В Україні ледь не найкращий у світі закон «Про доступ до публічної інформації». Без жартів. У нас запит може подати будь-хто, відповідь людині мають надати протягом лише 5 днів і до того ж безкоштовно. Так є далеко не в усіх країнах, навіть найдемократичніших.

Проте вся краса нашого закону компенсується практикою його виконання. Точніше невиконання. Тому кожне позитивне судове рішення, кожне покарання чиновника, який «затискає» інформацію, кожен позитивний судовий прецедент – величезний крок системи вперед до прозорості.

Справу про надання документів з розробки проектної документації масиву «Букаєвиця», село Старі Петрівці, що на Київщині, було виграно 1 липня 2015 року. Попри те, що це далеко не перший виграний суд з доступу, але оскільки судова практика в країні й досі не закріпилася, і є настільки ж непередбачуваною, як весняна погода і настрій судді, тож кожна виграна справа – велика подія.

«Дуже часто навіть за однаковими протоколами ми можемо отримати діаметрально протилежні рішення», - пояснювала мені ситуацію представник Омбудсмена у сфері догляду за дотриманням закону про доступ до публічної інформації Ірина Кушнір.

Суть справи Букаєвиці, важливої у контексті розвитку судової практики у сфері доступу до інформації, насправді є історією про землю і справедливість, яка розпочалася в 2011 році.

Є село Старі Петрівці у Вишгородському районі Київської області. У Старих Петрівцях є масив Букаєвиця. Раніше це були сільгоспугіддя, потім масив включили у межі населеного пункту і стало можливим змінити цільове призначення ділянок: оформити їх під забудову.

Так почався бюрократичний земельний детектив, який триває уже чотири роки і в процесі якого селян кілька разів ошукали, збираючи у них гроші на розробку детального плану «Букаєвиці», а потім, коли той план виявився сумнівним щодо законності його виконання, посадовці сільської ради вирішили умити руки і самоусунутися від скандальної історії з розробником детального плану, а з селян зібрати гроші ще раз – щоб все-таки зрештою залагодити питання.

Одне слово, цілком українська історія про те, що не така дорога земля, як її оформлення.

Коли на початку 2015-го року селяни прийшли до депутата Вишгородської райради Ігоря Москаленка, питання Букаєвиці нагадувало безнайдійно заплутаний клубок бюрократичних факапів.

«Я пішов до земельного управління, а там кажуть: ой, тут треба змінювати межі, а це не в наших повноваженнях… Я пішов до архітектора, щоб з’ясувати питання і нічого не зміг зрозуміти», - розповідає Москаленко «Доступу до правди».

Відтак першим його запитом було – з’ясувати, хто ж відповідає за те, щоб справа Букаєвиці нарешті зрушила з місця і люди отримали документи на землю.

З’ясувалося, що ті три сосни, між якими заблукали довгоочікувані документи – це земельне управління, відділ містобудування і архітектури Вишгородської РДА та Старопетрівська сільська рада.

«У всіх я запитував одне: на якій стадії знаходиться вирішення цього питання, які є шляхи і коли люди отримають акти», - розповідає депутат.

Всього він подав 7 запитів до Старопетрівської сільради, два до управління архітектури й містобудування і два до земельного управління.

За допомогою запитів вдалося з’ясувати:

- що замовником плану є Старопетрівська сільська рада, попри те, що сама сільрада намагалася усунутися від своєї ролі, наполягаючи на тому, що з кожним з людей розробники плану укладали угоду персонально, відтак кожен з власників земельної ділянки і є замовником, а зовсім не сільрада.

«Але ж там є і дороги загального користування, і медична амбулаторія, магазини, аптека. Як окремий власник приватної земельної ділянки, може бути замовником доріг і магазинів?», - обурюється Ігор Москаленко такій вітієватій риториці.

Розробку детального плану, який пізніше виявився таким, що не відповідає Генеральному плану населеного пункту (!) проводило ДП «Терра» ТОВ «Поліський край». Цей детальний план і став тим каменем спотикання, через який зупинилася видача документів.

Кошти на розробку цього плану збирали з селян у приміщенні сільської ради.

Тож наступним запитом Ігор Москаленко вимагав звіту ДП «Терра» щодо витрачання коштів землевласників. Відповіді по суті на цей запит отримати не вдалося.

Ще одним запитом вдалося з’ясувати, що всього є 357 землевласників масиву «Букаєвиця», а самих земельних ділянок 385. А от хто є власниками ще 28 ділянок?

«На цей запит відповіді не було три місяці – повторні запити й нагадування я надсилав регулярно, а мені писали, що я маю або відшкодувати витрати на копіювання, не вказуючи суму – я б відшкодував, або говорили, що не можуть надати інформацію про майнові права третіх осіб, або просто не відповідали…», - згадує Москаленко, хоча у законі «Про містобудівну діяльність» чітко прописано, що ця інформація підпадає під визначення публічної, а отже, має надаватися на інформаційний запит.

Саме цей запит і формальні відповіді на нього й стали підставою для складання адміністративного протоколу на виконувача обов’язків голови Старопетрівської сільської ради в Секретаріаті Уповноваженого з прав людини.

Проте спочатку депутат звернувся до прокурора Вишгородського району, подав йому скаргу на те, що сільрада не надає інформацію, й просив його витребувати цю інформацію.

«З прокуратури я отримав відповідь, що нема підстав для прокурорського реагування, бо це цивільно-правові відносини, тому – всі в суд», - розповідає Москаленко.

А вже після цього було звернення в офіс Уповноваженого.

Офіс спрацював оперативно: на початку червня вже було складено адміністративний протокол, який одразу направили в суд.

1 липня суд першої інстанції прийняв рішення на користь заявника, а в.о. голови сільради, яка не надавала інформацію на запити, оштрафовано на 1020 грн.

…Попри успішний суд, підбивати підсумки в цій історії ще зарано: й інформацію про те, кому належать «зайві» ділянки на Букаєвиці, досі не надано. В.о. голови сільради намагається оскаржувати рішення суду в апеляційному суді, навіть попри те, що постанова набрала законної сили.

Через резонанс до цієї справи долучилась Вишгородська районна державна адміністрація, намагаючись розплутати той клубок, який сільська влада заплутувала чотири роки. Олександр Горган, голова Вишгородської районної адміністрації обіцяє особисто контролювати питання Букаєвиці і врешті видати людям документи на землю. Також про цю історію поінформовано першого заступника Київської обласної державної адміністрації Льва Парцхаладзе.

Обізнані говорять, що без «політичної волі» у питанні Букаєвиці вже не обійтися – недарма, мовляв, сільрада не розкриває прізвищ тих, хто якимсь чином отримав ділянки на Букаєвиці, а особливо прізвища того, хто побудував там великий будинок на п’яти земельних наділах селян. Бо і прізвище відоме, і видача ділянки незаконна.

А потягнути за ниточку, щоб розплутати цей клубок, допоміг закон «Про доступ до публічної інформації» й секретаріат Омбудсмена, які спрацювали тоді, як традиційні інституції, зокрема й прокуратура, займалися своєю традиційною справою – покривали й властвували.

«Доступ до правди» стежить за подальшим розвитком цієї історії.

Леся Ганжа, спеціально для Лівого Берега