73с5с17През.узурпаціяКУпАП_Зв

Доброго дня!

Прошу підтвердити отримання цього електронного листа за призначенням відповідно до приписів ст.7 Розділу ІІІ «Порядку роботи з електронними документами у діловодстві та їх підготовки до передавання на архівне зберігання», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2014 № 1886/5.
NB! Офіційно повідомляю, що цей письмовий електронний лист підписаний мною простим електронним підписом відповідно до нормативних приписів шляхом додавання до електронних даних, що складають текст листа, даних в електронній формі, призначених для ідентифікації мене як підписувача листа – а саме власноручного підпису у вигляді мого власного прізвища та ініціалів друкованими літерами такого вигляду: «Н.М. Щербата». Для особливо обдарованих: власне підпису передує підказка у вигляді слова «Підпис» з наступною двокрапкою. Щоб зрозуміти, що це означає, прошу залучити до прочитання цього листа письменних працівників секретаріату, які ходили в школу і вчили правила української пунктуації.
P.S. Роз'яснюю, що при підписуванні цієї скарги я керувалася приписами ст.19.1 Конституції України, яка дозволяє мені, які і будь-якій іншій людині, робити все, що прямо не заборонене законом. Форма та спосіб мого електронного підпису під цією скаргою вільно обрані мною серед запроваджених в реальне життя можливостей, наданих сучасними науковими досягненнями в галузі електроніки, в межах доступних опцій комп’ютерної техніки.
Цей лист є запитом на доступ до публічної інформації.
Цей лист є заявою на отримання інформації, необхідної мені для реалізації моїх прав людини.
Цей лист є запитом на доступ до моїх персональних даних та їх захист.
Цей лист є зверненням за захистом моїх порушених прав людини шляхом квазі-судової процедури в порядку закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», в сукупності із законом України «Про звернення громадян».
У цьому листі я об’єднала вимоги, право на які передбачене законами України «Про інформацію», «Про звернення громадян», «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних», а саме: а) ЗАПИТ в порядку закону України «Про доступ до публічної інформації»; б) ЗАЯВУ, в порядку закону України «Про інформацію» в сукупності із законом України «Про звернення громадян»; в) СКАРГУ, в порядку квазі-судової процедури, передбаченої законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», в сукупності із законом України «Про звернення громадян»; г) ЗАПИТ в порядку закону України «Про захист персональних даних».
При об’єднанні кількох звернень в одному листі я керувалася приписами ст.19.1 Конституції України, яка дозволяє мені, які і будь-якій іншій людині, робити все, що прямо не заборонене законом. Оскільки жодним законом України ні прямо, ні опосередковано не заборонене об’єднання в одному документі кількох таких вимог, я скористалася своїм конституційним правом, і подаю їх в одному листі.
І. Факти
1. 09.03.17 о 17-08 я звернулась до Президента України п. Петра Порошенка з електронним письмовим листом «Скарга №5с17 про узурпацію державної влади в Україні» і просила, серед іншого, негайно звернутись: до Конституційного Суду України, відповідно до ст.150.2 Конституції України, – з конституційними поданнями про невідповідність ст.ст.1, 3, 5, 6, 8, 19, 75, 92, 95, 113 та 116 Конституції України (неконституційність): пункту 5) статті 63 розділу І закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII в частині доповнення розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України новим пунктом 26; пункту 9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 №80-VIII; пункту 11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 №928-VIII; пункту 6 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII; до Верховної Ради України, в порядку законодавчої ініціативи, – з поданням законопроектів про внесення змін до: Бюджетного кодексу України шляхом виключення з нього пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення"; закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 №80-VIII шляхом виключення з нього пункту 9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ; закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 №928-VIII шляхом виключення з нього пункту 11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ; закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII шляхом виключення з нього пункту 6 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ; до Верховної Ради України, в порядку законодавчої ініціативи, – з поданням законопроекту про запровадження в Україні нового ефективного засобу юридичного захисту порушених прав людини у вигляді права оскарження до адміністративного суду законів, які порушують права людини.
1.1. Електронний письмовий лист «Скарга №5с17 про узурпацію державної влади в Україні» підписаний мною простим електронним підписом відповідно до нормативних приписів шляхом додавання до електронних даних, що складають текст листа, даних в електронній формі, призначених для ідентифікації мене як підписувача листа – а саме власноручного підпису у вигляді мого власного прізвища та ініціалів друкованими літерами такого вигляду: «Н.М. Щербата». Власне підпису передувала підказка у вигляді слова «Підпис» з наступною двокрапкою.
