Щодо незаконного позбавлення військовослужбовців додаткової винагороди у розмірі 10 000 гривень та необхідності скасування державної реєстрації відповідних положень нормативно-правових актів

О С О Б И С Т О
Премʼєр-міністру України
Сергію КОРЕЦЬКОМУ

ОСОБИСТО
Міністру юстиції України
Денису МАСЛОВУ

Олександра Федоровича ТАРАНЕНКА,
вул. квартал Ольховський, буд. 13, кв. 2,
м. Луганськ, УКРАЇНА

ЗАЯВА

Щодо незаконного позбавлення військовослужбовців додаткової винагороди у розмірі 10 000 гривень та необхідності скасування державної реєстрації відповідних положень нормативно-правових актів

Звертаюся до Міністерства юстиції України у зв’язку з наявністю у нормативно-правових актах, державну реєстрацію яких здійснено Міністерством юстиції України, положень, якими всупереч постанові Кабінету Міністрів України від 12 червня 2026 року № 768 «Про реалізацію експериментального проекту щодо запровадження додаткових мотиваційних чинників для деяких категорій військовослужбовців та поліцейських поліції особливого призначення, а також встановлення особливостей проходження військової служби за контрактом громадянами України, іноземцями та особами без громадянства у Збройних Силах, розвідувальному органі Міністерства оборони, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії, Державній прикордонній службі, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки та Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації під час воєнного стану» (далі ‒ Постанова) фактично позбавлено військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), права на отримання додаткової винагороди у розмірі 10 000 гривень.
Вважаю таке нормативне регулювання незаконним, таким, що суперечить акту вищої юридичної сили та призводить до безпідставного обмеження майнових прав військовослужбовців, а здійснення державної реєстрації відповідних положень ‒ таким, що потребує невідкладного перегляду Міністерством юстиції України.
Постановою установлено правове регулювання виплати додаткових винагород військовослужбовцям під час дії воєнного стану.
Підпунктом 3 пункту 4 Постанови прямо передбачено виплату військовослужбовцям, які не зазначені у підпунктах 1 і 2 цього пункту, додаткової винагороди у розмірі 10 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.
Отже, Кабінетом Міністрів України нормативно визначено коло осіб, яким належить зазначена виплата.
При цьому жодного виключення для військовослужбовців у зв’язку із самим фактом їх зарахування у розпорядження відповідного командира (начальника) наведена норма Постанови не містить.
Незважаючи на це, під час прийняття відомчих нормативно-правових актів положення Постанови фактично були доповнені обмеженнями, яких Кабінет Міністрів України не встановлював.
Особливо показовим є наказ Міністерства оборони України від 29 червня 2026 року № 232 «Про затвердження Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 30 червня 2026 року за № 955/46349.
Зазначеним нормативно-правовим актом встановлено обмеження щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям, які зараховані у розпорядження відповідних командирів або звільнені від посад.
Аналогічне нормативне регулювання міститься й у інших нормативно-правових актах, прийнятих на виконання постанови № 768, зокрема:
наказі Міністерства внутрішніх справ України від 31 липня 2026 року № 733 «Деякі питання виплати винагород військовослужбовцям Державної прикордонної служби України під час воєнного стану», зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 31 липня 2026 року за № 1103/46497;
наказі Міністерства внутрішніх справ України від 31 липня 2026 року № 734 «Деякі питання виплати винагород військовослужбовцям Національної гвардії України під час воєнного стану», зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 31 липня 2026 року за № 1102/46496;
наказі Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 25 липня 2026 року № 125 «Про затвердження Інструкції про порядок та особливості виплати винагород військовослужбовцям Головного управління розвідки Міністерства оборони України під час дії воєнного стану», зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 31 липня 2026 року за № 1105/46499.
При цьому наказ ГУР МО України № 125 наочно демонструє наслідок такого нормативного підходу: загальна винагорода у розмірі 10 000 гривень прив’язана до періоду від вступу до виконання обов’язків за посадою до звільнення від виконання таких обов’язків.
Таким чином, правове обмеження, якого немає в акті Кабінету Міністрів України, фактично виникло на рівні нормативно-правових актів нижчої юридичної сили.
Таке нормативне регулювання є юридично неприпустимим.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надання державному органу повноваження визначати порядок та умови виплати не може довільно тлумачитися як необмежене право змінювати зміст установленої Кабінетом Міністрів України виплати та виключати з кола її отримувачів осіб, право яких випливає безпосередньо з акта вищої юридичної сили.
Інакше фактично допускається ситуація, за якої орган, уповноважений виконати постанову Кабінету Міністрів України, своїм нормативно-правовим актом змінює її зміст.
Така модель нормативного регулювання суперечить самій ієрархії нормативно-правових актів.
Постанова Кабінету Міністрів України має вищу юридичну силу щодо відомчого наказу, а тому останній не може встановлювати правила, які змінюють, звужують або фактично нівелюють правове регулювання, встановлене Урядом.
Особливо неприйнятним є те, що йдеться не про технічне питання порядку здійснення виплати, а про фактичне позбавлення конкретної категорії військовослужбовців щомісячної грошової виплати.
Перебування у розпорядженні не припиняє військової служби.
Сам факт зарахування військовослужбовця у розпорядження командира (начальника) не припиняє проходження ним військової служби та не припиняє його статусу військовослужбовця.
Такий військовослужбовець залишається на військовій службі, підпорядковується відповідному командуванню, на нього поширюються встановлені законодавством права, обов’язки, обмеження та відповідальність військовослужбовця.
Тому саме по собі перебування у розпорядженні не може створювати презумпцію втрати права на виплату, прямо передбачену нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів України.
Якщо Кабінет Міністрів України мав намір виключити військовослужбовців, зарахованих у розпорядження, із числа отримувачів 10 000 гривень, відповідне виключення мало бути прямо і недвозначно закріплено у Постанові.
Однак такого виключення Постанова не містить.
Натомість таке обмеження фактично сформовано актами нижчої юридичної сили.
Особливої оцінки потребують дії Міністерства юстиції України.
Наведені нормативно-правові акти не просто були прийняті відповідними державними органами. Вони пройшли державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України.
Державна реєстрація нормативно-правового акта не є формальною процедурою проставлення реєстраційного номера.
Її призначення полягає, серед іншого, у недопущенні набрання чинності нормативно-правовими положеннями, які суперечать Конституції України, законам України та іншим актам законодавства вищої юридичної сили.
Тому виникає очевидне питання:
як положення, якими фактично звужено встановлене Кабінетом Міністрів України коло отримувачів додаткової винагороди, пройшли правову експертизу та державну реєстрацію у Міністерстві юстиції України?
Посилання на те, що Постановою відповідним державним органам надано право визначати категорії осіб, саме по собі не усуває цієї проблеми.
Таке делегування не може тлумачитися безмежно та використовуватися для фактичної зміни змісту іншого положення тієї самої постанови, яким Кабінет Міністрів України вже визначив коло військовослужбовців, яким виплачується 10 000 гривень.
Інше тлумачення означало б, що Кабінет Міністрів України спочатку встановив право на виплату, а потім дозволив кожному відомству на власний розсуд визначати, кому це право фактично залишити.
Такий підхід не відповідає вимогам правової визначеності та передбачуваності нормативного регулювання.
Наслідком є реальне позбавлення військовослужбовців коштів. Йдеться не про абстрактну юридико-технічну колізію.
Застосування зазначених положень має безпосередній майновий наслідок: військовослужбовець щомісяця не отримує 10 000 гривень, які за відсутності встановленого відомчим актом обмеження підлягали б виплаті відповідно до Постанови.
Отже, кожен місяць застосування спірного нормативного регулювання потенційно збільшує суму невиплаченого військовослужбовцям грошового забезпечення.
За таких обставин збереження відповідних положень у чинних нормативно-правових актах та подальше їх застосування потребує невідкладної реакції Міністерства юстиції України, а не формального перенаправлення цього звернення органам, які прийняли відповідні нормативно-правові акти.

