.
Накази центрального органу виконавчої влади підлягають обов'язковому оприлюдненню відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". (ст. 23 ЗУ № 3166-VI)
Посадові особи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади несуть кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та цивільно-правову відповідальність відповідно до закону, а також відповідальність за порушення вимог Закону України "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)".
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави в порядку, визначеному законом.
Держава має право зворотної вимоги (регресу) до посадових осіб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які заподіяли шкоду, у розмірах і порядку, визначених законодавством. (ст. 27 ЗУ № 3166-VI)
Відповідно до, для вас писаного, ПОЛОЖЕННЯ Про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого ПОСТАНОВОЮ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 28 жовтня 2015 р. № 878,
«Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах:
забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг.» (п. 1 ПОЛОЖЕННЯ)
«МВС у своїй діяльності КЕРУЄТЬСЯ Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, АКТАМИ Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.» (п. 2 ПОЛОЖЕННЯ)
«МВС в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на ВИКОНАННЯ Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, АКТІВ Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.
Нормативно-правові акти МВС підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.» (п. 9 ПОЛОЖЕННЯ)
Відповідно до, для вас писаного, ПОЛОЖЕННЯ Про Національну поліцію, затвердженого ПОСТАНОВОЮ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 28 жовтня 2015 р. № 877,
«Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.» (п. 1 ПОЛОЖЕННЯ)
«Національна поліція у своїй діяльності КЕРУЄТЬСЯ Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, АКТАМИ Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.» (п. 2 ПОЛОЖЕННЯ)
Кабінет Міністрів України видав Постанову від 27 грудня 2018 року № 1137 «Про затвердження зразка та технічного опису бланка службового посвідчення з безконтактним електронним носієм», якою ви зобов’язані керуватися та виконувати.
В ній постановляється, для вас, як органів виконавчої влади, також:
З МЕТОЮ запровадження єдиного зразка бланка службового ПОСВІДЧЕННЯ посадових осіб та працівників органів виконавчої влади та Секретаріату Кабінету Міністрів України з безконтактним електронним носієм Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Затвердити зразок та технічний опис бланка службового посвідчення посадових осіб та працівників органів виконавчої влади та Секретаріату Кабінету Міністрів України з безконтактним електронним носієм (далі - службове посвідчення з безконтактним електронним носієм) згідно з додатками 1 і 2.
2. Установити, що:
службові посвідчення посадових осіб та працівників органів виконавчої влади та Секретаріату Кабінету Міністрів України, видані до набрання чинності цією постановою, є чинними протягом строку, на який їх видано;
до забезпечення видачі службового посвідчення з безконтактним електронним носієм посвідчення оформляються з використанням бланків попередніх зразків.
3. Секретаріату Кабінету Міністрів України, МІНІСТЕРСТВАМ та ІНШИМ центральним і місцевим органам виконавчої влади у шестимісячний строк з дня набрання чинності цією постановою вжити заходів до:
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ відповідних органів бланками службового посвідчення з безконтактним електронним носієм;
приведення власних нормативно-правових актів у відповідність з цією постановою.
В цій постанові чітко й однозначно вказано «вжити заходів до: ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ відповідних органів бланками службового посвідчення з безконтактним електронним носієм». Про це й іде мова в моєму питанні.
Враховуючи ст. 34 Конституції України та Конвенцію Ради Європи «Про доступ до офіційних документів», в статті 2-й якої зазначено, що Кожна Сторона гарантує право кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів,
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю для забезпечення та реалізації невідчужуваного та непорушного права Людини на інформацію, зобов’язую надати достовірну інформацію з наступних питань:
