Коли там була школа, то лінолеум лежав на прогнилих балках, а зараз – плитка, кондиціонери, пластикові вікна…" – Андрій Романенко, громадський активіст з Краматорська, розповідає про те, чому вирішив подати інформаційний запит щодо вартості ремонту будівлі Донецького апеляційного адміністративного суду.

До того, як будівлю по вулиці Марата, 15, у Краматорську віддали суду, тут була дитяча школа мистецтв з великим двором.

Тепер ретельно відремонтований двір відгороджено, за парканом поставили бесідку – одне слово, зіграли на контрасті не тільки зі станом школи й шкільного двору, а й загалом з більш ніж аскетичною, щоб не сказати, поруйнованою обстановкою зони АТО.

Отже, Андрій Романенко подає інформаційний запит до суду. У запиті йшлося про:

– загальну вартість ремонтних робіт;
– джерело їх фінансування;
– детальний опис робіт з зазначенням вартості кожного з пунктів;
– найменування підприємств, які виконували зазначені роботи;
– обсяг коштів, отриманих кожним з підрядчиків;
– відомості про проведення процедури закупівлі товар чи послуг за державний кошт;
– відомості про фактичну оплату виконаних робіт.

Відповідь на цей запит Донецького апеляційного адміністративного суду – бюрократична поема з елементами сентименталізму. У сенсі, обійняти й заплакати.

По-перше, пояснили запитувачеві у суді, – працівники суду, в тому числі й керівництво, під час поїздок до своїх домівок на тимчасово окуповані території вимушені перетинати блокпости незаконних збройних формувань.

Відтак, вважають у суді, усе те, що перелічив у своєму запиті Романенко – вартість, джерело, опис ремонтних робіт, відомості про проведення тендеру і фактичну оплату – так от, це все – увага! – "у вільному доступі на даний час може зашкодити життю і здоров'ю працівників та керівництва суду, оскільки за законом Державна судова адміністрація України є розпорядником державних коштів вищого рівню, а суд у даному разі є розпорядником коштів нижчого рівню та, на жаль, з метою запобіганню злочину витребувана вами інформація на даний час не може бути надана".

Загалом "поема", себто офіційна відповідь Романенкові, налічує цілих чотири обґрунтування того, чому інформація на запит не може бути надана.

Друга причина: "Порушене кримінальне провадження по факту захоплення приміщення(мається на увазі приміщення суду в Донецьку – авт.) та витребувана вами інформація стосується одного бюджетного року та володіння нею у вільному доступі може завдати шкоди розслідуванню по кримінальній справі".

Третя причина: "…підприємства, які укладали будь-які договори з судом, не давали згоду на поширення конфіденційної інформації щодо них".

А нічого, високоповажний суд, що йдеться про державний кошт?!

Перед оголошенням четвертої причини усіх прошу сісти.

Бо важко повірити, що таку відповідь дав суд, де закони, здавалося б, мають знати: "…у Вашому зверненні не зазначено, з якою метою збираються дані і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються".

За законом "Про доступ до публічної інформації", ніхто нікому не має розповідати, для чого йому потрібна та чи інша інформація. Крапка.

І не знати про це людині, яка є працівником суду – а відповідь на запит підписала голова суду Раїса Ханова, – принаймні непрофесійно.

Також у відповіді ідеться про те, що шкода від її оприлюднення переважає суспільний інтерес. А завершується лист так:

"З урахуванням викладеного, прошу Вас прийняти зазначену відповідь із порозумінням і обережно ставитись до будь-якої інформації щодо її отримання та використання стосовно фінансування суду в такий непростий час із врахуванням тих подій, які відбуваються у суспільстві".

"З врахуванням подій", це, звичайно, добре сказано. Добре, але цинічно.

За логікою суду, робити шикарні ремонти "із врахуванням тих подій", коли тисячі будинків в кількох десятках кілометрів від міста зруйновано снарядами і тисячі людей лишилися без даху над головою – це нормально.

А запитувати про вартість ремонту – це безтактність, яка ставить під загрозу життя і здоров'я працівників суду?

"Така відповідь свідчить про відверте ігнорування судом вимог закону України "Про доступ до публічної інформації" щодо відкритості використання державних ресурсів. Причому, саме тим, адміністративним, судом, який розглядає спори про застосування всіма розпорядниками інформації зазначеного закону" , – коментує відповідь на інформаційний запит Олександр Бурмагін, медіаюрист Інституту розвитку регіональної преси (ІРРП).

Бурмагін уже підготував позов до суду про порушення закону "Про доступ до публічної інформації" і вважає його гарним тестом для суддівської гілки влади.

"Подивимось, наскільки зрілою є наша система адміністративних судів у спорі із відповідачем – апеляційним адміністративним судом" , – каже Олександр.

Аргументи, які навів суд, щодо можливої небезпеки суддям і шкоди кримінальній справі, юрист прямо називає надуманими.