1.2. При підписуванні електронного письмового листа «Скарга №5с17 про узурпацію державної влади в Україні» я керувалася приписами ст.19.1 Конституції України, яка дозволяє мені, які і будь-якій іншій людині, робити все, що прямо не заборонене законом. Форма та спосіб мого електронного підпису під електронним письмовим листом «Скарга №5с17 про узурпацію державної влади в Україні» вільно обрані мною серед запроваджених в реальне життя можливостей, наданих сучасними науковими досягненнями в галузі електроніки, в межах доступних опцій комп’ютерної техніки.
1.3. Далі наводиться повний текст «Скарги №5с17 про узурпацію державної влади в Україні» (цитата):
«Прошу підтвердити отримання цього електронного листа за призначенням відповідно до приписів ст.7 Розділу ІІІ «Порядку роботи з електронними документами у діловодстві та їх підготовки до передавання на архівне зберігання», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2014 № 1886/5.
Президенту України п. Петру Порошенку
01220, м. Київ, вул. Банкова, 11, [email address], [email address]; Щербата Наталя Михайлівна, людина з інвалідністю 2 групи
21037, м. Вінниця, ххххххххххххххх
С К А Р Г А №5-17 про узурпацію державної влади в Україні
І. Факти
1. Незважаючи на Революцію Гідності, свавілля сім’ї Януковича продовжує і теперішня так звана «демократична» влада. Більше того, системне пограбування народу постійно «узаконюється» шляхом офіційного урізання усіх і так мізерних соціальних виплат та наступного офіційного «переливання» пограбованих коштів в стотисячні та мільйонні зарплати і пенсії чиновників. Одним із способів «законного» пограбування народу стала узурпація законодавчої влади в Україні виконавчою владою шляхом їхньої змови. Зокрема:
1.1. Ще до спливу року від Революції Гідності законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/79-19) внесені зміни до Бюджетного кодексу України, зокрема, п.5) ст.63 розділу І цього закону ухвалене наступне:
«I. Внести до Бюджетного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №50-51, ст. 572) такі зміни:
63. У розділі VI "Прикінцеві та перехідні положення":
5) доповнити пунктами 17-27 такого змісту:
«26. Установити, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 13, ст. 178); статей 5 та 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 4, ст. 94); Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 15, ст. 111); частин першої та другої статті 9, статей 14, 22, 36, 37 та 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 29, ст. 399); частини другої статті 12, пункту "ж" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19); статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425); статті 9 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 4, ст. 18); статті 43 Гірничого закону України (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 50, ст. 433); статей 6-1, 6-2, 6-3 та 6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 24, ст. 182); статті 4 Закону України "Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 12, ст. 187); Закону України "Про вищу освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 37-38, ст. 2004); частини першої статті 25, частини другої статті 35, частини четвертої статті 36, частини п’ятої статті 41, статті 57, частини другої статті 61 Закону України "Про освіту" (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 21, ст. 84); абзацу другого частини шостої статті 11, частин першої, другої, п’ятої статті 14, статті 21, абзаців другого - дев’ятого частини першої статті 25 Закону України "Про загальну середню освіту" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 28, ст. 230); абзацу першого частини другої, абзаців другого, четвертого та п’ятого частини третьої статті 18, абзацу третього частини четвертої статті 21, абзацу першого частини першої статті 22 Закону України "Про позашкільну освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 46, ст. 393); частини другої статті 14, абзацу другого частини шостої статті 16, абзацу другого частини третьої статті 30, частини п’ятої статті 35 Закону України "Про дошкільну освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 49, ст. 259); абзацу другого частини першої статті 26, статті 28 Закону України "Про зайнятість населення" (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 24, ст. 243); статті 5 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці" (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., № 42-43, ст. 293); частини першої статті 25, статті 26 Закону України "Про дипломатичну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 5, ст. 29); частини третьої статті 22, частини третьої статті 29 Закону України "Про культуру" (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 24, ст. 168); статті 14 Закону України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 27, ст. 904); статті 44 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 45, ст. 397); частини третьої статті 119, статті 250 Кодексу законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375); частини другої статті 13, частини першої статті 14, абзацу сьомого частини другої статті 21 Закону України "Про театри і театральну справу" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 26, ст. 350); абзаців восьмого та дев’ятого частини другої статті 28 Закону України "Про музеї та музейну справу" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 25, ст. 191); частини четвертої статті 19 Закону України "Про охорону праці" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 2, ст. 10); частини четвертої статті 23, частин третьої, дев’ятнадцятої, двадцятої, двадцять дев’ятої статті 24, частини третьої статті 34 Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 