Протитанкові керовані реактивні снаряди
Доброго дня!
На підставі статей 1, 13, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року, які надають право звертатись із запитами до розпорядників інформації щодо надання публічної інформації, прошу надати наступну інформацію (наступні документи):
З Інтернету надходять відомості про сучасне вітчизняне озброєння - ПТКРС "Стугна", яке виробляється у Києвському КБ "Луч". Воно виробляється цілком незалежно від імпорту будь-яких складових. Ця зброя за словами експертів значно дешевша ніж славнозвісні американські "Джевеліни" і не гірша за технічними властивостями. Чому нічого не чути навіть про спроби застосування цієї сучасної необхідної воякам зброї у вітчизняній війни з російськими загарбниками? Чи виготовлення танка або винищувача дешевше, ніж оснащення ЗСУ та добровольчих батальонів цією зброєю? Складається враження про зрадництво та саботаж у вищих ділянках армійського та державного керівництва. Чому Україна може розробити і створити сучасну зброю, яку можна виставляти на міжнародних виставках та продавати за кордон, але її не бачать українські вояки на фронті? Чи є державне замовлення на виготовлення сучасних видів зброї не для продажу, а для успішного ведення війни з Росією, без чого усі дипломатичні зусилля перетворюються просто у лайно, яке марнує час, знищує українських людей та спотворює і втрачає територію країни?
З повагою,
Влад
Сайт «Доступ до правди», Влад
ел. адреса: [FOI #3819 email]
Шановний пане Владе!
Ваш запит від 24.02.2015 щодо виготовлення в Україні сучасних видів зброї,
відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про доступ до
публічної інформації», надіслано за належністю до Державного концерну
«Укроборонпром».
Додаток: копія листа Державному концерну «Укроборонпром» на 1 арк.
З повагою
керівник управління забезпечення доступу до публічної інформації
С. Донський
Øàíîâíèé ïàíå Âëàäèñëàâå!
Ó ïðåñ-ñëóæá³ Äåðæàâíîãî êîíöåðíó «Óêðîáîðîíïðîì» (íàäàë³ – Êîíöåðí)
îòðèìàíî Âàø ³íôîðìàö³éíèé çàïèò, ïåðåàäðåñîâàíèé íàì â³ä Àïàðàòó ÐÍÁÎ. Â
ìåæàõ ñâ êîìïåòåíö³¿ ïîâ³äîìëÿºìî íàñòóïíå.
Ïèòàííÿ âèçíà÷åííÿ ïîòðåá Çáðîéíèõ ñèë òà ³íøèõ â³éñüêîâèõ ôîðìóâàíü
Óêðà¿íè â îçáðîºíí³ òà â³éñüêîâ³é òåõí³ö³, à òàêîæ âèçíà÷åííÿ ïîêàçíèê³â
äåðæàâíîãî îáîðîííîãî çàìîâëåííÿ çíàõîäèòüñÿ ó êîìïåòåíö³¿ â³äïîâ³äíèõ
öåíòðàëüíèõ îðãàí³â âèêîíàâ÷î¿ âëàäè.
Êîíöåðí çàö³êàâëåíèé ó ìàêñèìàëüíîìó çàâàíòàæåíí³ ñâî¿õ
ï³äïðèºìñòâ-ó÷àñíèê³â êîíòðàêòàìè íà âèãîòîâëåííÿ îçáðîºííÿ òà â³éñüêîâî¿
òåõí³êè.
Ç ïîâàãîþ, ïðåñ-ñëóæáà ÄÊ «Óêðîáîðîíïðîì»