Право на інформацію

людина в правовому статусі Людина
Микола Михайлович Кісіль

Національне агентство з питань
запобігання корупції
бульвар Миколи Міхновського, буд. 28
місто Київ, Україна, 01103

Вих. № НАЗК/1204/2023
від 12.04.2023 р.

Увідомлення – Волевиявлення реалізації невідчужуваного та непорушного права Людини на інформацію

Доброго дня!
Беручи до уваги статтю 9 Конституції України, в якій встановлено: Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України,
Беручи до уваги статтю 6 Загальної декларації прав людини, в якій проголошено: Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності,
Беручи до уваги статтю 16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, якою затверджено: Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності,
Враховуючи статтю 69 Конституції України, якою встановлено: Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.
Спираючись на власну свідому волю людини, беручи за основу свободу вибору – свободу вільної волі та враховуючи природні права, свободи і вольності людини, отримані мною від народження, які є невідчужуваними та непорушними, зважаючи на верховенство права та беручи до уваги Конституцію України, утверджую своє Волевиявлення:
Я, Микола Михайлович Кісіль, є людина в правовому статусі Людина!
Я, Микола Михайлович Кісіль, чоловік, що є народ, людина в правовому статусі Людина, суб'єкт міжнародного права, основний кредитор та вигодонабувач відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Договору, який уклали Уряди Держав – членів Ради Європи, на користь третьої сторони, людини, ким себе і утверджую.
Невизнання правового статусу людини, згідно норм міжнародного права є
спричиненням юридичної смерті та прирівнюється до спричинення фізичної
смерті, що є тяжким злочином проти людини і людства, який не має строків давності при порушені кримінальної справи.
Наголошую, що Конституція України – це Основний Закон України, правовий документ, який має найвищу юридичну силу, а не розважальна література. Це означає, що кожна кома, кожна крапка, кожне тире та кожне слово в ній має юридичне значення. Зневага до положень Конституції України ставить під загрозу не тільки конституційний лад та національну безпеку в країні, але і саме існування України як соціальної, демократичної та правової держави. Тому нехтування положеннями Конституції України, яка є статутом держави та завдяки якій держава взагалі існує, є неприпустимим!
Статтею 3 Конституції України утверджено: Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Імперативний припис статті 3 Конституції України є першим із статей Основного Закону, спеціально присвячених людині. З неї розпочинається виклад офіційно проголошеної Українською державою та закладеної у Конституцію філософії прав людини. Ця стаття «задає тон» усім наступним конституційним приписам, котрі відображають становище людини в українському суспільстві, регулюють її відносини з державою, спрямовують державну політику. Одним словом, це базисна стаття, яка характеризує самі підвалини того суспільного й державного ладу, що закріплюється Конституцією. Вона є нормативно-юридичним фундаментом гуманістичного спрямування розвитку суспільного і державного життя в Україні.
Отже, «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Наведене положення стисло відтворює зміст концептуальних засад преамбули Загальної декларації прав людини, чим власне і має обумовлюватись відповідність приписів Конституції України міжнародним стандартам прав людини. Серед цих засад слід відзначити, зокрема, «віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості», а також «визнання гідності, притаманної всім членам людської сім’ї, та рівних і невід’ємних їхніх прав». Наведені постулати відображені й у преамбулах Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.
Принципово важливим є визнання людини соціальною цінністю: адже це означає, що людина є цінністю не тільки сама для себе, а й для всього суспільства, для соціуму. Причому оскільки ця цінність — найвища, то жодне інше явище не може поціновуватись суспільством вище, аніж людина, не може, перевершити її цінність. Усі інші соціальні цінності мають бути підпорядковані, субординовані цінності людини.
Це, на перший погляд, суто філософське положення може набувати і значного практичного резонансу у випадку, умовно кажучи, конкуренції цінностей: воно дає відповідну орієнтацію державі, тим чи іншим осередкам суспільства, громадським організаціям, іншим суб’єктам (у тому числі й фізичним особам) при розв’язанні ціннісних колізій: не існує такої цінності, заради якої можна було б пожертвувати людиною.
Не випадковим є й те, що, крім самої людини, у наведеному приписі згадано також такі її атрибути, властивості, як життя і здоров’я, недоторканність і безпека. Адже саме вони також є первинною, вихідною передумовою існування та життєдіяльності людини. Включивши й їх до найвищих соціальних цінностей, Конституція у такий спосіб ієрархізує потреби людини, а тим самим — і її права та свободи, які цими потребами зумовлюються та покликані забезпечувати задоволення останніх.
Тому, навіть погоджуючись із широко визнаним нині положенням про те, що всі основні права людини є взаємозалежними, взаємопов’язаними і неподільними, не можна заперечувати того, що в першу чергу мають бути забезпечені все ж таки її права на життя і здоров’я, недоторканність і безпеку, тобто забезпечене саме фізичне існування людини, котре є матеріальною основою та передумовою здійснення будь-яких інших її прав. Це відображено й в одній із запропонованих у вітчизняній літературі класифікацій прав людини, згідно з якою в окремий, причому в перший, вид людських прав виділено так звані фізичні (життєві, вітальні) права.
Саме на такий рівень піднесено у наведеному положенні також честь та гідність людини, оскільки йдеться про людину як про істоту біосоціальну, а не про вид суто біологічних істот.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Призначення цього положення — визначити основний соціальний вектор у взаємовідносинах між людиною й Українською державою. Такий вектор нині в Україні відображається формулою «від людини — до держави» (а не навпаки, що було властиве тоталітаризованому політичному режиму, який існував у країні раніше). Отже, це положення має антитоталітарну спрямованість і є гуманістичною засадою діяльності держави. З нього випливає, що держава не всевладна щодо людини; у своїй діяльності вона має бути обмежена правами та свободами людини. У цій підпорядкованості держави людині (її правам) якраз і реалізується верховенство права — суспільний стан.
Права і свободи людини — це певні можливості людини, необхідні для задоволення біологічних та соціальних потреб її нормального існування та розвитку в конкретно-історичному соціумі, котрі об’єктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку суспільства і забезпечені соціальними обов’язками інших суб’єктів.