2-3, ст. 20); частин третьої, четвертої та п’ятої статті 26 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 7, ст. 50); частини третьої статті 69, статті 129, частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529); пункту 6 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про безоплатну правову допомогу" (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 51, ст. 577); абзацу п’ятого частини третьої статті 5, частини п’ятої статті 19 Закону України "Про охорону дитинства" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 30, ст. 142); абзацу другого пункту 30 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 24, ст. 170); другого речення частини п’ятої статті 6 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 32, ст. 453); абзацу третього частини другої статті 47 Закону України "Про професійно-технічну освіту" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 32, ст. 215); частини третьої статті 15 Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 23, ст. 177); частин четвертої, п’ятої, шостої статті 14 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 50, ст. 302); частини першої статті 25 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей" (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., № 45, ст. 313); Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 26, ст. 273); статті 16 Закону України "Про запобігання корупції" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 49, ст. 2056); частини першої статті 21 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 38, ст. 324); абзаців третього і четвертого підпункту 8 пункту 8 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 29, ст. 942); статті 9-1, абзаців першого і другого пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 15, ст. 190); частини сьомої статті 21 Закону України "Про Національну гвардію України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 17, ст. 594), абзацу шостого частини третьої статті 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 16, ст. 255); статей 6 і 7 Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 26, ст. 896); статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування».
Це означає, що усі названі вище правовизначальні закони відтепер свавільно застосовуватимуться, а, швидше, не виконуватимуться на свій вибір виключно Кабінетом Міністрів України. І відтепер це ЗАКОННО.
1.2. Пунктом 9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 №80-VIII (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80-19) ухвалено таке:
«9. Установити, що: …норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 13, ст. 178 із наступними змінами), статей 5 та 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 4, ст. 94 із наступними змінами), Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 15, ст. 111 із наступними змінами), статей 14, 22, 36, 37 та 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 29, ст. 399 із наступними змінами), частини другої статті 12, пункту "ж" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами), статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425 із наступними змінами), статті 9 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 4, ст. 18 із наступними змінами), статті 43 Гірничого закону України (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 50, ст. 433 із наступними змінами), статей 6-1, 6-2, 6-3 та 6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 24, ст. 182 із наступними змінами), стаття 4 Закону України "Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 12, ст. 187), Закону України "Про вищу освіту" (Голос України, 2014 р., 08, 06.08.2014, № 148, Урядовий кур’єр, 2014 р., 08, 13.08.2014, № 146, Офіційний вісник України, 2014 р., № 63 (15.08.2014), ст. 1728); частини першої статті 25, частини другої статті 35, частини четвертої статті 36, частини п’ятої статті 41, статті 57, частини другої статті 61 Закону України "Про освіту" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 34, ст. 451); абзацу другого частини шостої статті 11, частин першої, другої, п’ятої статті 14, статті 21, абзацу другого - дев’ятого частини першої статті 25 Закону України "Про загальну середню освіту" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 28, ст. 230; 2014 р., № 2, ст. 41); абзацу першого частини другої, абзаців другого, четвертого та п’ятого частини третьої статті 18, абзацу третього частини четвертої статті 21, абзацу першого частини першої статті 22 Закону України "Про позашкільну освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 46, ст. 393; 2005 р., № 26, ст. 1484; 2014 р., № 2-3, ст. 41); частини другої статті 14, абзацу другого частини шостої статті 16, абзацу другого частини третьої статті 30, частини п’ятої статті 35 Закону України "Про дошкільну освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 49, ст. 259); абзацу другого частини першої статті 26, статті 28 Закону України "Про зайнятість населення" (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 24, ст. 243); статті 5 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці" (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., № 42-43, ст. 293; 2013 р., № 30, ст. 341); абзацу першого статті 25, статті 26 Закону України "Про дипломатичну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 5, ст. 29; 2011 р., № 31, ст. 296); частини третьої статті 22, частини третьої статті 29 Закону України "Про культуру" (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 24, ст. 168); статті 14 Закону України "Про суспільне телебачення і радіомовлення України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 27, ст. 904); статті 44 