Запит про надання роз’яснень щодо порядку дій при здійсненні примусового виконання рішень
Доброго дня!
Я, адвокат Кожем'яченко Володимир Володимирович, діючий на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4881/10 від 23.05.2012 року, видане Київською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, в своїй правовій практиці неодноразово представляю інтереси клієнтів, котрі являються боржниками по виконавчих провадженнях з примусового виконання незаконних, виконавчих написів приватних (чорних) нотаріусів, таких як Горай О.С., Остапенко Є.М., Хара Н.С., Гуревічов О.М., Личук Т.В., Гамзатова А.А., Головкіна Я.В., Баршацький І.В., Юдін М.А., Бригіда В.О., Грисюк О.В., та інші.
Зокрема, з метою відновлення та захисту прав клієнтів, від недобросовісних мікрофінансових організацій, я звертаюся до суду з позовними заявами до суду про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Після отримання відповідного рішення суду, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, я звертаюся з відповідною заявою про закінчення виконавчого провадження на підставі п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» (визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню) до органів державної виконавчої служби.
Однак в своїй практиці, я зіткнувся з ситуацією, що деякі органи державної виконавчої служби відмовляють у закінченні виконавчого провадження та скасуванні заходів примусового виконання на підставі п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», аргументуючи це тим, що виконавче провадження вже раніше було завершене на підставі п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність майна у боржника) та правових підстав для скасування постанови про повернення чи відновлення виконавчого провадження у них немає. Вказують на те, що відповідні управління забезпечення примусового виконання рішень забороняють їм скасовувати постанови про повернення чи відновлювати завершені виконавчі провадження. Рекомендують звертатися до суду.
Одночасно, зауважую, що суди в своїй практиці, в даній ситуації стають на бік боржника, а безпідставні позови являються затягуванням часу для відновлення прав клієнта та як наслідок, непотрібними стягненнями з органів державної виконавчої служби судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Зі свого боку хочу зауважити.
Відповідно до підпункту 2-1 пункту 4 «Положення про Міністерство юстиції України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. № 228 Мін’юст відповідно до покладених на нього завдань узагальнює практику застосування законодавства та надає методичні рекомендації з питань, що належать до його компетенції.
Відповідно до підпункту 2-3 пункту 4 «Положення про Міністерство юстиції України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. № 228 Мін’юст відповідно до покладених на нього завдань забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень.
Відповідно до підпункту 32 пункту 4 «Положення про Міністерство юстиції України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. № 228 Мін’юст відповідно до покладених на нього завдань надає роз’яснення з питань, пов’язаних з діяльністю Мін’юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства, а також стосовно актів, які ним видаються
Відповідно до підпункту 33 пункту 4 «Положення про Міністерство юстиції України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. № 228 Мін’юст відповідно до покладених на нього завдань організовує розгляд звернень громадян з питань, пов’язаних із діяльністю Мін’юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно актів, які ним видаються.
Відповідно до підпункту 83-27 пункту 4 «Положення про Міністерство юстиції України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. № 228 Мін’юст відповідно до покладених на нього завдань надає державним та приватним виконавцям роз’яснення та рекомендації з питань примусового виконання рішень.
Згідно п.1 «Типового положення про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України» (Документ z0618-16), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 1183/5 від 20.04.2016 року - Відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - Відділ) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, є структурним підрозділом та підпорядковується міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції України (далі - міжрегіональне управління юстиції) через відповідні управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - Управління).
Згідно ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Згідно п.5 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (назва статті: Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа) - у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв’язку із закінченням виконавчого провадження.
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ч.1 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Процедура відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження передбачена Розділом XV «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5).
Так згідно п.1 Розділу XV «Інструкції з організації примусового виконання рішень» за заявою сторони виконавчого провадження або з ініціативи виконавця відновленню підлягають:
- втрачене виконавче провадження або його матеріали;
- знищене виконавче провадження у разі постановлення Європейським судом з прав людини рішення, відповідно до якого держава зобов'язана виконати рішення національного суду;
- виконавче провадження, виконання за яким здійснювалось на тимчасово окупованій території.
