Виїзд за кордон

Доброго дня!

На підставі статей 1, 13, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року, які надають право звертатись із запитами до розпорядників інформації щодо надання публічної інформації, прошу надати наступну інформацію (наступні документи):

Вас Вітає Народ України! Слава Україні!

На підставі статей 1, 13, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року, які надають право звертатись із запитами до розпорядників інформації щодо надання публічної інформації, прошу надати наступну інформацію (наступні документи)

Від імені народу України.

З 24.02.2022 по сьогоднішній день 8.02.2024 Державна прикордонна служба України грубо порушує конституційні права громадян та людей.

Конституція України

Стаття 5. Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Ніхто не може узурпувати державну владу.

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом.

Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Стаття 106.
19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.

Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21 цієї статті, скріплюють підписами Прем'єр-міністр України і міністр, відповідальний за акт та його виконання.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII ( 2148-08 ) від 19.10.73.
Стаття 2
1. Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті,
зобов'язується поважати і забезпечувати всім перебуваючим у межах
її території та під її юрисдикцією особам права, визнані в цьому
Пакті, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі,
мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи
соціального походження, майнового стану, народження чи іншої
обставини.
2. Якщо це вже не передбачено існуючими законодавчими чи
іншими заходами, кожна держава-учасниця цього Пакту зобов'язується
вжити необхідних заходів відповідно до своїх конституційних
процедур і положень цього Пакту для вжиття таких законодавчих або
інших заходів, які можуть виявитися необхідними для здійснення
прав, визнаних у цьому Пакті.
3. Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті,
зобов'язується:
а) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в
цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть
коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи
офіційні;
b) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої
особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними
судовими, адміністративними чи законодавчими властями або
будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою
системою держави, і розвивати можливості судового захисту;
с) забезпечити застосування компетентними властями засобів
правового захисту, коли вони надаються.
Стаття 4
1. Під час надзвичайного становища в державі, при якому життя
нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно
оголошується, держави-учасниці цього Пакту можуть вживати заходів
на відступ від своїх зобов'язань за цим Пактом тільки в такій
мірі, в якій це диктується гостротою становища, при умові, що такі
заходи не є несумісними з їх іншими зобов'язаннями за міжнародним
правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі
раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального
походження.
2. Це положення не може бути підставою для якихось відступів
від статей 6, 7, 8 (пункти 1 і 2), 11, 15, 16 і 18.
3. Будь-яка держава, що бере участь у цьому Пакті і
використовує право відступу, повинна негайно інформувати інші
держави, що беруть участь у цьому Пакті, за посередництвом
Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй про положення,
від яких вона відступила, і про причини, що спонукали до такого
рішення. Має бути також зроблено повідомлення через того ж
посередника про дату, коли вона припиняє такий відступ.

Стаття 5
1. Ніщо в цьому Пакті не може тлумачитись як таке, що
означає, що якась держава, якась група чи якась особа має право
займатися будь-якою діяльністю або чинити будь-які дії, спрямовані
на знищення яких-небудь прав чи свобод, визнаних у цьому Пакті,
або на обмеження їх у більшій мірі, ніж передбачається в цьому
Пакті.
2. Ніяке обмеження чи приниження будь-яких основних прав
людини, визнаних або існуючих в якій-небудь державі-учасниці цього
Пакту на підставі закону, конвенцій, правил чи звичаїв, не
допускається під тим приводом, що в цьому Пакті не визнаються такі
права або що в ньому вони визнаються в меншому обсязі.

Стаття 12
1. Кожному, хто законно перебуває на території будь-якої
держави, належить, у межах цієї території, право на вільне
пересування і свобода вибору місця проживання.
2. Кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи
свою власну.
3. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких
обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними
для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи
моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з
іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
4. Ніхто не може бути свавільно позбавлений права на в'їзд у
свою власну країну.

Стаття 16
Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання
її правосуб'єктності.

Загальна декларація прав людини

Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III)
Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року
Стаття 6
Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання
її правосуб'єктності.
Стаття 13
1. Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі
місце проживання у межах кожної держави.
2. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи
й свою власну, і повертатися у свою країну.

Виходячи з вищевказаних статей, які є більш вагомими, ніж будь-який закон, Державна прикордонна служба України в очах народу грубо порушує права людей та громадян. Виїжджати з території України можуть лише жінки, та вибірково чоловіки, що є дискримінацією за статтю, здоров'ям та іншими вимогами, які вважаються за необхідні працівники Державної прикордонної служби України.

Указом уповноваженої народом України особи, яка виконує обов'язки президента, від 24.02.2022 року був оголошений воєнний стан, та в подальшому в супереч конституції та Закону України про правовий режим воєнного стану він був продовжений. Нагадую, що абзац 2 статті 19 Конституції України визначає: Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Підстав та повноважень для продовження воєного стану у Президента немає. Чому по сьогоднішній день Державна прикордонна служба України виконує неконституційні укази.

Народ України вимагає відповіді на наступні питання. У термін не пізнішн 15 днів з 21.02.2024

На якій підставі Державна прикордонна служба України не випускає людей та громадян скористатись своїм правом та пересуватись в межах планети, не обмежуючись Україною?

На якій підставі Державна прикордонна служба України на прикордонних пунктах розміщує у себе в приміщеннях працівників ТЦК СП, які не визначені законом та не є державними службовцями?

З повагою, Олексій Борисович Кириченко