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 45, ст. 397); частини третьої статті 119, статті 250 Кодексу законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375 із наступними змінами); частини другої статті 13, частини першої статті 14, абзацу восьмого статті 21 Закону України "Про театри і театральну справу" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 26, ст. 350); абзаців восьмого та дев’ятого частини другої статті 28 Закону України "Про музеї та музейну справу" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 25, ст. 191); частини четвертої статті 19 Закону України "Про охорону праці" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 49, ст. 668); частин четвертої статті 23, частин третьої, дев’ятнадцятої, двадцятої, двадцять дев’ятої статті 24, частини третьої статті 34 Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 12, ст. 165); частин третьої, четвертої та п’ятої статті 26 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 14, ст. 80); Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529 із наступними змінами); абзацу п’ятого частини третьої статті 5, частини п’ятої статті 19 Закону України "Про охорону дитинства" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 30, ст. 142); абзацу другого пункту тридцятого частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 24, ст. 170); другого речення частини п’ятої статті 6 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1990 р., № 45, ст. 602); абзацу третього частини другої статті 47 Закону України "Про професійно-технічну освіту" (Урядовий кур’єр, 1998 р., 03, 12.03.98, № 48-49, Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 32, ст. 215; Офіційний вісник України, 1998 р., № 9 (19.03.98), ст. 319); частини третьої статті 15 Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 7 (14.02.95), ст. 45); частин четвертої, п’ятої, шостої статті 14 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 50, ст. 302); частини першої статті 25 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей" (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., № 45, ст. 313; 2009 р., № 41, ст. 597); Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 26, ст. 273; із змінами, внесеними законами України від 20 листопада 2012 року № 5483-VІ та від 19 грудня 2013 року № 714-VII), частини першої статті 21 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 27, ст. 385), абзаців третього - четвертого підпункту 8 пункту 8 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 29, ст. 942), пункту 3 статті 8, статей 9-1, 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 15, ст. 190); частин п’ятої та сьомої статті 21 Закону України "Про Національну гвардію України" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 24, ст. 728), статей 1, 9, 40, 48-1 Житлового кодексу Української РСР (Відомості Верховної Ради УРСР, 1983 р., додаток до № 28, ст. 573); статей 6 і 7 Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 26, ст. 896); частини другої статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (Голос України, 25.10.2014, №206) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування».
Ситуація аналогічна: усі названі вище закони відтепер свавільно застосовуватимуться, а, точніше, не виконуватимуться на свій вибір виключно Кабінетом Міністрів України. Як бачимо, сакраментальна фраза «наявних ресурсів» рефреном проходить і через цей закон – як і через багато інших. Прямо паличка-виручалочка! І це тепер теж ЗАКОННО!
1.3. Пунктом 11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 №928-VIII (http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/928-19) Верховна Рада України вирішила:
«11. Установити, що норми і положення частин першої та другої статті 9, статей 14, 22, 36, 37 та 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 29, ст. 399 із наступними змінами); частини другої статті 12, пункту "ж" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами); статті 4 Закону України "Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 12, ст. 187); Закону України "Про вищу освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 37-38, ст. 2004); частини другої статті 35, частини п’ятої статті 41, статті 57, частини другої статті 61 Закону України "Про освіту" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 34, ст. 451); частин першої, другої, п’ятої статті 14, статті 21, абзаців другого - десятого частини першої статті 25 Закону України "Про загальну середню освіту" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 28, ст. 230; 2014 р., № 2, ст. 41); абзацу першого частини другої, абзаців другого, четвертого частини третьої статті 18, абзацу третього частини четвертої статті 21, частини першої статті 22 Закону України "Про позашкільну освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 46, ст. 393; 2005 р., № 26, ст. 1484; 2014 р., № 2-3, ст. 41); частини другої статті 14, частини третьої статті 30 Закону України "Про дошкільну освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 49, ст. 259); статті 5 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці" (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., № 42-43, ст. 293; 2013 р., № 30, ст. 341); частин першої та третьої статті 25, статті 26 Закону України "Про дипломатичну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 5, ст. 29; 2011 р., № 31, ст. 296); частини третьої статті 22, абзацу другого частини першої, частини третьої статті 29 Закону України "Про культуру" (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 24, ст. 168); статті 14 Закону України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 27, ст. 904); статті 44 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 