Згідно п.2 Розділу XV «Інструкції з організації примусового виконання рішень» у заяві повинно бути зазначено, про відновлення якого саме виконавчого провадження просить сторона виконавчого провадження, реквізити виконавчого документа, сторони виконавчого провадження, їх місце проживання чи місцезнаходження (у разі наявності вказаної інформації у сторони виконавчого провадження), обставини втрати матеріалів виконавчого провадження (перебування виконавчого провадження на тимчасово окупованій території), поновлення яких саме документів сторона вважає необхідним, для якої мети необхідне їх поновлення.
Згідно абз. 3 п.2 Розділу XV «Інструкції з організації примусового виконання рішень» у заяві про відновлення матеріалів виконавчого провадження, виконання за яким здійснювалось на тимчасово окупованій території, яка подається боржником, зазначаються обставини, які зумовлюють необхідність відновлення виконавчого провадження (намір виконати рішення, припинення заходів примусового виконання рішень у зв’язку з виконанням рішення у повному обсязі, скасуванням рішення, на підставі якого видано виконавчий документ тощо).
Згідно п.7 Розділу XV «Інструкції з організації примусового виконання рішень» відновлене виконавче провадження підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.
Враховуючи вищевикладене вбачається що закінчення виконавчого провадження в свою чергу, передбачено ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», а завершення (повернення виконавчого документа) передбачено ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» і вони відрізняються не лише за підставами їх застосування, але й правовими наслідками, оскільки у разі повернення виконавчого документа стягувачу - арешти не знімаються, відомості про боржника не видаляються з реєстру боржників, а у разі закінчення виконавчого провадження на підставі ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» - арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв’язку із закінченням виконавчого провадження.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Водночас згідно з п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
В цьому контексті зауважує, що такі форми завершення виконавчого провадження як повернення виконавчого документа стягувачу та закінчення виконавчого провадження відрізняються не лише за підставами їх застосування, але й правовими наслідками.
Зокрема, у випадку повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не вважається автоматично закінченим та не дає підстав для зняття арешту з майна боржника і виключення інформації щодо нього є Єдиного реєстру боржників.
Більше того, частиною п`ятою статті 37 Закону № 1404-VIII передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Отже, у випадку повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження може бути поновлене у будь-який час за ініціативою стягувача в межах строків пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Натомість зовсім інші правові наслідки закінчення виконавчого провадження з підстав, визначених у статті 39 Закону № 1404-VIII.
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Отже, у випадку закінчення виконавчого провадження з підстав визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII) знімається арешт, накладений на майно боржника, а відомості про нього виключаються з Єдиного реєстру боржників. При цьому виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, прямо передбачених вказаним законом.
Однак відмова деяких органів державної виконавчої служби, у відновленні, раніше завершеного виконавчого провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та подальшого його закінчення на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» зумовлює виникнення негативних наслідків для прав та інтересів боржника, зокрема, щодо наявності інформації про нього в Єдиному реєстрі боржників.
Так, відповідно до ч. 7 ст. 9 Закону № 1404-VIII відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або повернення виконавчого документа до суду на підставі статті 38 цього Закону чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.
Крім того, згідно з пунктом 6 Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5, система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови:
- про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження»;
- про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»;
- про скасування заходів примусового виконання за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.
Хочу зауважити, що у разі наявності відповідного рішення про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, виконавче провадження підлягає закінченню у зв`язку з прийняттям судом рішення про визнання такого виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, тобто на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
В силу положень ч. 2 ст. 39 Закону № 1404-VIII постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
Таким чином, наведені норми закону є імперативними та прямо встановлюють обов`язок державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Тобто зазначений обов`язок державного виконавця слід вважати способом виконання судового рішення, яке набрало законної сили і яким виконавчий документ визнано таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
Крім того, згідно із ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За своїм змістом принцип обов`язковості судових рішень, як один з визначальних принципів здійснення правосуддя в Україні, полягає в обов`язковому виконанні на всій території України судових рішень, що набрали законної сили, а також у встановленні відповідальності за невиконання таких рішень.