Права і свободи людини не є цілком тотожними явищами: вони розрізняються головним чином за шляхами, засобами їх здійснення та забезпечення. Права людини можуть бути здійснені, зазвичай, за наявності певних юридичних засобів, «механізмів». А свободи людини у багатьох випадках можуть здійснюватись і без такого втручання держави: її місія щодо них полягає в охороні, дотриманні і захисті відповідних можливостей (наприклад, свободи слова, сповідування будь-якого віровчення, вибору місця проживання).
Гарантії прав і свобод людини — це такі явища, які сприяють здійсненню прав і свобод людини, забезпечують їх охорону та захист. Згадка про такі гарантії зобов’язує державу не тільки проголошувати, декларувати у конституції й інших законах права і свободи, але й дбати, піклуватись про їхню здійсненність, можливість реалізації.
Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Це положення конкретизує наведену вище конституційну настанову щодо зумовленості діяльності держави правами і свободами людини. Розрізняють два види відповідальності держави перед людиною (вони отримали відповідно назви позитивна і негативна).
Позитивна відповідальність полягає в тому, що держава має формувати різноманітні умови, необхідні для здійснення прав і свобод людини. Така відповідальність, отже, покликана сприяти правоздійсненню, полегшувати його. Позитивна відповідальність держави відображена у тих конституційних приписах, в яких зафіксовано, що держава «гарантує» права і свободи людини (наприклад, ч. 1 ст. 30, ст. 31, ч. 4 ст. 32, ч. 1 ст. 33, ч. 1 ст. 34, ч. 2 ст. 46, ч. 2 ст. 50), «забезпечує» їх (ч. 3 ст. 24, ч. 3 ст. 42, ч. 2 ст. 45, ч. 3 ст. 53), «створює умови» для здійснення прав людей (ч. 2 ст. 43, ч. 1 ст. 47, ч. 2 ст. 49), «дбає» про їх здійснення (ч. 4 ст. 49).
Негативна ж відповідальність держави полягає в її зобов’язаннях відшкодовувати ті чи інші збитки (матеріальні, моральні), спричинені порушенням прав і свобод людини внаслідок дій (бездіяльності) державних органів, службових чи посадових осіб. Можливість такої відповідальності передбачена у ч. 5 ст. 41, ст. 56, ч. 4 ст. 62, ч. 3 ст. 152 Конституції.
Позитивна і негативна відповідальність держави за стан прав людини може бути не тільки внутрішньодержавною, але й існувати на міжнародному рівні (як відповідальність міжнародно- правова, зовнішньополітична).
Водночас слід наголосити, що у стосунках «людина — держава» відповідальність має взаємний характер: це взаємна відповідальність (людина, а особливо громадянин, також відповідає перед державою, і це прямо закріплено у Конституції України (ст. 65, 67, 68).
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Утвердження прав і свобод людини — це їх визнання державою. Воно може здійснюватись різними шляхами та засобами: виголошенням у деклараціях, заявах, закріпленням прав людини у Конституції, інших законах; участю у підготовці і прийнятті міжнародних документів щодо прав людини, приєднанням до відповідних міжнародних договорів, їх ратифікацією тощо. Забезпечення прав і свобод людини — це створення умов для їх здійснення. Воно включає такі три елементи (напрями) державної діяльності: сприяння реалізації прав і свобод людини (шляхом позитивного впливу на формування їх загальносоціальних гарантій); охорона прав і свобод людини (шляхом вжиття заходів, зокрема юридичних, для попередження, профілактики їх порушень); захист прав і свобод людини (відновлення порушеного правомірного стану, притягнення винних осіб до юридичної відповідальності).
Оскільки означена діяльність визнана обов’язком держави, то суб’єктом, який уповноважений вимагати його виконання, є кожна людина.
Оскільки, як відомо, основні напрями діяльності держави є її функціями, то можна зробити висновок, що такий напрям діяльності сучасної України, як утвердження та забезпечення прав і свобод людини, є її головною функцією. Цим визначається відповідна ієрархія, пріоритетність у напрямах діяльності (функціях) держави.
Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу. (ст. 5 Конституції України)
Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. (ст. 68 Конституції України)
Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. (ст. 69 Конституції України)
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. (ст. 8 Конституції України)
Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. (ст. 21 Конституції України)
Невідчужуваність прав і свобод людини - це їх внутрішня, іманентна, «неминуча» притаманність людині, їх невід’ємність від неї. Ця властивість прав і свобод полягає в тому, що можливості людини, які в них відображаються, є неодмінною, закономірною приналежністю кожної людської істоти. Вони притаманні людині як такій та «набувають чинності» з моменту її народження. Тому права людини, у їх виникненні та існуванні, не потребують дозволу, схвалення з боку будь-кого, у тому числі й з боку держави. Вони лише
можуть бути визнані юридичним законом (державою) задля їх гарантування.
Жодна людина не може бути позбавлена таких можливостей. Оскільки ніхто не дарує людині її прав та свобод - ані держава, ані якесь інше об’єднання, угруповання, ані та чи інша особа, то й відібрати, позбавити їх людину не може ніхто. «Права людини та основні свободи є невід’ємним правом кожної людини, даним їй від народження», — зазначається у п. 2 ч. 2 Декларації та Програми дій Всесвітньої конференції з прав людини, яка відбулася під егідою ООН у Відні 1993 р.
Непорушність прав людини — це «незменшуваність», «недоторканність» можливостей людини, котрі відображені тими чи іншими її правами. З поняттями невідчужуваності та непорушності прав людини тісно пов’язані неприпустимість їх скасування та обмеження.
Невідчужуваність та непорушність прав людини характеризують їх як такі права, які існують навіть незалежно від їх юридичного визнання (тобто як права «природні», або загальносоціальні). А неприпустимість їх скасування й обмеження — як такі, котрі вже закріплені в Основному Законі держави (тобто як права позитивні), в якому таку формальну заборону встановлено.
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. (ст. 22 Конституції України)
Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. (ст. 23 Конституції України)
Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України. (ст. 15 Конституції України)
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. (ст. 19 Конституції України)
Статтею 34-ю Конституції України, гарантовано право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, та право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Права передбачені статтею 34 Конституції України, є невідчужуваними, непорушними, не є вичерпними, гарантовані і не можуть бути скасовані, що закріплено ст.ст. 21, 22 Конституції України.