45, ст. 397); частини третьої статті 119, статті 250 Кодексу законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375 із наступними змінами); частини другої статті 13, частини першої статті 14, абзацу сьомого частини другої статті 21 Закону України "Про театри і театральну справу" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 26, ст. 350); абзаців восьмого та дев’ятого частини другої статті 28 Закону України "Про музеї та музейну справу" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 25, ст. 191); Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність"; частин третьої, четвертої та п’ятої статті 26 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 14, ст. 80); Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 41-45, ст. 529); Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей, дітей, один із батьків яких загинув у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або під час масових акцій громадянського протесту, дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, для здобуття професійно-технічної та вищої освіти" (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 30, ст. 271); абзацу п’ятого частини третьої статті 5, частин п’ятої, чотирнадцятої - шістнадцятої статті 19 Закону України "Про охорону дитинства" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 30, ст. 142); статей 41 та 441, абзацу третього частини другої статті 47 Закону України "Про професійно-технічну освіту" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 32, ст. 215); частини третьої статті 15 Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 7, ст. 45); частин четвертої - шостої статті 14 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 50, ст. 302); абзацу десятого частини першої статті 1, частини першої статті 24, частини першої статті 25 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей" (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., № 45, ст. 313; 2009 р., № 41, ст. 597); пункту 14 частини другої статті 18 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 50-51, ст. 2057); Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 26, ст. 273; із змінами, внесеними законами України від 20 листопада 2012 року № 5483-VI та від 19 грудня 2013 року № 714-VII); частини першої статті 21, частини дванадцятої статті 29 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 27, ст. 385); пункту 3 статті 8, статей 91, 11, 12, абзаців першого і другого пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 15, ст. 190); частин п’ятої та сьомої статті 21 Закону України "Про Національну гвардію України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 17, ст. 594); статей 1, 9, 40, 481 Житлового кодексу Української РСР (Відомості Верховної Ради УРСР, 1983 р., додаток до № 28, ст. 573); частини другої статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 2-3, ст. 12); абзацу шостого частини третьої статті 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 16, ст. 255); частин третьої, сьомої та одинадцятої статті 119 Кодексу цивільного захисту України (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 34-35, ст. 458); Закону України "Про Національну поліцію" (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 40-41, ст. 379); Закону України "Про пробацію" (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 13, ст. 93) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України.
Знову копі-пейст: усі названі вище закони, які ДАЮТЬ людям права, відтепер свавільно застосовуватимуться, а, швидше, не застосовуватимуться на свій вибір виключно Кабінетом Міністрів України. Це означає, що Кабмін просто ВІДБЕРЕ у людей їх права. І це ЗАКОННО!
1.4. Пунктом 6 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1801...) Верховна Рада України встановила:
«6. Установити, що норми і положення абзацу другого частини першої статті 29 Закону України "Про культуру" (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 24, ст. 168); статті 10 Закону України "Про систему іномовлення України" (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 4, ст. 37); Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 3, ст. 25); частини шостої статті 30 Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 23, ст. 177); частини дванадцятої статті 29 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 38, ст. 324); статей 11, 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 15, ст. 190); частини п’ятої статті 21 Закону України "Про Національну гвардію України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 17, ст. 594); статей 1, 9, 40, 48-1 Житлового кодексу Української РСР (Відомості Верховної Ради УРСР, 1983 р., додаток до № 28, ст. 573); частини п’ятої статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 30, ст. 409); частин третьої, сьомої та одинадцятої статті 119 Кодексу цивільного захисту України (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 34-35, ст. 458); статей 95, 96 Закону України "Про Національну поліцію" (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 40-41, ст. 379); Закону України "Про пробацію" (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 13, ст. 93); частини другої пункту чотирнадцять розділу XI Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 4, ст. 43) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів».
В такий спосіб зроблений черговий крок, шляхом змови між собою усіх причетних до законотворчого процесу осіб, до протиправного захоплення Кабінетом Міністрів України законодавчої влади в державі, шляхом наділення його законом Верховної Ради України вказаними повноваженнями. Це і є узурпація законодавчої влади Кабінетом Міністрів України.