Названий принцип поряд з Конституцією відображений також у багатьох кодифікованих законах України, зокрема в Цивільному процесуальному кодексі України, Кодексі адміністративного судочинства України, Господарському процесуальному кодексі України тощо.
Отже, Конституцією та законами України:
по-перше, безпосередньо закріплено принцип обов`язковості судового рішення, який означає, зокрема, безумовне виконання прийнятого судом рішення;
по-друге, визначено обов`язок держави із забезпечення виконання судового рішення, який передбачає вжиття органами державної влади та їх посадовими особами усіх заходів з метою виконання рішення суду;
по-третє, встановлено юридичну відповідальність за невиконання судового рішення, що набрало законної сили.
Питання щодо виконання судових рішень, ухвалених на користь заявників, неодноразово було предметом розгляду у Європейському суді з прав людини.
Так, у пункті 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський Суд зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Також у рішення від 15 березня 2001 року в справі "Піалопулос та інші проти Греції" Європейський суд зазначив, що якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс.
Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (пункт 66 рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy) ).
Крім того, в рішенні від 7 травня 2002 року у справі "Бурдов проти Росії" Європейський суд наголосив на тому, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а тому повинно відповідати вимогам, вміщеним у статті 6 Конвенції. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.
Чимало рішень Європейського суду з прав людини, пов`язаних з невиконанням рішень національних судів, стосуються України.
Так, згідно з рішенням від 29 червня 2004 року в справі "Войтенко проти України" саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.
Прямо чи опосередковано до аналогічного висновку Європейський суд дійшов також у рішенні від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), у Рішенні від 11 січня 2005 року у справі "Дубенко проти України" (Dubenko v. Ukraine) та у Рішенні 7 грудня 2006 року у справі "Козачек проти України" (Kozachek v. Ukraine).
Таким чином, виконання остаточного судового рішення охоплюється гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції, щодо права кожного на справедливий суд.
Враховуючи вищевикладене, з метою формування єдиного підходу до порушеного питання, керуючись «Положенням про Міністерство юстиції України», «Типовим положенням про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України», Законом України «Про виконавче провадження», «Інструкцією з організації примусового виконання рішень», Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Законом України «Про звернення громадян», Законом України «Про доступ до публічної інформації»,
ПРОШУ:
- повідомити інформацію чи підлягає відновленню раніше завершене виконавче провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність майна боржника) з метою подальшого його закінчення на підставі п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» (визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню) та подальшим припиненням всіх заходів примусового виконання, у разі подання відповідних заяв та рішень суду про визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню до органів державної виконавчої служби;
- повідомити інформацію, чи дійсно деякі управління забезпечення примусового виконання рішень, забороняють підпорядкованим органам ДВС, скасовувати постанови про повернення чи відновлювати завершені виконавчі провадження, навіть з метою приведення бази АСВП у відповідність із законом та видалення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників, оскільки останній таким не являється;
- забезпечити формування єдиного підходу, органами державної виконавчої служби до даного питання;
З повагою,
Адвокат, Кожем'яченко Володимир Володимирович
Направтє будь ласка лист, зі зверненням до Міністерства юстиції України
з підписом або файлом ЕЦП в якому буде зазначено вихідну дату. Дякую
-------- Оригінальний лист --------
Тема: Fwd: Інформаційний запит - Запит про надання роз’яснень щодо
порядку дій при здійсненні примусового виконання рішень
Дата: 02-06-2023 10:36
Від: <[Міністерство юстиції України request email]>
Кому: канцелярія <[email address]>
-------- Оригінальний лист --------
Тема: Інформаційний запит - Запит про надання роз’яснень щодо порядку
дій при здійсненні примусового виконання рішень
Дата: 02-06-2023 10:35
Від: Адвокат, Кожем'яченко Володимир Володимирович
<[FOI #113275 email]>
Кому: FOI requests at Міністерство юстиції України
<[Міністерство юстиції України request email]>
Доброго дня!
