З Валерією Лутковською, Уповноваженим Верховної Ради з прав людини, «Доступ до правди» зустрівся напередодні 8 травня – дня, коли вступив у силу закон «Про доступ до публічної інформації», щоб обговорити два законопроекти 2913 та 2043а, які вносять важливі зміни у сферу доступу до публічної інформації.

Нагадаємо, що офіс Уповноваженого з прав людини від жовтня 2014 року виконує основну наглядову функцію за виконанням закону «Про доступ…».

Поки інтерв’ю готувалося до публікації, парламент встиг відхилити законопроект 2043а. У Верховній Раді ще залишається дуже важливий для суспільства законопроект 2913.

Тож попри те, що інтерв’ю  «Доступу» з Омбудсманом готувалося до річниці імплементації, текст вийшов про те, на що ще кілька днів тому сподівалося і що лише вчора втратило суспільство через зацікавленість депутатів у закритості інформації.

- Валеріє Володимирівно, як ви ставитеся до висновку Комітету Князевича, через який, фактично, не було проголосовано 2913: «…змінами, зокрема до частини другої статті 21 Закону України "Про інформацію" (підпункт 3 пункту 1 розділу І Законопроекту), статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (підпункт 4 пункту 8 розділу І Законопроекту) закладається нова концепція, за якої конфіденційною визнається інформація про фізичну особу, доступ до якої обмежено законом або самою особою. За таких умов, обов’язок інших осіб утриматися від втручання в особисте життя інакше як за згодою особи нівелюється, натомість від особи вимагається вчинення конкретних дій стосовно необмеженого кола осіб та конкретної інформації щодо обмеження доступу до неї». Як ви можете прокоментувати цей висновок – є конфлікт з конституційною нормою чи його немає?

- Коротко: так, конфлікт є. Бо Конституція України говорить про глобальну закритість інформації про особу, і відкритість тільки у випадках, передбачених законом. А закон «Про доступ…» – про глобальну відкритість, і закриття на підставі заяви особи.

Тобто в новому законопроекті 2913, так само як і в чинному законі «Про захист персональних даних», і, до речі, в чинному законі «Про доступ…» концепцію даних про особу змінено. Нова концепція базується на тому, що особа має сама подбати про те, щоб закрити певні дані про себе. Приміром, написавши відповідну заяву.

Навіть судова практика в країні зараз іде двома шляхами: одні суди виходять з норми Конституції, що вся інформація про особу є закритою, крім тої, що має надаватися за законом «Про доступ до публічної інформації».

Натомість інші суди говорять, що відкритою є вся інформація, крім тої, яку особа закрила відповідною заявою.

Питання досить складне, з точки зору того, яким чином трансформувати конституційну норму.

Але проблема в тому, що депутати навіть не завважили, що ця норма вже була змінена у чинному законі, а вирішили не дозволити певні зміни в цьому законі, які не стосуються даної норми, зате стосуються інших норм. 

І це прикро, бо закон є комплексним, він регулює велику кількість питань, зокрема і залучення громадськості до контролю за доступом до публічної інформації. Він дає можливість нашому офісу працювати з громадськістю за схемою «Омбудсман плюс громадські монітори».

Зарубати процес створення платформи «Омбудсман+» тільки на підставі однієї спірної норми – це занадто. Тим паче, що цю неузгодженість можна виправити на підставі підготовки до другого читання. Жодних проблем з цим я не бачу.

- Коли ви говорите про готовність виправити це неузгодження, що ви маєте на увазі?

- Питання захисту персональних даних є профільним для іншого закону – «Про захист персональних даних». Тому статтю 7, яка стала каменем спотикання, можна буде привести у відповідність до цього закону. Вже напрацьовано концепцію зміни, вже працює робоча група, вже приїхали експерти Ради Європи, які діляться своїми напрацюваннями у цій сфері.