Враховуючи верховенство права міжнародних договорів, ратифікованих
Україною як державою, спираючись на: Загальну декларацію прав людини: ст.ст. 1,6, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_... , Документ 995_015, поточна редакція — Прийняття від 10.12.1948 ; Міжнародну Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, статті 1,17, 53, Рим, 4.XI.1950, Україною Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_... Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, статті 1,2,3,4,5,6 (п.1),7,9 (п.1), 8(п. 1, п. 2), 12, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 44,47,50, Документ 995_043, чинний, поточна редакція, Ратифікація від 19.10.1973, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_... ;
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, статті 1,2,3,4,5,6 (п.1),7,8 (п.3),10,11,12 (п.1,п.2 – а,b,d),13,15,25,28, Документ 995_042, чинний, поточна редакція, Ратифікація від 19.10.1973; РЕЗОЛЮЦІЮ 61/295, прийняту Генеральною Асамблеєю 13 вересня 2007, Декларація Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів, ст.ст. 1, 3, 21, 26, 28,29, 30, 44, 45, 46, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_... , Документ 995_l56, поточна редакція — Прийняття від 13.09.2007; Загальну декларацію прав народів, 1976 року, Алжирська декларація, ст.ст.1, 2, 3, 4, 5, 7, 22, 23, 24, 25, 27,28,30. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_... Документ 995_758, поточна редакція, Прийняття від 04.07.1976; Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН “Про видачу і покарання воєнних злочинців” від 13 лютого 1946 року; Конвенцію про незастосування терміну давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності від 26 листопада 1968 року, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_...
Міжнародну Конвенцію «Про попередження геноциду і покарання за нього »(1948 рік), https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_... приймаючи до уваги Конституцію України, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%... , ст. ст. 3, 5, 8, 9, 21, 22, 27, 28, 29, 32, 33, 34, 41, 55, 56, 60, 92.
Враховуючи ст.ст. 19, 34, 40, 57 Конституції України та Конвенцію Ради Європи «Про доступ до офіційних документів», в статті 2-й якої зазначено, що Кожна Сторона гарантує право кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів,
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю для забезпечення та реалізації невідчужуваного та непорушного права Людини на інформацію, зобов’язую надати достовірну інформацію з наступних питань:
З відкритих джерел в мережі Інтернет мною була отримана інформація, де в інтерв’ю газеті Факти, заступником директора НАЗК Артемом Ситником, зазначалось, що Конституція України допускає обмеження прав та свобод громадян зазначених в статті 64 Конституції України, але Указ про введення воєнного стану Президентом України Володимиром Зеленським не містить прямої заборони, а копіює положення ст. 64 Конституції України про МОЖЛИВЕ обмеження прав та свобод. Що приводить до корупційних ризиків. За словами Артема Ситника НАЗК надіслали листа з відповідними пропозиціями до Офісу Президента України, Кабінету Міністрів України, Офісу Генерального прокурора, Генеральному штабу, Міністерству оборони.
Враховуючи вище зазначене,зобов’язую надати достовірну інформацію, а саме:
1) Копії листів з відповідними пропозиціями до Офісу Президента України, Кабінету Міністрів України, Офісу Генерального прокурора, Генерального штабу, Міністерству оборони.
2) Копії відповідей на ці листи.
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю, зобов’язую повідомити мене про отримання Увідомлення – Волевиявлення.
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю, зобов’язую надати відповідь без затримки, у встановлений для вас строк.
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю через правовий статус Людина, категорично забороняю:
застосовувати до людини в правовому статусі Людина Миколи Михайловича Кісіль всі презумпції та фікції;
приєднувати людину в правовому статусі Людина Миколу Михайловича Кісіль до фізичної особи, що є приниженням гідності і заниженням людини в статусі як субєкта міжнародного публічного права;
збирати, зберігати, реєструвати, накопичувати, адаптувати, змінювати, поновлювати, використовувати, обробляти, поширювати, транслювати третім особам відомості про людину в правовому статусі Людина Миколу Михайловича Кісіль і персональні дані ПЕРСОНИ, засновані на Його Родове імя, включаючи транскордонну передачу.
Категорично забороняю звертатися в листах, як в паперовому так і в електронному форматі та адресувати на поштових листах в такому виді: Миколі Кісілю, Миколі КІСІЛЮ, МИКОЛІ КІСІЛЮ, М. Кісілю, М. КІСІЛЮ, Кісілю М.М., КІСІЛЮ М.М., Кісілю Миколі Михайловичу, КІСІЛЮ МИКОЛІ МИХАЙЛОВИЧУ, Миколі Кісіль, Миколі КІСІЛЬ, МИКОЛА КІСІЛЬ, М. Кісіль, М. КІСІЛЬ, Кісіль М.М., КІСІЛЬ М.М., Кісіль Микола Михайлович, КІСІЛЬ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ.
Також Звернення "пане Микола", в розумінні Автора - це ввічливе звернення до особи чоловічої статі, що Автор заперечує та не акцептує в міру своєї правосвідомості.
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю через правовий статус Людина зобов’язую та вимагаю з теперішнього часу і в майбутньому звертатися до мене в листах, включаючи електронні, та адресувати на поштових конвертах до мене так і тільки так: людині в правовому статусі Людина Миколі Михайловичу Кісіль!
Ваші конклюдентні дії, а саме:
Не визнання правосуб'єктності Людини, відсутність відповіді на Волевиявлення Людини та/або одержання відповіді на Волевиявлення Людини не по суті, та/або одержання неповної відповіді на Волевиявлення Людини Миколи Михайловича Кісіль через правовий статус Людина є підтвердженням та акцептом свідомого порушення принципу верховенства права у власній якості зі сторони відповідальної особи на виконання зобовязань або його агента та розглядатиметься як недобросовісне ставлення до Волевиявлення Людини. В такому випадку дані дії трактуються як такі, що ущемляють та порушують права Людини, нищать свободи та осквернюють гідність Людини - за що дана особа погоджується свідомо нести особисту адміністративну та комерційну відповідальність та оголошує себе некомпетентною і недієздатною.
Автор зазначає, що Волевиявлення не є зверненням - Автор користується своїм невід'ємним та непорушним правом людини на інформацію, яке (право) щодо його реалізації зазначене в міжнародних договорах та Конституції України (Основному Законі) (для інформації посадовим особам).
Право трактування змісту Волевиявлення залишається виключно за Автором.