Я, адвокат Кожем'яченко Володимир Володимирович, діючий на підставі
Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4881/10 від
23.05.2012 року, видане Київською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною
комісією адвокатури, в своїй правовій практиці неодноразово представляю
інтереси клієнтів, котрі являються боржниками по виконавчих провадженнях
з примусового виконання незаконних, виконавчих написів приватних
(чорних) нотаріусів, таких як Горай О.С., Остапенко Є.М., Хара Н.С.,
Гуревічов О.М., Личук Т.В., Гамзатова А.А., Головкіна Я.В., Баршацький
І.В., Юдін М.А., Бригіда В.О., Грисюк О.В., та інші.
Зокрема, з метою відновлення та захисту прав клієнтів, від
недобросовісних мікрофінансових організацій, я звертаюся до суду з
позовними заявами до суду про визнання виконавчого напису нотаріуса
таким, що не підлягає виконанню.
Після отримання відповідного рішення суду, про визнання виконавчого
напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, я звертаюся з
відповідною заявою про закінчення виконавчого провадження на підставі
п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» (визнання судом
виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню) до органів
державної виконавчої служби.
Однак в своїй практиці, я зіткнувся з ситуацією, що деякі органи
державної виконавчої служби відмовляють у закінченні виконавчого
провадження та скасуванні заходів примусового виконання на підставі п.5
ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», аргументуючи це
тим, що виконавче провадження вже раніше було завершене на підставі п.2
ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність майна
у боржника) та правових підстав для скасування постанови про повернення
чи відновлення виконавчого провадження у них немає. Вказують на те, що
відповідні управління забезпечення примусового виконання рішень
забороняють їм скасовувати постанови про повернення чи відновлювати
завершені виконавчі провадження. Рекомендують звертатися до суду.
Одночасно, зауважую, що суди в своїй практиці, в даній ситуації стають
на бік боржника, а безпідставні позови являються затягуванням часу для
відновлення прав клієнта та як наслідок, непотрібними стягненнями з
органів державної виконавчої служби судового збору та витрат на
професійну правничу допомогу.
Зі свого боку хочу зауважити.
Відповідно до підпункту 2-1 пункту 4 «Положення про Міністерство юстиції
України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2
липня 2014 р. № 228 Мін’юст відповідно до покладених на нього завдань
узагальнює практику застосування законодавства та надає методичні
рекомендації з питань, що належать до його компетенції.
Відповідно до підпункту 2-3 пункту 4 «Положення про Міністерство юстиції
України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2
липня 2014 р. № 228 Мін’юст відповідно до покладених на нього завдань
забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері
організації примусового виконання рішень.
Відповідно до підпункту 32 пункту 4 «Положення про Міністерство юстиції
України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2
липня 2014 р. № 228 Мін’юст відповідно до покладених на нього завдань
надає роз’яснення з питань, пов’язаних з діяльністю Мін’юсту, його
територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать
до сфери управління Міністерства, а також стосовно актів, які ним
видаються
Відповідно до підпункту 33 пункту 4 «Положення про Міністерство юстиції
України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2
липня 2014 р. № 228 Мін’юст відповідно до покладених на нього завдань
організовує розгляд звернень громадян з питань, пов’язаних із діяльністю
Мін’юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та
організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно
актів, які ним видаються.
Відповідно до підпункту 83-27 пункту 4 «Положення про Міністерство
юстиції України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 2 липня 2014 р. № 228 Мін’юст відповідно до покладених на нього
завдань надає державним та приватним виконавцям роз’яснення та
рекомендації з питань примусового виконання рішень.
