Щодо рішення ЄСПЛ у P.R. v. AUSTRIA

Стокоз Василь

Шановні пані та панове,

Висловлюю Вам свою повагу та звертаюся із наступним.

21 листопада 2019 року Європейський суд із прав людини (ЄСПЛ) прийняв рішення у справі P.R. v. AUSTRIA (https://hudoc.echr.coe.int/eng#%7B%22tab...), в якому суд визнав порушенням прав заявника у зв'язку з відмовою видачі йому документа про освіту зі зміненим іменем. З фактчиними обставинами справи на українській мові можна ознайомитися за посиланням https://supreme.court.gov.ua/userfiles/m... та вони наведені нижче:

"Після завершення свого навчання на юридичному факультеті Грацького університету імені Карла і Франца (Університет), заявникові було присуджено ступінь магістра юридичних наук. На випускній церемонії в лютому 1997 року він отримав диплом.
У 2010 році заявник звернувся до муніципалітету Відня із заявою про зміну його імені з С. на Р. У своїй заяві, заявник посилався на зміни до закону про імена 1988 року. Ці положення передбачали, що однією із можливих підстав для зміни імені є попередження неприйнятних економічних або соціальних негараздів.
У своїй скарзі заявник вказував, що він піддавався дискримінації у зв’язку зі «східним походженням» його імені та провів емпіричні дослідження на підтримку його скарги.
12 лютого 2010 року муніципалітет Відня задовольнив клопотання заявника.
В подальшому, заявник 6 травня 2010 року звернувся до Університету із заявою про видачу диплома із зміненим прізвищем або «повідомлення про нагородження» («a notice of award») відповідно до рішення муніципалітету м. Відня від 12 лютого 2010 року.
19 серпня 2010 року директор з навчальної роботи Університету прийняв рішення, яким відхилив заяву заявника. Він зазначив, що не було наведено правових підстав для видачі нового документу. Заявникові було присуджено науковий ступінь відповідно до положень Закону про вищу освіту, чинного на той час. Подальша зміна прізвища заявника не має ретроактивної дії в часі. З моменту прийняття нових положень закону про вищу освіту в серпні 1997 року наукові ступені присуджувались у формі «повідомлення про нагородження».
Таке повідомлення про нагородження не могло бути видано, оскільки це б означало повторне присудження заявникові такого ж ступеня.
11 листопада 2011 року Сенат Університету відхилив скаргу, подану заявником. Він встановив, що право на отримання наукового ступеня взаємопов’язане з особою, якій присуджується ступінь; подальша зміна імені не мала ефекту на це право. Зокрема, Сенат зазначив, що підстави для зміни імені, передбачені змінами до закону про імена, є застосовними до ситуації заявника, проте рішення Муніципалітету від 12 лютого 2010 року не покладає на Університет обов’язку вносити зміни до диплому.
Заявник подав конституційну скаргу, в якій він зазначав, що відмова у внесенні змін до диплому та одночасна відмова надання нового «повідомлення про нагородження» з його новим прізвищем становить порушення його права за статтею 8 Конвенції.
11 червня 2012 року Конституційний суд відмовився розглядати скаргу заявника.
Суд встановив, що не було достатніх підстав вважати, що наведені положення становлять порушення прав заявника, особливо з урахуванням того, що діє закон про недискримінацію, метою якого є запобігання дискримінаційного ставлення зі сторони потенційних роботодавців.
За запитом заявника Конституційний суд направив його скаргу до Адміністративного суду, який відхилив її 26 червня 2014 року.
Дослідивши положення законодавства, чинного на момент закінчення заявником навчального закладу, Адміністративний суд встановив, що право використовувати науковий ступінь було пов’язане із особою, якій було присуджено науковий ступінь, незалежно від того, чи в подальшому її ім’я було змінено. В особи не було суб’єктивних прав змінювати всі раніше видані документи після зміни свого імені. Зокрема, не було положень, які б зобов’язували адміністрацію університету до певних дій у випадку зміни прізвища після того, як особа завершила навчання чи отримала науковий ступінь."