З повагою
людина в правовому статусі Людина
Микола Михайлович Кісіль

людина в правовому статусі Людина
Микола Михайлович Кісіль

Національне агентство з питань
запобігання корупції
бульвар Миколи Міхновського, буд. 28
місто Київ, Україна, 01103

Вих. № НАЗК/1704/2023
від 17.04.2023 р.

Повторно вдруге щодо уточнення інформації з реалізації невідчужуваного та непорушного права Людини на інформацію

Увідомлення – Волевиявлення реалізації невідчужуваного та непорушного права Людини на інформацію

Доброго дня шановна Людмила ГЕРМАНЧУК!

Беручи до уваги статтю 9 Конституції України, в якій встановлено: Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України,
Беручи до уваги статтю 6 Загальної декларації прав людини, в якій проголошено: Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності,
Беручи до уваги статтю 16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, якою затверджено: Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності,
Враховуючи статтю 69 Конституції України, якою встановлено: Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.
Спираючись на власну свідому волю людини, беручи за основу свободу вибору – свободу вільної волі та враховуючи природні права, свободи і вольності людини, отримані мною від народження, які є невідчужуваними та непорушними, зважаючи на верховенство права та беручи до уваги Конституцію України, проявляю та утверджую своє Волевиявлення:
Я, Микола Михайлович Кісіль, є людина в правовому статусі Людина!
Я, Микола Михайлович Кісіль, чоловік, що є народ, людина в правовому статусі Людина, суб'єкт міжнародного права, основний кредитор та вигодонабувач відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Договору, який уклали Уряди Держав – членів Ради Європи, на користь третьої сторони, людини, ким себе і утверджую.
Невизнання правового статусу людини, згідно норм міжнародного права є
спричиненням юридичної смерті та прирівнюється до спричинення фізичної
смерті, що є тяжким злочином проти людини і людства, який не має строків давності при порушені кримінальної справи.
Наголошую, що Конституція України – це Основний Закон України, правовий документ, який має найвищу юридичну силу, а не розважальна література. Це означає, що кожна кома, кожна крапка, кожне тире та кожне слово в ній має юридичне значення. Зневага до положень Конституції України ставить під загрозу не тільки конституційний лад та національну безпеку в країні, але і саме існування України як соціальної, демократичної та правової держави. Тому нехтування положеннями Конституції України, яка є статутом держави та завдяки якій держава взагалі існує, є неприпустимим!
Статтею 3 Конституції України утверджено: Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Імперативний припис статті 3 Конституції України є першим із статей Основного Закону, спеціально присвячених людині. З неї розпочинається виклад офіційно проголошеної Українською державою та закладеної у Конституцію філософії прав людини. Ця стаття «задає тон» усім наступним конституційним приписам, котрі відображають становище людини в українському суспільстві, регулюють її відносини з державою, спрямовують державну політику. Одним словом, це базисна стаття, яка характеризує самі підвалини того суспільного й державного ладу, що закріплюється Конституцією. Вона є нормативно-юридичним фундаментом гуманістичного спрямування розвитку суспільного і державного життя в Україні.
Отже, «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Наведене положення стисло відтворює зміст концептуальних засад преамбули Загальної декларації прав людини, чим власне і має обумовлюватись відповідність приписів Конституції України міжнародним стандартам прав людини. Серед цих засад слід відзначити, зокрема, «віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості», а також «визнання гідності, притаманної всім членам людської сім’ї, та рівних і невід’ємних їхніх прав». Наведені постулати відображені й у преамбулах Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.
Принципово важливим є визнання людини соціальною цінністю: адже це означає, що людина є цінністю не тільки сама для себе, а й для всього суспільства, для соціуму. Причому оскільки ця цінність — найвища, то жодне інше явище не може поціновуватись суспільством вище, аніж людина, не може, перевершити її цінність. Усі інші соціальні цінності мають бути підпорядковані, субординовані цінності людини.
Це, на перший погляд, суто філософське положення може набувати і значного практичного резонансу у випадку, умовно кажучи, конкуренції цінностей: воно дає відповідну орієнтацію державі, тим чи іншим осередкам суспільства, громадським організаціям, іншим суб’єктам (у тому числі й фізичним особам) при розв’язанні ціннісних колізій: не існує такої цінності, заради якої можна було б пожертвувати людиною.
Не випадковим є й те, що, крім самої людини, у наведеному приписі згадано також такі її атрибути, властивості, як життя і здоров’я, недоторканність і безпека. Адже саме вони також є первинною, вихідною передумовою існування та життєдіяльності людини. Включивши й їх до найвищих соціальних цінностей, Конституція у такий спосіб ієрархізує потреби людини, а тим самим — і її права та свободи, які цими потребами зумовлюються та покликані забезпечувати задоволення останніх.
Тому, навіть погоджуючись із широко визнаним нині положенням про те, що всі основні права людини є взаємозалежними, взаємопов’язаними і неподільними, не можна заперечувати того, що в першу чергу мають бути забезпечені все ж таки її права на життя і здоров’я, недоторканність і безпеку, тобто забезпечене саме фізичне існування людини, котре є матеріальною основою та передумовою здійснення будь-яких інших її прав. Це відображено й в одній із запропонованих у вітчизняній літературі класифікацій прав людини, згідно з якою в окремий, причому в перший, вид людських прав виділено так звані фізичні (життєві, вітальні) права.
Саме на такий рівень піднесено у наведеному положенні також честь та гідність людини, оскільки йдеться про людину як про істоту біосоціальну, а не про вид суто біологічних істот.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Призначення цього положення — визначити основний соціальний вектор у взаємовідносинах між людиною й Українською державою. Такий вектор нині в Україні відображається формулою «від людини — до держави» (а не навпаки, що було властиве тоталітаризованому політичному режиму, який існував у країні раніше). Отже, це положення має антитоталітарну спрямованість і є гуманістичною засадою діяльності держави. З нього випливає, що держава не всевладна щодо людини; у своїй діяльності вона має бути обмежена правами та свободами людини. У цій підпорядкованості держави людині (її правам) якраз і реалізується верховенство права — суспільний стан.
Права і свободи людини — це певні можливості людини, необхідні для задоволення біологічних та соціальних потреб її нормального існування та розвитку в конкретно-історичному соціумі, котрі об’єктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку суспільства і забезпечені соціальними обов’язками інших суб’єктів.
Права і свободи людини не є цілком тотожними явищами: вони розрізняються головним чином за шляхами, засобами їх здійснення та забезпечення. Права людини можуть бути здійснені, зазвичай, за наявності певних юридичних засобів, «механізмів». А свободи людини у багатьох випадках можуть здійснюватись і без такого втручання держави: її місія щодо них полягає в охороні, дотриманні і захисті відповідних можливостей (наприклад, свободи слова, сповідування будь-якого віровчення, вибору місця проживання).
Гарантії прав і свобод людини — це такі явища, які сприяють здійсненню прав і свобод людини, забезпечують їх охорону та захист. Згадка про такі гарантії зобов’язує державу не тільки проголошувати, декларувати у конституції й інших законах права і свободи, але й дбати, піклуватись про їхню здійсненність, можливість реалізації.
Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Це положення конкретизує наведену вище конституційну настанову щодо зумовленості діяльності держави правами і свободами людини. Розрізняють два види відповідальності держави перед людиною (вони отримали відповідно назви позитивна і негативна).
Позитивна відповідальність полягає в тому, що держава має формувати різноманітні умови, необхідні для здійснення прав і свобод людини. Така відповідальність, отже, покликана сприяти правоздійсненню, полегшувати його. Позитивна відповідальність держави відображена у тих конституційних приписах, в яких зафіксовано, що держава «гарантує» права і свободи людини (наприклад, ч. 1 ст. 30, ст. 31, ч. 4 ст. 32, ч. 1 ст. 33, ч. 1 ст. 34, ч. 2 ст. 46, ч. 2 ст. 50), «забезпечує» їх (ч. 3 ст. 24, ч. 3 ст. 42, ч. 2 ст. 45, ч. 3 ст. 53), «створює умови» для здійснення прав людей (ч. 2 ст. 43, ч. 1 ст. 47, ч. 2 ст. 49), «дбає» про їх здійснення (ч. 4 ст. 49).
Негативна ж відповідальність держави полягає в її зобов’язаннях відшкодовувати ті чи інші збитки (матеріальні, моральні), спричинені порушенням прав і свобод людини внаслідок дій (бездіяльності) державних органів, службових чи посадових осіб. Можливість такої відповідальності передбачена у ч. 5 ст. 41, ст. 56, ч. 4 ст. 62, ч. 3 ст. 152 Конституції.
Позитивна і негативна відповідальність держави за стан прав людини може бути не тільки внутрішньодержавною, але й існувати на міжнародному рівні (як відповідальність міжнародно- правова, зовнішньополітична).
Водночас слід наголосити, що у стосунках «людина — держава» відповідальність має взаємний характер: це взаємна відповідальність (людина, а особливо громадянин, також відповідає перед державою, і це прямо закріплено у Конституції України (ст. 65, 67, 68).
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Утвердження прав і свобод людини — це їх визнання державою. Воно може здійснюватись різними шляхами та засобами: виголошенням у деклараціях, заявах, закріпленням прав людини у Конституції, інших законах; участю у підготовці і прийнятті міжнародних документів щодо прав людини, приєднанням до відповідних міжнародних договорів, їх ратифікацією тощо. Забезпечення прав і свобод людини — це створення умов для їх здійснення. Воно включає такі три елементи (напрями) державної діяльності: сприяння реалізації прав і свобод людини (шляхом позитивного впливу на формування їх загальносоціальних гарантій); охорона прав і свобод людини (шляхом вжиття заходів, зокрема юридичних, для попередження, профілактики їх порушень); захист прав і свобод людини (відновлення порушеного правомірного стану, притягнення винних осіб до юридичної відповідальності).
Оскільки означена діяльність визнана обов’язком держави, то суб’єктом, який уповноважений вимагати його виконання, є кожна людина.
Оскільки, як відомо, основні напрями діяльності держави є її функціями, то можна зробити висновок, що такий напрям діяльності сучасної України, як утвердження та забезпечення прав і свобод людини, є її головною функцією. Цим визначається відповідна ієрархія, пріоритетність у напрямах діяльності (функціях) держави.
Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу. (ст. 5 Конституції України)
Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. (ст. 68 Конституції України)
Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. (ст. 69 Конституції України)
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. (ст. 8 Конституції України)
Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. (ст. 21 Конституції України)
Невідчужуваність прав і свобод людини - це їх внутрішня, іманентна, «неминуча» притаманність людині, їх невід’ємність від неї. Ця властивість прав і свобод полягає в тому, що можливості людини, які в них відображаються, є неодмінною, закономірною приналежністю кожної людської істоти. Вони притаманні людині як такій та «набувають чинності» з моменту її народження. Тому права людини, у їх виникненні та існуванні, не потребують дозволу, схвалення з боку будь-кого, у тому числі й з боку держави. Вони лише
можуть бути визнані юридичним законом (державою) задля їх гарантування.
Жодна людина не може бути позбавлена таких можливостей. Оскільки ніхто не дарує людині її прав та свобод - ані держава, ані якесь інше об’єднання, угруповання, ані та чи інша особа, то й відібрати, позбавити їх людину не може ніхто. «Права людини та основні свободи є невід’ємним правом кожної людини, даним їй від народження», — зазначається у п. 2 ч. 2 Декларації та Програми дій Всесвітньої конференції з прав людини, яка відбулася під егідою ООН у Відні 1993 р.
Непорушність прав людини — це «незменшуваність», «недоторканність» можливостей людини, котрі відображені тими чи іншими її правами. З поняттями невідчужуваності та непорушності прав людини тісно пов’язані неприпустимість їх скасування та обмеження.
Невідчужуваність та непорушність прав людини характеризують їх як такі права, які існують навіть незалежно від їх юридичного визнання (тобто як права «природні», або загальносоціальні). А неприпустимість їх скасування й обмеження — як такі, котрі вже закріплені в Основному Законі держави (тобто як права позитивні), в якому таку формальну заборону встановлено.
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. (ст. 22 Конституції України)
Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. (ст. 23 Конституції України)
Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України. (ст. 15 Конституції України)
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. (ст. 19 Конституції України)
Статтею 34-ю Конституції України, гарантовано право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, та право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Права передбачені статтею 34 Конституції України, є невідчужуваними, непорушними, не є вичерпними, гарантовані і не можуть бути скасовані, що закріплено ст.ст. 21, 22 Конституції України.
Враховуючи верховенство права міжнародних договорів, ратифікованих
Україною як державою, спираючись на: Загальну декларацію прав людини: ст.ст. 1,6, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_... , Документ 995_015, поточна редакція — Прийняття від 10.12.1948 ; Міжнародну Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, статті 1,17, 53, Рим, 4.XI.1950, Україною Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_... Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, статті 1,2,3,4,5,6 (п.1),7,9 (п.1), 8(п. 1, п. 2), 12, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 44,47,50, Документ 995_043, чинний, поточна редакція, Ратифікація від 19.10.1973, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_... ;
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, статті 1,2,3,4,5,6 (п.1),7,8 (п.3),10,11,12 (п.1,п.2 – а,b,d),13,15,25,28, Документ 995_042, чинний, поточна редакція, Ратифікація від 19.10.1973; РЕЗОЛЮЦІЮ 61/295, прийняту Генеральною Асамблеєю 13 вересня 2007, Декларація Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів, ст.ст. 1, 3, 21, 26, 28,29, 30, 44, 45, 46, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_... , Документ 995_l56, поточна редакція — Прийняття від 13.09.2007; Загальну декларацію прав народів, 1976 року, Алжирська декларація, ст.ст.1, 2, 3, 4, 5, 7, 22, 23, 24, 25, 27,28,30. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_... Документ 995_758, поточна редакція, Прийняття від 04.07.1976; Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН “Про видачу і покарання воєнних злочинців” від 13 лютого 1946 року; Конвенцію про незастосування терміну давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності від 26 листопада 1968 року, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_...
Міжнародну Конвенцію «Про попередження геноциду і покарання за нього »(1948 рік), https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_... приймаючи до уваги Конституцію України, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%... , ст. ст. 3, 5, 8, 9, 21, 22, 27, 28, 29, 32, 33, 34, 41, 55, 56, 60, 92.
Враховуючи ст.ст. 19, 34, 40, 57 Конституції України та Конвенцію Ради Європи «Про доступ до офіційних документів», в статті 2-й якої зазначено, що Кожна Сторона гарантує право кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів,