Згідно п.1 «Типового положення про відділ державної виконавчої служби
міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України» (Документ
z0618-16), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 1183/5
від 20.04.2016 року - Відділ державної виконавчої служби міжрегіональних
управлінь Міністерства юстиції України (далі - Відділ) є органом
державної виконавчої служби, який входить до системи органів
Міністерства юстиції України, є структурним підрозділом та
підпорядковується міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції
України (далі - міжрегіональне управління юстиції) через відповідні
управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних
управлінь Міністерства юстиції України (далі - Управління).
Згідно ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове
виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби
(державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на
приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких
встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють
примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»
виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє
майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем
відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися
безрезультатними.
Згідно п.5 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»
виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання
нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або
визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (назва
статті: Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення
виконавчого документа) - у разі закінчення виконавчого провадження
(крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним
у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також,
крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого
провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем),
повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт,
накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника
виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті
виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші
необхідні дії у зв’язку із закінченням виконавчого провадження.
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження»
виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його
закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених
цим Законом.
Згідно ч.1 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо
постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або
повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи
скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження
підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного
робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Процедура відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів
виконавчого провадження передбачена Розділом XV «Інструкції з
організації примусового виконання рішень», затвердженої Наказом
Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу
Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5).
Так згідно п.1 Розділу XV «Інструкції з організації примусового
виконання рішень» за заявою сторони виконавчого провадження або з
ініціативи виконавця відновленню підлягають:
- втрачене виконавче провадження або його матеріали;
- знищене виконавче провадження у разі постановлення Європейським судом
з прав людини рішення, відповідно до якого держава зобов'язана виконати
рішення національного суду;
- виконавче провадження, виконання за яким здійснювалось на тимчасово
окупованій території.
Згідно п.2 Розділу XV «Інструкції з організації примусового виконання
рішень» у заяві повинно бути зазначено, про відновлення якого саме
виконавчого провадження просить сторона виконавчого провадження,
реквізити виконавчого документа, сторони виконавчого провадження, їх
місце проживання чи місцезнаходження (у разі наявності вказаної
інформації у сторони виконавчого провадження), обставини втрати
матеріалів виконавчого провадження (перебування виконавчого провадження
на тимчасово окупованій території), поновлення яких саме документів
сторона вважає необхідним, для якої мети необхідне їх поновлення.
Згідно абз. 3 п.2 Розділу XV «Інструкції з організації примусового
виконання рішень» у заяві про відновлення матеріалів виконавчого
провадження, виконання за яким здійснювалось на тимчасово окупованій
території, яка подається боржником, зазначаються обставини, які
зумовлюють необхідність відновлення виконавчого провадження (намір
виконати рішення, припинення заходів примусового виконання рішень у
зв’язку з виконанням рішення у повному обсязі, скасуванням рішення, на
підставі якого видано виконавчий документ тощо).
Згідно п.7 Розділу XV «Інструкції з організації примусового виконання
рішень» відновлене виконавче провадження підлягає виконанню в порядку,
встановленому Законом.
Враховуючи вищевикладене вбачається що закінчення виконавчого
провадження в свою чергу, передбачено ст. 39 Закону України «Про
виконавче провадження», а завершення (повернення виконавчого документа)
передбачено ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» і вони
відрізняються не лише за підставами їх застосування, але й правовими
наслідками, оскільки у разі повернення виконавчого документа стягувачу -
арешти не знімаються, відомості про боржника не видаляються з реєстру
боржників, а у разі закінчення виконавчого провадження на підставі ст.
39 Закону України «Про виконавче провадження» - арешт, накладений на
майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються
з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи
щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв’язку
із закінченням виконавчого провадження.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче
провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника
відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені
виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна
виявилися безрезультатними.
Водночас згідно з п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче
провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування
рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання
судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
В цьому контексті зауважує, що такі форми завершення виконавчого
провадження як повернення виконавчого документа стягувачу та закінчення
виконавчого провадження відрізняються не лише за підставами їх
застосування, але й правовими наслідками.