Втім, ЄСПЛ констатував у такому підході порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що не бачить як видача зміненого диплому чи дублікату з новим іменем може вплинути на достовірність документа чи на присудження наукового ступеня як такого. Суд не відхиляє того факту, що такі заходи можуть покладати певний адміністративний тягар, однак, цього недостатньо для виправдання безумовної відмови запиту, адже можна встановлювати плату та вимоги для надання такої послуги.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” № 3477-IV від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Крім того, згідно з ч. 4 ст. 19 цього закону міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці ЄСПЛ.

Нормативно-правові акти Міністерства освіти України з цього питання на даний момент не приведені у відповідність до цього рішення ЄСПЛ. Зокрема, з Порядку замовлення, виготовлення, видачі, обліку документів про вищу освіту та додатків до дипломів європейського зразка, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 249 від 6 березня 2015 року, (Порядок) видається, що зміна прізвища, імені та/або по батькові у випадках, не пов'язаних зі зміною (корекцією) статі, не є підставою для видачі дубліката документа про вищу освіту із виправленими даними (п. 4 розділу V Порядку). Тому особи, які змінили прізвище, ім’я та/або по батькові з інших причин на даний момент позбавлені можливості отримати дублікати документів про вищу освіту зі зміненим прізвищем, ім’ям та/або по батькові. Такий стан регулювання не відповідає рішенню у ЄСПЛ у справі P.R. v. AUSTRIA та є порушенням права на повагу до приватного життя.

Зважаючи на це,

1. Чи планує Міністерство освіти України привести Порядок у відповідність з указаним рішення ЄСПЛ? Якщо ні, то чому?

2. Чи вжито Міністерством освіти України заходів для виконання вказаного рішення ЄСПЛ підвідомчими міністерству особами у відповідності з ч. 4 ст. 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” № 3477-IV від 23 лютого 2006 року? Якщо так, то які заходи вжиті?

Заздалегідь вдячний за відповідь та з повагою,

Стокоз Василь

informzapyt, Міністерство освіти і науки України

1 Attachment

На Ваш лист від 25.01.2022 року повідомляємо таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи
державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України.

Частина перша статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації»
визначає, що публічна інформація – це відображена та задокументована
будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана
або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх
обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у
володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної
інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до положень пункту 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного
суду України від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування
адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації»
(далі – постанова Пленуму) визначальним для публічної інформації є те, що
вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та
знаходилась у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників
публічної інформації. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді
на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник
інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов’язаний нею
володіти.

Також звертаємо Вашу увагу, що відповідно до частини п’ятої статті 19
Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію
має містити: ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу
електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є; загальний
опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого
зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання
запиту в письмовій формі.

Окрім того, звертаємо Вашу увагу, що відповідно до частини другої статті 2
Закону України «Про доступ до публічної інформації» цей Закон не
поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються
спеціальним законом, Законом України «Про звернення громадян». У зверненні
громадянина, відповідно до частини сьомої статті 5 Закону України «Про
звернення громадян», має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце
проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження,
пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення
повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В
електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу,
на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші
засоби зв’язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при
надсиланні електронного звернення не вимагається.

 

Враховуючи зазначене, Міністерство освіти і науки України не має правових
підстав для розгляду Вашого листа відповідно до положень та вимог законів
України «Про доступ до публічної інформації» та «Про звернення громадян».

Принагідно зазначаємо, що Ви маєте право звернутися до Міністерства освіти
і науки України із запитом на інформацію або зі зверненням громадянина
відповідно до положень діючого законодавства.

 

 

Відділ планування, зв’язків з громадськістю та доступу до публічної
інформації

директорату європейської інтеграції, бюджетування та узгодження політик

[1]cid:image001.png@01D80EBA.822A3620

 

 

 

показати цитоване