1.5. Ухвалення усіх означених вище законів зініціювалось Кабінетом Міністрів України; усі оскаржувані тут тексти написані також посадовцями виконавчої влади.
2. Однак,
2.1. Відповідно до Акту проголошення незалежності України постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року №1427-XII (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1427...), схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, Україна проголошена незалежною ДЕМОКРАТИЧНОЮ державою. Це, серед іншого, означає, що влада в Україні як демократичній державі поділена між законодавчою, виконавчою та судовою гілками.
2.2. Відповідно до Конституції України (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к...),
2.2.1. ст.5.2,3: «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу».
2.2.2. ст.6: «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України».
2.2.3. ст.8.2: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».
2.2.4. ст.19.2: «Органи державної влади.., їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
2.2.5. ст.75: «Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України».
2.2.6. ст.92: «Виключно законами України визначаються:
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;
6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;
14) судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, органів і установ виконання покарань…
Виключно законами України встановлюються:
1) Державний бюджет України і бюджетна система України».
2.2.7. ст.95: «…Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків».
2.3. ст.113: «Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
…Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
2.4. ст.116: «Кабінет Міністрів України:
1) забезпечує… виконання Конституції і законів України..;
2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
Наведені норми Конституції України чітко розмежовують законодавчу (Верховна Рада України) та виконавчу (Кабінет Міністрів України) компетенції влади, і не передбачають ні повноважень Верховної Ради України передавати будь-кому власні законодавчі функції, ні повноважень Кабінету Міністрів України приймати та реалізовувати будь-чиї повноваження, в тому числі і законодавчі повноваження Верховної Ради України.
Це означає, що названі в п.1 цього документу норми права порушують демократичні конституційні засади поділу державної влади в Україні на законодавчу та виконавчу, внаслідок чого відбувається узурпація законодавчої влади Кабінетом Міністрів України, отже, і – руйнація ДЕМОКРАТИЧНОЇ держави Україна. Натомість, в Україні вже панує АВТОРИТАРНА ДИКТАТУРА, оскільки реальна влада вже великою мірою закумульована і все більше акумулюється в руках кількох людей, яких народ України не обирав і не може відкликати. Це означає, що названі в п.1 цього документу норми права суперечать, а тому не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Названі в п.1 цього документу закони порушують моє конституційне право жити в демократичній правовій державі, де право КОЖНОГО гарантується і виконується. Я та моя родина не бажаємо жити в бандитській державі, а вказані закони встановлюють правила життя не за Конституцією, а «по понятіям». При цьому, названі протиправні закони є лише мізерною частиною того валу вже ухвалених аналогічних так званих законів, які виросли, наче гриби після дощу, якими законодавча влада України в тій чи іншій частині вже передана Кабінету Міністрів України. І тепер у нас виконавча влада – сам пан, сам хазяїн; сам рішаю, сам гуляю. А ще більше вона тепер нагадує представниць найдревнішої професії: цьому дала, а цьому не дала (бо не заплатив). І ніхто мені не указ! А що ж тоді Верховна Рада України? Для чого тоді вона? А так, для меблів – потёмкинская деревня, декорація. Про людське око.
3. Вказаний вище аргумент щодо порушення принципу розподілу влад підтверджується і Рішенням Конституційного суду України від 08.07.16 №5-рп/2016, ухваленим за зверненням Верховного Суду України стосовно п.11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», який є братом-близнюком релевантних норм законів України про державний бюджет і на 2015, і на 2017 роки. Показово, що свого часу суд отримав повноваження звертатись до КСУ для мети захисту конституційних прав простих українців, а в цьому випадку просто наплював на народ та його права, виокремивши і вклавши в своє звернення лише свої власні корпоративні інтереси. Він вже настільки скурвився, що оспорює в кілометровому абзаці лише два слова про свої шкурні потреби – їм, бачте, замало 200 тис. зарплати, їм віддай усі 300-400 тис. в місяць. А весь народ, який, за цим же абзацом, втрачає навіть на хліб і ліки – так це ж зброд, хай здихає далі. І знайте: в судових рішеннях будемо посилатись на цей самий абзац, стверджуючи законність обдирання народу: адже неконституційними визнано лише два слова про белую судейскую кость и голубую кровь, а в остальном – всё хорошо, прекрасная маркиза!