Зокрема, у випадку повернення виконавчого документа стягувачу виконавче
провадження не вважається автоматично закінченим та не дає підстав для
зняття арешту з майна боржника і виключення інформації щодо нього є
Єдиного реєстру боржників.
Більше того, частиною п`ятою статті 37 Закону № 1404-VIII передбачено,
що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених
цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий
документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього
Закону.
Отже, у випадку повернення виконавчого документа стягувачу виконавче
провадження може бути поновлене у будь-який час за ініціативою стягувача
в межах строків пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Натомість зовсім інші правові наслідки закінчення виконавчого
провадження з підстав, визначених у статті 39 Закону № 1404-VIII.
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення
виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про
визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури,
закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у
порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім
випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого
провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем),
повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт,
накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника
виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті
виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші
необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його
закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених
цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про
закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа,
яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі,
яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на
майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії
щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Отже, у випадку закінчення виконавчого провадження з підстав визнання
судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (п. 5 ч. 1
ст. 39 Закону № 1404-VIII) знімається арешт, накладений на майно
боржника, а відомості про нього виключаються з Єдиного реєстру
боржників. При цьому виконавче провадження не може бути розпочате знову,
крім випадків, прямо передбачених вказаним законом.
Однак відмова деяких органів державної виконавчої служби, у відновленні,
раніше завершеного виконавчого провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37
Закону України «Про виконавче провадження» та подальшого його закінчення
на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»
зумовлює виникнення негативних наслідків для прав та інтересів боржника,
зокрема, щодо наявності інформації про нього в Єдиному реєстрі
боржників.
Так, відповідно до ч. 7 ст. 9 Закону № 1404-VIII відомості про боржника
виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням
постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого
документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті
37 цього Закону або повернення виконавчого документа до суду на підставі
статті 38 цього Закону чи в день встановлення виконавцем факту
відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення
періодичних платежів.
Крім того, згідно з пунктом 6 Положення про автоматизовану систему
виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції
України від 05.08.2016 № 2432/5, система виключає відомості про боржника
з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови:
- про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону
України «Про виконавче провадження»;
- про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1,
3, 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче
провадження»;
- про скасування заходів примусового виконання за виконавчими
документами про стягнення періодичних платежів.
Хочу зауважити, що у разі наявності відповідного рішення про визнання
виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, виконавче
провадження підлягає закінченню у зв`язку з прийняттям судом рішення про
визнання такого виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає
виконанню, тобто на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про
виконавче провадження».
В силу положень ч. 2 ст. 39 Закону № 1404-VIII постанова про закінчення
виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї
статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли
виконавцю стало відомо про такі обставини.
Таким чином, наведені норми закону є імперативними та прямо встановлюють
обов`язок державного виконавця винести постанову про закінчення
виконавчого провадження з підстав визнання судом виконавчого документа
таким, що не підлягає виконанню.
Тобто зазначений обов`язок державного виконавця слід вважати способом
виконання судового рішення, яке набрало законної сили і яким виконавчий
документ визнано таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад
судочинства є обов`язковість судового рішення.
Крім того, згідно із ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення
іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава
забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За своїм змістом принцип обов`язковості судових рішень, як один з
визначальних принципів здійснення правосуддя в Україні, полягає в
обов`язковому виконанні на всій території України судових рішень, що
набрали законної сили, а також у встановленні відповідальності за
невиконання таких рішень.
Названий принцип поряд з Конституцією відображений також у багатьох
кодифікованих законах України, зокрема в Цивільному процесуальному
кодексі України, Кодексі адміністративного судочинства України,
Господарському процесуальному кодексі України тощо.
Отже, Конституцією та законами України:
по-перше, безпосередньо закріплено принцип обов`язковості судового
рішення, який означає, зокрема, безумовне виконання прийнятого судом
рішення;
по-друге, визначено обов`язок держави із забезпечення виконання судового
рішення, який передбачає вжиття органами державної влади та їх
посадовими особами усіх заходів з метою виконання рішення суду;
по-третє, встановлено юридичну відповідальність за невиконання судового
рішення, що набрало законної сили.