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю для забезпечення та реалізації невідчужуваного та непорушного права Людини на інформацію, зобов’язую надати достовірну інформацію з наступних питань:
З Вашої відповіді на моє Увідомлення – Волевиявлення реалізації невідчужуваного та непорушного права Людини на інформацію, цитую: «Зі змісту Вашого запиту не вбачається за можливе встановити яка саме публічна інформація, розпорядником якої є Національне агентство, Вас цікавить.», вбачається що Ви не зрозуміли яка інформація мені потрібна.
Тому надаю уточнення, яку інформацію я хочу отримати.
В публікації від 26 жовтня (Виїзд з України в умовах воєнного стану: як усунути корупцію. НАЗК презентувало дослідження) розміщеної на вашому офіційному веб-сайті НАЗК за посиланням https://nazk.gov.ua/uk/novyny/new-record/ , йдеться мова зокрема про дослідження яке провело НАЗК.
Цитую: «З початку війни обмеження права військовозобов’язаних чоловіків перетинати державний кордон викликало значний суспільний резонанс і супроводжувалося численними скандалами. Тому НАЗК, як уповноважений орган, здійснило ретельний аналіз процесів перетину кордону, виявило низку схем і корупційних ризиків, недоліки й прогалини в законодавчому регулюванні та запропонувало рішення для їх усунення.
Результати дослідження презентував заступник Голови НАЗК Артем Ситник під час пресконференції «Виїзд з України в умовах воєнного стану: як усунути корупцію».
Він зазначив, що обмеження права громадян вільно залишати територію України в період воєнного стану відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» може запроваджуватись виключно шляхом його прямого встановлення в указі Президента України про введення воєнного стану. В Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 такого обмеження встановлено не було.
«Указ, ухвалений 24 лютого, дослівно цитує Конституцію та допускає можливість таких обмежень на майбутнє, але не містить необхідної прямої заборони на виїзд. У разі ухвалення рішення про необхідність обмеження права окремих категорій громадян вільно залишати територію України у період воєнного стану, першим кроком має бути встановлення такого обмеження у згаданому Указі Президента України шляхом внесення до нього відповідних змін та їх подальшого затвердження Верховною Радою», – зазначив Артем Ситник.
У дослідженні НАЗК наводить рекомендації Держприкордонслужбі, Мінінфраструктурі, обласним, Київській міській військовим адміністраціям, Укртрансбезпеці, Міністерству оборони України, Головнокомандувачу Збройних Сил України та іншим зацікавленим органам для вирішення виявлених проблем.
Серед пропозицій – внести зміни до Указу Президента від 24 лютого про запровадження воєнного стану, встановити обмеження для відповідних категорій громадян на виїзд, а також передбачити можливість для Уряду запроваджувати винятки. Крім того, необхідно врегулювати адміністрування системи «Шлях», оскільки наразі немає нормативно-правового акта, який регулював би роботу цієї системи.
«НАЗК розробило комплексні рекомендації для того, аби зупинити дію схем, попередити та мінімізувати корупційні ризики. Ми скерували відповідні листи з висновками дослідження в Офіс Президента України, Прем’єр-міністрові, Генеральному прокурору для прийняття рішень. Ми запропонували Уряду очолити роботу з розробки та імплементації цих заходів», – повідомив заступник Голови НАЗК.
Він додав, що враховуючи подальше поширення корупційної практики в питанні виїзду чоловіків за кордон, НАЗК пропонує невідкладно розглянути та імплементувати надані нами пропозиції.»
Враховуючи зазначене вище,зобов’язую надати достовірну інформацію, а саме:
1) Фотокопії листів Національного агентства з результатами дослідження «Корупційні схеми та ризики під час виїзду з України в умовах воєнного стану» та пропозиціями, адресовані Президенту України (лист №22-03/22315-22 від 25.10.2022), Прем’єр-міністрові України (лист №22-03/22316-22 від 25.10.2022) та Головнокомандувачу Збройних сил України (лист №22-03/22361-22 від 26.10.2022 ), а також копію доручення Прем’єр-міністра України, виданого на підставі вищезгаданого листа Національного агентства.
2) Обов’язково надати фотокопії відповідей на листи вказані в пункті 1.
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю, зобов’язую повідомити мене про отримання Увідомлення – Волевиявлення. Обов’язково!
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю, зобов’язую надати відповідь без затримки, у встановлений для вас строк.
Додатково, шановна Людмила ГЕРМАНЧУК, у мене є зауваження до наданої Вами відповіді в частині звернення. А саме, Ви надали відповідь Миколі КІСІЛЮ.
Посилання Вами на ваші інструкції не відноситься до людини в правовому статусі Людина.
До Вас звернулась людина в правовому статусі Людина Микола Михайлович Кісіль. Тому прошу звертатися до мене згідно проявленого мною статусу, а саме так і тільки так: людина в правовому статусі Людина Микола Михайлович Кісіль.
Звертаю увагу, що Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Зобов’язую виправити допущену Вами помилку в частині звернення. Надіюсь на Вашу компетентність і розуміння.
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю через правовий статус Людина, категорично забороняю:
застосовувати до людини в правовому статусі Людина Миколи Михайловича Кісіль всі презумпції та фікції;
приєднувати людину в правовому статусі Людина Миколу Михайловича Кісіль до фізичної особи, що є приниженням гідності і заниженням людини в статусі як субєкта міжнародного публічного права;
збирати, зберігати, реєструвати, накопичувати, адаптувати, змінювати, поновлювати, використовувати, обробляти, поширювати, транслювати третім особам відомості про людину в правовому статусі Людина Миколу Михайловича Кісіль і персональні дані ПЕРСОНИ, засновані на Його Родове імя, включаючи транскордонну передачу.
Категорично забороняю звертатися в листах, як в паперовому так і в електронному форматі та адресувати на поштових листах в такому виді: Миколі Кісілю, Миколі КІСІЛЮ, МИКОЛІ КІСІЛЮ, М. Кісілю, М. КІСІЛЮ, Кісілю М.М., КІСІЛЮ М.М., Кісілю Миколі Михайловичу, КІСІЛЮ МИКОЛІ МИХАЙЛОВИЧУ, Миколі Кісіль, Миколі КІСІЛЬ, МИКОЛА КІСІЛЬ, М. Кісіль, М. КІСІЛЬ, Кісіль М.М., КІСІЛЬ М.М., Кісіль Микола Михайлович, КІСІЛЬ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ.
Також Звернення "пане Микола", в розумінні Автора - це ввічливе звернення до особи чоловічої статі, що Автор заперечує та не акцептує в міру своєї правосвідомості.
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю через правовий статус Людина зобов’язую та вимагаю з теперішнього часу і в майбутньому звертатися до мене в листах, включаючи електронні, та адресувати на поштових конвертах до мене так і тільки так: людині в правовому статусі Людина Миколі Михайловичу Кісіль!
Ваші конклюдентні дії, а саме:
Не визнання правосуб'єктності Людини, відсутність відповіді на Волевиявлення Людини та/або одержання відповіді на Волевиявлення Людини не по суті, та/або одержання неповної відповіді на Волевиявлення Людини Миколи Михайловича Кісіль через правовий статус Людина є підтвердженням та акцептом свідомого порушення принципу верховенства права у власній якості зі сторони відповідальної особи на виконання зобовязань або його агента та розглядатиметься як недобросовісне ставлення до Волевиявлення Людини. В такому випадку дані дії трактуються як такі, що ущемляють та порушують права Людини, нищать свободи та осквернюють гідність Людини - за що дана особа погоджується свідомо нести особисту адміністративну та комерційну відповідальність та оголошує себе некомпетентною і недієздатною.
Автор зазначає, що Волевиявлення не є зверненням - Автор користується своїм невід'ємним та непорушним правом людини на інформацію, яке (право) щодо його реалізації зазначене в міжнародних договорах та Конституції України (Основному Законі) (для інформації посадовим особам).
Право трактування змісту Увідомлення - Волевиявлення залишається виключно за Автором.

