Заява про злочин (в порядку ст. 214 КПК України)
Я, Павленко Юрій Євгенійович, 29.10.1989 р.н. повідомляю про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 93 КК України 1960 року «Умисне вбивство вчинене на замовлення за попереднім зговором групою осіб.»
З відкритих джерел мені стали відомі наступні факти, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення.
Не пізніше травня 1980 року невстановленими службовими особами Комітету державної безпеки УРСР було сплановано убивство Стуса Василя Семеновича.
13 травня 1980 року на виконання даного злочинного умислу розпочато фабрикування кртимінальної справи щодо Стуса В.С.
29 вересня 1980 року справу передано до суду.
2 жовтня 1980 року суддя Київського міського суду Фещенко Петро Іванович на виконання незаконних вказівок службових осіб КДБ УРСР за попередньою змовою з прокурором Аржановим П.С. адвокатом Медведчуком П.С., свідком Сіриком М. діючи з єдиною метою для реалізації злочинного умислу на убивство Стуса В.С. виніс вирок, яким Стуса В.С. було незаконно визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ч.2 ст. 62 КК УРСР та ч.2 ст. 70 КК РРФСР з призначенням покарання 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
У постанові суду сказано: «Стус, бувши судимим, не став на шлях виправлення. З березня 1977 року, перебуваючи на засланні в селі Матросове… а з серпня 1979-го, мешкаючи в Києві, з метою підриву й ослаблення радянської влади проводив агітацію… шляхом поширення наклепницьких вигадок, що порочать радянський і суспільний лад»*.
У своїх заявах Стус відкрито говорив про застосування щодо нього тортур та, зокрема, про обмеження його прав:
«Мені не дали виголосити своєї звинувальної промови – так званого останнього слова, суддя просто заборонив мені говорити».
«Це кримінальна справа злодюжок у суддівських та прокурорських мантіях».
4 вересня 1985 року Cтус В.С. помер під час відбування незаконного покарання у таборі в ВС-389/36-1 біля села Кучино, Пермський край, РРФСР. Таким чином злочин було завершено.
Статтею 1-1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» Комітет державної безпеки віднесено до позасудових органів, обласні суди (в т.ч. Київський обласний суд) віднесено до інших репресивних органів.
Пункт 1 ст. 2 вказаного Закону визначає позбавлення життя як форму репресій.
У 1990 році прокурор УРСР Михайло Потебенько опротестував вирок судової колегії в кримінальних справах Київського обласного суду від 7 вересня 1972 року і вирок судової колегії в кримінальних справах Київського обласного суду від 2 жовтня 1980 року.
У тому ж році, Постановою Пленуму Верховного Суду УРСР і Ухвалою судової колегії по кримінальних справах Верховного Суду УРСР, Василь Стус був посмертно реабілітований.
Таким чином, суддя Фещенко П.І. на виконання незаконних вказівок співробітників Комітету державної безпеки УРСР, за попередньою змовою у групі осіб сумісно з прокурором Аржановим П.С., адвокатом Медведчуком В.В. та іншими невстановленими особами діючи з єдиною метою – позбавлення життя Стуса Василя Семеновича, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 93 КК України 1960 року «Умисне вбивство вчинене на замовлення за попереднім зговором групою осіб.»
Ст. 214 КПК України передбачає:
«1. Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
[…]
4. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.»
У зв’язку з вищевикладеним, керуючись ст. 214, 216 КПК України:
ПРОШУ:
1. Невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання цієї заяви, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення за ч.2 ст.93 КК України 1960 року та розпочати розслідування за фактами, викладеними у цієї заяві.
2. Про результати розгляду цієї заяви повідомити мене у встановленому законодавством порядку.
Додатково повідомляю, що мені відомо про кримінальну відповідальність, передбачену статтею 383 Кримінального кодексу України за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.