На підставі викладеного

В И М А Г А Ю:

Провести невідкладну правову перевірку положень нормативно-правових актів, прийнятих на виконання пункту 4 Постанови, якими військовослужбовці, зараховані у розпорядження відповідних командирів (начальників), фактично виключені з числа отримувачів додаткової винагороди у розмірі 10 000 гривень.

Надати правову оцінку відповідності зазначених положень підпункту 3 пункту 4 Постанови, статті 19 Конституції України, законодавству про соціальний і правовий захист військовослужбовців та принципу ієрархії нормативно-правових актів.

Установити, на якій конкретно нормі законодавства ґрунтувалося включення до відомчих нормативно-правових актів положень, що унеможливлюють виплату 10 000 гривень військовослужбовцям у зв’язку із самим фактом перебування у розпорядженні.

Надати інформацію, яку правову оцінку таким положенням було надано Міністерством юстиції України під час проведення їх державної реєстрації, та зазначити мотиви, з яких вони були визнані такими, що відповідають актам законодавства вищої юридичної сили.

За результатами перевірки застосувати передбачені законодавством заходи щодо скасування рішень про державну реєстрацію відповідних положень нормативно-правових актів, які суперечать Постанові, та забезпечити їх виключення з державного реєстру в установленому законодавством порядку.

Порушити перед Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України та іншими органами, нормативно-правові акти яких містять відповідні положення, питання про невідкладне приведення таких актів у відповідність із Постановою.

У разі якщо Міністерство юстиції України вважає зазначені обмеження законними, прошу не обмежуватися загальним посиланням на право державних органів визначати категорії осіб, а зазначити конкретну норму законодавства та надати мотивоване правове обґрунтування того, яким чином повноваження визначати категорії осіб дозволяє відомчому нормативно-правовому акту виключити з числа отримувачів виплати категорію військовослужбовців, яка безпосередньо не виключена підпунктом 3 пункту 4 Постанови.

Повідомити, які заходи Міністерством юстиції України вжито для припинення подальшого застосування спірних положень, а також для усунення наслідків їх застосування до військовослужбовців.

Окремо наголошую, що відповідь, яка зводитиметься виключно до цитування Постанови або перенаправлення звернення до органів, які видали відповідні накази, не надасть відповіді на поставлене у цій заяві питання: чи може нормативно-правовий акт нижчої юридичної сили встановлювати додаткове обмеження права на виплату, якого безпосередньо не містить акт Кабінету Міністрів України.

Про результати розгляду цієї заяви та вжиті заходи прошу повідомити мене у встановлений законом строк із наданням вмотивованої відповіді на кожне з порушених питань.

У разі невжиття Міністерством юстиції України належних заходів реагування залишаю за собою право використати передбачені законом способи захисту порушених прав, у тому числі оскаржити відповідні нормативно-правові акти та бездіяльність компетентних органів у судовому порядку, а також вимагати стягнення належних та невиплачених сум грошового забезпечення.

Олександр Федорович ТАРАНЕНКО