З повагою
людина в правовому статусі Людина
Микола Михайлович Кісіль

людина в правовому статусі Людина
Микола Михайлович Кісіль

Національне агентство з питань
запобігання корупції
бульвар Миколи Міхновського, буд. 28
місто Київ, Україна, 01103

Вих. № НАЗК/0105/2023
від 01.05.2023 р.

Повторно втретє на неправомірну відмову в реалізації невідчужуваного та непорушного права Людини на інформацію

Увідомлення – Волевиявлення реалізації невідчужуваного та непорушного права Людини на інформацію

Доброго дня шановні розпорядники інформації, керівник Управління документообігу та контролю Людмила ГЕРМАНЧУК та заступник керівника управління-керівник відділу обробки та реєстрації кореспонденції Управління документообігу та контролю Ангеліна КОРНІЄНКО!
Беручи до уваги статтю 9 Конституції України, в якій встановлено: Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України,
Беручи до уваги статтю 6 Загальної декларації прав людини, в якій проголошено: Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності,
Беручи до уваги статтю 16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, якою затверджено: Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності,
Спираючись на власну свідому волю людини, беручи за основу свободу вибору – свободу вільної волі та враховуючи природні права, свободи і вольності людини, отримані мною від народження, які є невідчужуваними та непорушними, зважаючи на верховенство права та беручи до уваги Конституцію України, проявляю та утверджую своє Волевиявлення:
Я, Микола Михайлович Кісіль, є людина в правовому статусі Людина!
Я, Микола Михайлович Кісіль, чоловік, що є народ, людина в правовому статусі Людина, суб'єкт міжнародного права, основний кредитор та вигодонабувач відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Договору, який уклали Уряди Держав – членів Ради Європи, на користь третьої сторони, людини, ким себе і утверджую.
Невизнання правового статусу людини, згідно норм міжнародного права є
спричиненням юридичної смерті та прирівнюється до спричинення фізичної
смерті, що є тяжким злочином проти людини і людства, який не має строків давності при порушені кримінальної справи.
Наголошую, що Конституція України – це Основний Закон України, правовий документ, який має найвищу юридичну силу, а не розважальна література. Це означає, що кожна кома, кожна крапка, кожне тире та кожне слово в ній має юридичне значення. Зневага до положень Конституції України ставить під загрозу не тільки конституційний лад та національну безпеку в країні, але і саме існування України як соціальної, демократичної та правової держави. Тому нехтування положеннями Конституції України, яка є статутом держави та завдяки якій держава взагалі існує, є неприпустимим!
Шановні Людмила ГЕРМАНЧУК та Ангеліна КОРНІЄНКО, ви двічі відмовили людині в правовому статусі Людина Миколі Михайловичу Кісіль в реалізації невідчужуваного та непорушного права людини на інформацію!
Першого разу, Ви, Людмила ГЕРМАНЧУК, відмовили посилаючись на нерозуміння яку інформацію я хочу отримати. Я надіслав вам повторно вдруге Увідомлення – Волевиявлення, в якому надав розлоге роз’яснення щодо листів, копії яких хочу отримати.
У відповіді на надіслане мною повторно вдруге Увідомлення – Волевиявлення, яку надали Ви, заступник керівника управління-керівник відділу обробки та реєстрації кореспонденції Управління документообігу та контролю Ангеліна КОРНІЄНКО, я вбачаю умисне введення мене в оману, ухилення в наданні інформації, що з Вашої сторони є порушенням невідчужуваного та непорушного права людини на інформацію та приниженням людської гідності, а також ознаки дискримінації по відношенню до мене, людини в правовому статусі Людина Миколи Михайловича Кісіль.
Шановна Ангеліна КОРНІЄНКО, свою відмову в наданні інформації Ви мотивуєте тим, що надання мені інформації (копії листів) «може зашкодити процесу прийняття і подальшій імплементацій нормативно-правового акта».
Яким чином може зашкодити? Адже ця інформація (копія листа Президенту України) опублікована 26 жовтня 2022 року на вашому офіційному веб-сайті НАЗК за посиланням https://nazk.gov.ua/uk/novyny/new-record/
Крім того інформація, яку я хочу отримати, була вже надана іншим запитувачам щонайменше двічі через веб-сайт «Доступ до правди» за посиланням https://dostup.pravda.com.ua/request/vid... та за посиланням https://dostup.pravda.com.ua/request/pro...
Я не розумію яким чином надання мені, людині в правовому статусі Людина Миколі Михайловичу Кісіль, інформації (копії листів) «може зашкодити процесу прийняття і подальшій імплементацій нормативно-правового акта», коли ця інформація вже поширена (оприлюднена).
Зверніть увагу на припис статті 3 Конституції України (чинної), якою встановлено, що Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. В тім числі і вашим обов’язком!
Якщо приписи Конституції України (Основного Закону) для вас не обов’язкові для виконання, то надайте рішення суду або іншого органу про визнання Конституції України (Основного Закону) такою, що втратила чинність і не застосовується на території України.
Статтею 3 Конституції України утверджено: Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Утвердження прав і свобод людини — це їх визнання державою. Воно може здійснюватись різними шляхами та засобами: виголошенням у деклараціях, заявах, закріпленням прав людини у Конституції, інших законах; участю у підготовці і прийнятті міжнародних документів щодо прав людини, приєднанням до відповідних міжнародних договорів, їх ратифікацією тощо. Забезпечення прав і свобод людини — це створення умов для їх здійснення. Воно включає такі три елементи (напрями) державної діяльності: сприяння реалізації прав і свобод людини (шляхом позитивного впливу на формування їх загальносоціальних гарантій); охорона прав і свобод людини (шляхом вжиття заходів, зокрема юридичних, для попередження, профілактики їх порушень); захист прав і свобод людини (відновлення порушеного правомірного стану, притягнення винних осіб до юридичної відповідальності).
Оскільки означена діяльність визнана обов’язком держави, то суб’єктом, який уповноважений вимагати його виконання, є кожна людина.
Оскільки, як відомо, основні напрями діяльності держави є її функціями, то такий напрям діяльності сучасної України, як утвердження та забезпечення прав і свобод людини, є її головною функцією. Цим визначається відповідна ієрархія, пріоритетність у напрямах діяльності (функціях) держави.
Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. (ст. 68 Конституції України)
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. (ст. 8 Конституції України)
Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. (ст. 21 Конституції України)