3.1. В наведеному рішенні КСУ вказав на таке:
3.1.1. абз.2 п.1 мотивувальної частини: «Верховний Суд України обґрунтовує своє клопотання тим, що надання Кабінету Міністрів України повноважень застосовувати норми і положення Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI зі змінами щодо порядку та розмірів фінансування судової влади виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України порушує засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову, не відповідає правовій визначеності як елементу принципу верховенства права та гарантіям незалежності суддів, а також створює загрозу для функціонування судової системи в цілому»;
3.1.2. п.2.1 мотивувальної частини: «2.1. Україна відповідно до статей 1, 6 Основного Закону України є демократичною, правовою державою, в якій державна влада здійснюється на засадах її функціонального поділу та балансу між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади завдяки системі стримувань і противаг для досягнення цілей і завдань, передбачених Конституцією України.
Метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є, зокрема, розмежування повноважень між різними органами державної влади, що означає самостійне виконання кожним із них своїх функцій та здійснення повноважень відповідно до Конституції та законів України.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.»
3.1.3. абз.2-6 п.2.2 мотивувальної частини: «Відповідно до статті 75 Основного Закону України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. До виключних повноважень парламенту належить, зокрема, прийняття законів України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України).
Повноваження єдиного органу законодавчої влади в Україні не можуть передаватись іншим органам чи посадовим особам, про що неодноразово вказував у своїх рішеннях Конституційний Суд України (рішення від 14 грудня 2000 року №15-рп/2000 та від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002).
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, видає постанови і розпорядження в межах своєї компетенції (частини перша, третя статті 113, частина перша статті 117 Основного Закону України).
Пунктом 11 Прикінцевих положень Закону №928 Верховна Рада України надала Кабінету Міністрів України повноваження застосовувати норми і положення Закону №2453 у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, тобто вирішувати своїми актами питання фінансування органів судової влади.
Надання Кабінету Міністрів України таких повноважень означає, що вони поширюються на положення Закону №2453, зокрема, щодо: визначення кількості суддів у судах загальної юрисдикції; виплати винагороди народним засідателям; розміру суддівської винагороди; відпустки судді; забезпечення житлових умов судді; забезпечення потреб судді, пов’язаних з його діяльністю; забезпечення державного захисту суддів та членів їхніх сімей; питань соціального страхування судді; медичного обслуговування та санаторно-курортного лікування суддів та членів їхніх сімей; порядку та розмірів виплати пенсії або щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; забезпечення функціонування судової влади; засад фінансування судів; порядку фінансування судів; матеріального, побутового забезпечення та соціального захисту працівників судової системи (частина четверта статті 19, частина перша статті 64, статті 133, 134, 136, 137, 138, 139, 140, 141, 143, 145, 146, 147 Закону №2453).
Зазначені положення Закону №2453 стосуються питань забезпечення державою фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, що відповідно до пункту 14 частини першої статті 92, частини першої статті 130 Основного Закону України мають врегульовуватися лише законами України, а не актами Кабінету Міністрів України, як це передбачено пунктом 11 Прикінцевих положень Закону №928»;
3.1.4. вирішальна та резолютивна частини: «Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюване положення пункту 11 Прикінцевих положень Закону №928 у тій частині, яка передбачає, що норми і положення Закону №2453 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, надає Кабінету Міністрів України повноваження на свій розсуд визначати видатки Державного бюджету України на фінансування судів і діяльності суддів, чим порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні та становить загрозу для незалежності суддів, гарантування якої є забезпеченням конституційного права особи на судовий захист.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 65, 67, 69, 71, 73 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України вирішив:
1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 11 Прикінцевих положень Закону України „Про Державний бюджет України на 2016 рік“ від 25 грудня 2015 року №928–VIII у тій частині, яка передбачає, що норми і положення Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ (Відомості Верховної Ради України, 2010р., №41–45, ст.529) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України.
2. Положення пункту 11 Прикінцевих положень Закону України „Про Державний бюджет України на 2016 рік“ від 25 грудня 2015 року №928–VIII у тій частині, яка передбачає, що норми і положення Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №41–45, ст.529) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення».