А щодо "конфіденційності" підрядчиків – то, за його словами, є вже цілий корпус судових рішень, які засвідчили протиправність такої позиції. "Останні наші справи з цього приводу були в Миколаєві. Там навіть були субпідрядники, яких не хотіли показувати відповідальні за ремонт доріг органи влади.

Проте суди в трьох справах зайняли одностайну позицію – не може бути обмежено доступ до інформації про витрачання бюджетних коштів. Це гарантія 5-ї частини 6-ї статті закону "Про доступ до публічної інформації"" , – коментує юрист.

А насамкінець – найсмішніше: на сайті "Судова влада України" опубліковано "Додаток до річного плану закупівель на 2015 рік Донецького апеляційного адміністративного суду" .

Там написано про тендерні витрати на ремонт: "Капітальний ремонт нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Краматорськ вул. Марата, 15 – 1.168.000,00 грн".

Є в документі ще багато інших сум, які планувалося виплатити за розробку проектної документації, закупівлю вікон, кондиціонерів, меблів тощо.

Щоб прояснити, чому потрібно було надавати таку вигадливу відповідь, замість просто надати цифру, тим паче вже опубліковану на сайті, – довелося дзвонити в суд.

Цитую діалог з Іваном Фаліним, заступником керівника апарату суду.

Доступ до правди : Який зв'язок між життям і здоров'ям працівників суду і вартістю ремонту?

Фалін : Сума робіт – це те, що може загрожувати людям, які перетинають лінію зіткнення. Ця інформація може бути використана і це може загрожувати життю і здоров'ю при перетині лінії зіткнення бойовиками, які окупували територію Донецька, Горлівки, інших міст…

Доступ : Яким чином оприлюднена сума може загрожувати життю і здоров'ю?

Фалін : Розумієте, люди, які переїхали сюди із міста Донецька… Їхні прізвища можуть бути у списках бойовиків…

Доступ : Навіть якщо це так, то причому тут вартість ремонту будівлі?

Фалін : Їх можуть захопити, можуть вимагати викуп…

Доступ : А якщо сума ремонту суду не буде названа, то викуп не вимагатимуть?

Фалін : Відповідь була надана, якщо ви не згодні з нею…

Доступ : А яким чином провадження по факту захоплення будівлі суду в Донецьку впливає на те, що не можна розголошувати суму ремонту в Краматорську? Який зв'язок?

Фалін : Безпосередній, бо це може завдати шкоди розслідуванню.

Доступ : Як?!

Фалін : Бо відкрито кримінальне провадження, триває слідство…

Доступ : А причому тут ремонт?

Фалін : Це також інформація, яка може бути використана бойовиками проти працівників нашого суду. Ми надали вам відповідь, де все обґрунтували логічно й доступно.

Ми ж вам відповіли: як закінчиться АТО, відпадуть загрози життю та здоров'ю, оскільки ми є внутрішньо переміщеними особами, проживали в місті Донецьку, у людей там родини, сім'ї… Люди переїжджають лінію зіткнення, проїжджають блок-пости, там стоять збройні формування… А є списки…

Доступ : Ну ок, хай навіть є списки – а причому тут сума ремонту, тим паче, що вона є на вашому сайті?

Фалін : Я вам ще пояснюю: люди перетинають лінію, можуть бути захоплення… Не кожна людина знає сайт судової влади, а якщо вам зараз надати цю інформацію, то невідомо, яким чином вона може піти далі. У якому вигляді. Розумієте?..

І все-таки, я не розумію.

Я не розумію, чому судді, які виносять рішення іменем України, козиряють тим, що перетинають лінію зіткнення, а, як розповідає Андрій Романенко, за такі виїзди на неконтрольовані території таврують ледь не найменшого клерка будь-якої іншої держустанови, тої ж облдержадміністрації, що так само переїхала з Донецька. Відтак, люди у прифронті стараються таких речей не афішувати, навіть коли йдеться про відвідини старих батьків чи немічних родичів.

Люди не афішують, а судді – тільки так.

Я не розумію, як можна спекулювати на темі АТО і прикривати словами про "непростий час" – ремонти і підрядників, які такі ремонти виконали.

Я не розумію, чому, поки у будівлі була школа, то грошей на її ремонт не було, – а щойно туди переїхав суд, гроші одразу знайшлися. Попри війну і попри те, що діти – наше майбутнє, а зовсім не дорослі судді.

Між іншим, це стосується не тільки будівлі суду у Краматорську: часто судові приміщення в Україні – це острівці розкошів посеред руїн.

І я не розумію, звідки у держави в такий непростий час знаходиться мільйон на судову будівлю, коли грошей бракує на людей.

Бракує на тих, хто воює. На тих, хто потерпає від війни.

Фото: Андрій Романенко, Краматорськ

Леся Ганжа, спеціально для “ Українська правда. Життя ”