Питання щодо виконання судових рішень, ухвалених на користь заявників,
неодноразово було предметом розгляду у Європейському суді з прав людини.
Так, у пункті 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі
проти Греції" Європейський Суд зазначив, що право на суд було б
ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала
невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній
із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально
описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а
саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не
передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки
проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження,
то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства
права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи
Конвенцію (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства"
(Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року). Отже, для цілей
статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має
розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Також у рішення від 15 березня 2001 року в справі "Піалопулос та інші
проти Греції" Європейський суд зазначив, що якщо адміністративний
(виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує
виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії,
які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично
втрачають свій сенс.
Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення
без невиправданих затримок (пункт 66 рішення у справі "Іммобільяре
Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy) ).
Крім того, в рішенні від 7 травня 2002 року у справі "Бурдов проти
Росії" Європейський суд наголосив на тому, що виконання будь-якого
судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а тому
повинно відповідати вимогам, вміщеним у статті 6 Конвенції. Відповідно
необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання
судового рішення може становити порушення Конвенції.
Чимало рішень Європейського суду з прав людини, пов`язаних з
невиконанням рішень національних судів, стосуються України.
Так, згідно з рішенням від 29 червня 2004 року в справі "Войтенко проти
України" саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні
рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які
перебувають у державній власності або контролюються державою,
виконувалися.
Прямо чи опосередковано до аналогічного висновку Європейський суд дійшов
також у рішенні від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України"
(Romashov v. Ukraine), у Рішенні від 11 січня 2005 року у справі
"Дубенко проти України" (Dubenko v. Ukraine) та у Рішенні 7 грудня 2006
року у справі "Козачек проти України" (Kozachek v. Ukraine).
Таким чином, виконання остаточного судового рішення охоплюється
гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції, щодо права кожного на
справедливий суд.
Враховуючи вищевикладене, з метою формування єдиного підходу до
порушеного питання, керуючись «Положенням про Міністерство юстиції
України», «Типовим положенням про відділ державної виконавчої служби
міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України», Законом України
«Про виконавче провадження», «Інструкцією з організації примусового
виконання рішень», Законом України «Про адвокатуру та адвокатську
діяльність», Законом України «Про звернення громадян», Законом України
«Про доступ до публічної інформації»,
ПРОШУ:
- повідомити інформацію чи підлягає відновленню раніше завершене
виконавче провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про
виконавче провадження» (відсутність майна боржника) з метою подальшого
його закінчення на підставі п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче
провадження» (визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає
виконанню) та подальшим припиненням всіх заходів примусового виконання,
у разі подання відповідних заяв та рішень суду про визнання судом
виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню до органів
державної виконавчої служби;
- повідомити інформацію, чи дійсно деякі управління забезпечення
примусового виконання рішень, забороняють підпорядкованим органам ДВС,
скасовувати постанови про повернення чи відновлювати завершені виконавчі
провадження, навіть з метою приведення бази АСВП у відповідність із
законом та видалення відомостей про боржника з Єдиного реєстру
боржників, оскільки останній таким не являється;
- забезпечити формування єдиного підходу, органами державної виконавчої
служби до даного питання;
З повагою,
Адвокат, Кожем'яченко Володимир Володимирович
-------------------------------------------------------------------
Будь ласка, використовуйте цю електронну адресу для всіх відповідей на
цей запит.
[FOI #113275 email]
Is [Міністерство юстиції України request email] the wrong address for Freedom of
Information requests to Міністерство юстиції України? If so, please
contact us using this form:
https://dostup.pravda.com.ua/change_requ...
Увага! Це повідомлення та будь-яка відповідь на нього будуть
опубліковані на сайті Доступу до Правди
-------------------------------------------------------------------
--
Відділ приймання та реєстрації
документів
Міністерство юстиції України