1. Надати достовірну інформацію, чи були ЗАБЕЗПЕЧЕНІ відповідні органи, а саме Національна поліція України та Департамент патрульної поліції, бланками службового посвідчення з безконтактним електронним носієм, як того вимагає Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 року № 1137? Відповідь надати по суті питання! Так чи ні?
2. Надати відомості (копії документів) які однозначно підтверджують факт забезпечення відповідних органів, а саме Національну поліцію України та Департамент патрульної поліції, бланками службового посвідчення з безконтактним електронним носієм, якщо такий факт мав місце.
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю, зобов’язую повідомити мене про отримання Увідомлення – Волевиявлення. Обов’язково!
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю, зобов’язую надати відповідь без затримки, у встановлений для вас строк.
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю через правовий статус Людина, категорично забороняю:
застосовувати до людини в правовому статусі Людина Миколи Михайловича Кісіль всі презумпції та фікції;
приєднувати людину в правовому статусі Людина Миколу Михайловича Кісіль до фізичної особи, що є приниженням гідності і заниженням людини в статусі як субєкта міжнародного публічного права;
збирати, зберігати, реєструвати, накопичувати, адаптувати, змінювати, поновлювати, використовувати, обробляти, поширювати, транслювати третім особам відомості про людину в правовому статусі Людина Миколу Михайловича Кісіль і персональні дані ПЕРСОНИ, засновані на Його Родове імя, включаючи транскордонну передачу.
Категорично забороняю звертатися в листах, як в паперовому так і в електронному форматі та адресувати на поштових листах в такому виді: Миколі Кісілю, Миколі КІСІЛЮ, МИКОЛІ КІСІЛЮ, М. Кісілю, М. КІСІЛЮ, Кісілю М.М., КІСІЛЮ М.М., Кісілю Миколі Михайловичу, КІСІЛЮ МИКОЛІ МИХАЙЛОВИЧУ, Миколі Кісіль, Миколі КІСІЛЬ, МИКОЛА КІСІЛЬ, М. Кісіль, М. КІСІЛЬ, Кісіль М.М., КІСІЛЬ М.М., Кісіль Микола Михайлович, КІСІЛЬ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ.
Також звернення "пане Микола", в розумінні автора - це ввічливе звернення до особи чоловічої статі, що автор заперечує та не акцептує в міру своєї правосвідомості.
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю через правовий статус Людина зобов’язую та вимагаю з теперішнього часу і в майбутньому звертатися до мене в листах, включаючи електронні, та адресувати на поштових конвертах до мене так і тільки так: людині в правовому статусі Людина Миколі Михайловичу Кісіль!
Ваші конклюдентні дії, а саме:
Не визнання правосуб'єктності Людини, відсутність відповіді на Волевиявлення Людини та/або одержання відповіді на Волевиявлення Людини не по суті, та/або одержання неповної відповіді на Волевиявлення Людини Миколи Михайловича Кісіль через правовий статус Людина є підтвердженням та акцептом свідомого порушення принципу верховенства права у власній якості зі сторони відповідальної особи на виконання зобовязань або його агента та розглядатиметься як недобросовісне ставлення до Волевиявлення Людини. В такому випадку дані дії трактуються як такі, що ущемляють та порушують права Людини, нищать свободи та осквернюють гідність Людини - за що дана особа погоджується свідомо нести особисту адміністративну та комерційну відповідальність та оголошує себе некомпетентною і недієздатною.
Увідомляю, що Волевиявлення не є зверненням - людина в правовому статусі Людина Микола Михайлович Кісіль користується своїм невід'ємним та непорушним правом людини на інформацію, яке (право) щодо його реалізації зазначене в міжнародних договорах та Конституції України (Основному Законі) (для інформації посадовим особам).
Трактування змісту Увідомлення - Волевиявлення Утверджую виключно за людиною в правовому статусі Людина Миколою Михайловичем Кісіль.

З повагою
людина в правовому статусі Людина
Микола Михайлович Кісіль

людина в правовому статусі Людина
Микола Михайлович Кісіль

Добрий день!

Шановні розпорядники інформації, ви отримали Увідомлення - Волевиявлення людини в правовому статусі Людина Миколи Михайловича Кісіль від 20 квітня 2023 року? Повідомте про отримання.
Якщо ви переадресували належному розпоряднику інформації, також маєте повідомити мене.
Також нагадую, що відповідно до, для вас писаних, законів час відведений на опрацювання та надання відповіді уже вийшов.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
То ж виконуйте свої обов'язки! Надіюсь на вашу компетентність та розуміння.

З повагою
людина в правовому статусі Людина
Микола Михайлович Кісіль