Невідчужуваність прав і свобод людини - це їх внутрішня, іманентна, «неминуча» притаманність людині, їх невід’ємність від неї. Ця властивість прав і свобод полягає в тому, що можливості людини, які в них відображаються, є неодмінною, закономірною приналежністю кожної людської істоти. Вони притаманні людині як такій та «набувають чинності» з моменту її народження. Тому права людини, у їх виникненні та існуванні, не потребують дозволу, схвалення з боку будь-кого, у тому числі й з боку держави. Вони лише
можуть бути визнані юридичним законом (державою) задля їх гарантування.
Жодна людина не може бути позбавлена таких можливостей. Оскільки ніхто не дарує людині її прав та свобод - ані держава, ані якесь інше об’єднання, угруповання, ані та чи інша особа, то й відібрати, позбавити їх людину не може ніхто. «Права людини та основні свободи є невід’ємним правом кожної людини, даним їй від народження», — зазначається у п. 2 ч. 2 Декларації та Програми дій Всесвітньої конференції з прав людини, яка відбулася під егідою ООН у Відні 1993 р.
Непорушність прав людини — це «незменшуваність», «недоторканність» можливостей людини, котрі відображені тими чи іншими її правами. З поняттями невідчужуваності та непорушності прав людини тісно пов’язані неприпустимість їх скасування та обмеження.
Невідчужуваність та непорушність прав людини характеризують їх як такі права, які існують навіть незалежно від їх юридичного визнання (тобто як права «природні», або загальносоціальні). А неприпустимість їх скасування й обмеження — як такі, котрі вже закріплені в Основному Законі держави (тобто як права позитивні), в якому таку формальну заборону встановлено.
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. (ст. 22 Конституції України)
Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. (ст. 23 Конституції України)
Статтею 34-ю Конституції України, гарантовано право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, та право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Права передбачені статтею 34 Конституції України, є невідчужуваними, непорушними, не є вичерпними, гарантовані і не можуть бути скасовані, що закріплено ст.ст. 21, 22 Конституції України.
Враховуючи статтю 34 Конституції України та Конвенцію Ради Європи «Про доступ до офіційних документів», в статті 2-й якої зазначено, що Кожна Сторона гарантує право кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів,
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю для забезпечення та реалізації невідчужуваного та непорушного права Людини на інформацію, зобов’язую надати достовірну інформацію з наступних питань:
1) Фотокопії листів Національного агентства з результатами дослідження «Корупційні схеми та ризики під час виїзду з України в умовах воєнного стану» та пропозиціями, адресовані Президенту України (лист №22-03/22315-22 від 25.10.2022), Прем’єр-міністрові України (лист №22-03/22316-22 від 25.10.2022) та Головнокомандувачу Збройних сил України (лист №22-03/22361-22 від 26.10.2022 ), а також копію доручення Прем’єр-міністра України, виданого на підставі вищезгаданого листа Національного агентства.
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю, зобов’язую повідомити мене про отримання Увідомлення – Волевиявлення. Обов’язково!
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю, зобов’язую надати відповідь без затримки, у встановлений для вас строк та вказати вихідний номер мого листа, надісланого вам, при надані на нього відповіді.
Додатково, шановні розпорядники інформації, у мене є зауваження до наданої вами відповіді в частині звернення. А саме, ви надали відповідь Миколі КІСІЛЮ.
Посилання Вами на ваші інструкції не відноситься до людини в правовому статусі Людина.
До Вас звернулась людина в правовому статусі Людина Микола Михайлович Кісіль. Тому прошу звертатися до мене згідно проявленого мною статусу, а саме так і тільки так: людина в правовому статусі Людина Микола Михайлович Кісіль.
Зобов’язую виправити допущену Вами помилку в частині звернення. Надіюсь на Вашу компетентність і розуміння.
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю через правовий статус Людина, категорично забороняю:
застосовувати до людини в правовому статусі Людина Миколи Михайловича Кісіль всі презумпції та фікції;
приєднувати людину в правовому статусі Людина Миколу Михайловича Кісіль до фізичної особи, що є приниженням гідності і заниженням людини в статусі як субєкта міжнародного публічного права;
збирати, зберігати, реєструвати, накопичувати, адаптувати, змінювати, поновлювати, використовувати, обробляти, поширювати, транслювати третім особам відомості про людину в правовому статусі Людина Миколу Михайловича Кісіль і персональні дані ПЕРСОНИ, засновані на Його Родове імя, включаючи транскордонну передачу.
Категорично забороняю звертатися в листах, як в паперовому так і в електронному форматі та адресувати на поштових листах в такому виді: Миколі Кісілю, Миколі КІСІЛЮ, МИКОЛІ КІСІЛЮ, М. Кісілю, М. КІСІЛЮ, Кісілю М.М., КІСІЛЮ М.М., Кісілю Миколі Михайловичу, КІСІЛЮ МИКОЛІ МИХАЙЛОВИЧУ, Миколі Кісіль, Миколі КІСІЛЬ, МИКОЛА КІСІЛЬ, М. Кісіль, М. КІСІЛЬ, Кісіль М.М., КІСІЛЬ М.М., Кісіль Микола Михайлович, КІСІЛЬ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ.
Проявляючи та Утверджуючи свою Волю через правовий статус Людина зобов’язую та вимагаю з теперішнього часу і в майбутньому звертатися до мене в листах, включаючи електронні, та адресувати на поштових конвертах до мене так і тільки так: людині в правовому статусі Людина Миколі Михайловичу Кісіль!
Ваші конклюдентні дії, а саме:
Не визнання правосуб'єктності Людини, відсутність відповіді на Волевиявлення Людини та/або одержання відповіді на Волевиявлення Людини не по суті, та/або одержання неповної відповіді на Волевиявлення Людини Миколи Михайловича Кісіль через правовий статус Людина є підтвердженням та акцептом свідомого порушення принципу верховенства права у власній якості зі сторони відповідальної особи на виконання зобовязань або його агента та розглядатиметься як недобросовісне ставлення до Волевиявлення Людини. В такому випадку дані дії трактуються як такі, що ущемляють та порушують права Людини, нищать свободи та осквернюють гідність Людини - за що дана особа погоджується свідомо нести особисту адміністративну та комерційну відповідальність та оголошує себе некомпетентною і недієздатною.
Увідомляю, що Волевиявлення не є зверненням - людина в правовому статусі Людина Микола Михайлович Кісіль користується своїм невідчужуваним та непорушним правом людини на інформацію, яке (право) щодо його реалізації зазначене в міжнародних договорах та Конституції України (Основному Законі) (для інформації посадовим особам).
Трактування змісту Увідомлення - Волевиявлення Утверджую виключно за собою, людиною в правовому статусі Людина Миколою Михайловичем Кісіль.

З повагою
людина в правовому статусі Людина
Микола Михайлович Кісіль