- Ви би могли би пояснити простими словами, що конкретно дасть прийняття законів 2913 і 2043а Офісові Омбудсмана?

- Зауважу: не Офісові Омбудсмана, а українському суспільству.

Дивіться, нині закон «Про доступ…» – це найкращий спосіб побороти корупцію в Україні. Бо вся інформація, яку бюрократія традиційно закривала, за цим законом є відкритою. Це такі больові точки, як державні закупівлі, бюджетне й комунальне фінансування, отримання земельних ділянок згідно з рішеннями місцевих рад…

І нам важливо, щоб громадськість була готова з нами співпрацювати. Ми хотіли новим законом врегулювати залучення громадських активістів, які пройшли відповідні тренінги і мають відповідні навички, які знають сферу доступу до інформації, до роботи громадськими моніторами у сфері доступу до публічної інформації.

- Наскільки я читала законопроект, він ще дозволить працівникам вашого офісу надсилати адміністративні протоколи про порушення права на інформацію поштою, а не годинами вичікувати посадовців, щоб ті їх підписали…

- Ви говорите про процедуру притягнення до адміністративної відповідальності, а я на цьому свідомо не акцентую. Бо і досі не впевнена в тому, що питання складення протоколів про адміністративну відповідальність – це функція Офісу Уповноваженого з прав людини. Взагалі, жодна національна інституція з охорони прав людини цим не займається. Це радше функція органів виконавчої влади, і такою була наша позиція від початку.

Я готова відмовитися від цієї функції, але проблема в тому, кому її передати. У нас уже були часи, коли цим займалася прокуратура, але ефективності ми не побачили. Тут потрібна незалежна інституція, яка здійснюватиме моніторинг, аналіз, рекомендації, і в тому числі – ініціюватиме притягнення до відповідальності за порушення у сфері захисту персональних даних та доступу до публічної інформації.

Знаєте, я тому і не хотіла детально обговорювати процедуру притягнення до відповідальності, бо маю надію, що буде створено інший незалежний орган, який опікуватиметься доступом до інформації, а за Уповноваженим залишиться суто парламентський контроль. Приміром, мені здається логічним, щоб парламент створив інформаційного комісара, який би займався наглядом за правом на інформацію. Я – за. Але, на жаль, у нашій Конституції є лише один Омбудсман, який відповідає за все. В даному випадку ми підставили державі плече і взяли ці функції на себе, розуміючи, що це і наша відповідальність теж.

- Я зверталася зі скаргою до Офісу Уповноваженого щодо порушення мого права на інформацію. Право на інформацію було відновлено, але є одне але: тільки на повідомлення, що мою скаргу взято до розгляду, я очікувала майже місяць. Як на мене, це задовго…

- Давайте на це подивимося з іншого ракурсу. Раніше за це відповідала вся система прокуратури з її відділеннями в усіх областях, містах, районах. А зараз суто наш офіс. Так, відкриваючи провадження, ми маємо переконатися, що орган, на який скаржаться, справді отримував інформаційний запит, що заявник не плутає запит і звернення, що запит є справді про публічну інформацію. Ми перевіряємо, з якою ретельністю розпорядник опрацював запит і чи він справді володіє запитуваною інформацією… І лише потім ми можемо зробити висновок, чи порушив орган право заявника.

Ми працюємо довго. Зате кожен наш лист містить правову позицію – ми роз’яснюємо по пунктах, де порушення закону і в чому воно полягає, щоб уже надалі юристи цієї інституції чи керівники відділів по роботі з публічною інформацією таких порушень не допускали.

Процес оскарження складний, багатокомпонентний, залежить від того, чого добивається особа і наскільки з нами готовий співпрацювати розпорядник. Тож говорити про те, що ми зможемо пришвидшити цей процес, було б з мого боку необачно – поки реально не зможемо. Коли ухвалять 2913 і 2043а – так.

Леся Ганжа, «Доступ до правди»

Фото Антона Іванова