Це означає, що наведеної в вище цитованому рішенні КСУ правової норми з 08.07.16 вже не існує в українському правовому полі, а не відповідала вона Конституції (була неконституційною) з моменту її ухвалення – 25.12.2015 року. Але ж усі інші – ідентичні – норми права залишились! А при наявності наведеного рішення КСУ є безспірним факт, що і усі інші такі ж правові норми так само не відповідають Конституції України за тими ж підставами, а тому так само мають бути визнані неконституційними.
4. Доречним є ще один аргумент на користь неконституційності наведених в п.1 цього документу правових норм.
Одним із основних принципів прав людини є принцип правової визначеності, правової певності. Він означає, що кожна людина, на яку поширюється певний закон, повинна мати можливість чітко розуміти його зміст та передбачити дію закону щодо себе, тобто, прогнозувати дію закону на майбутнє. Для цього кожна правова норма має бути сформульованою чітко, конкретно і однозначно, а також мовою, зрозумілою простій людині, яка не володіє спеціальними знаннями.
4.1. Вказаний принцип знайшов своє відображення в Конституції України, а саме:
4.1.1. ст.1, яка встановила, що «Україна є… правова держава»;
4.1.2. ст.3.2, яка передбачає, що «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави... Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави»;
4.1.3. ст.8.1, що проголосила: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права».
Немає потреби доводити засміченість правового поля України жаргонізмами істеблішменту України – це доконаний факт. Казенна мова наших законів буквально нашпигована вузькопрофесійним сленгом кого попало: від фінансистів до юристів. Це робиться постійно і навмисно, аби простий народ просто не зрозумів, що ж вони в тих законах написали, і потім щоб «втирати» народу своїми ж роз’ясненнями, що заманеться. Але масове застосування зовсім завуальованих формулювань, як в наведених вище законах, відповідно до яких основні правовизначальні закони «застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів» є цинічним плюндруванням прав людини, їх топтанням. Ну скажіть, як проста людина може знати, які саме фінансові ресурси держави є наявними на конкретний момент часу? І чи хтось в державі, крім отієї купки людей, яка привласнила владу, знає про це? І де гарантія, що з волі (швидше, примхи) чиновника з отих міфічних «наявних ресурсів» простій людині перепаде на кусок хліба, а не вилізе натомість, як з чарівної лампи Аладіна, черговий броньований Мерседес Коболєву та ще по другому лимону їм з Прохоренком? Адже в результаті такого «врегулювання» на практиці працює не зарані встановлена процедура – як це має бути в демократичній державі, а конкретний чиновник і те, в якому місці у нього сьогодні зачухалось. Це так тепер називаються права людини? А де ж ті противаги? А вони на службі у влади та олігархату, і їх ставки за послуги, а відтак, і статки зростають в геометричній прогресії в залежності від кількості та цинічності порушень прав людини з боку влади. То хіба ж це не договорняк? Якщо масив судових рішень України часів незалежності фактично є розп’яттям прав людини українця, нечуваним навіть для одіозного совка, то «на фіга попу гармонь»? Може, народу дешевше обійдеться демонтувати таке псевдоправосуддя за профнепридатністю? А на ті гроші народу хоча б поїсти, щоб не так стрімко вимирала нація?
Проста людина в Україні не може оскаржити такі горе-закони по тій простій причині, що вони є неконституційними, ні в Конституційному Суді, ні вимагати скасування законів, які порушують її права людини, в загальному суді – хоча такий досвід демократичний світ застосовує. Нема на те ради!
ІІ. Висновки
5. Виходячи з викладеного вище, не відповідають Конституції України (є неконституційними):
а) пункт 5) статті 63 розділу І закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII в частині доповнення розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України новим пунктом 26;
б) пункт 9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 №80-VIII;
в) пункт 11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 №928-VIII;
г) пункт 6 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII, з таких аргументів:
5.1. Усі означені закони порушують принцип розподілу влад і є узурпацією законодавчої влади в Україні, що суперечить ст.ст. 5, 6, 8, 19, 75, 92, 95, 113, 116 Конституції України.
5.2. Конституція України не передбачає можливості передачі законодавчої влади єдиного законодавчого органу України – Верховної Ради України, будь-яким іншим органам, включаючи і Кабінет Міністрів України. Усі наведені закони відбирають законодавчу владу від Верховної Ради України і передають її Кабінету Міністрів України, що є узурпацією законодавчої влади в Україні і суперечить ст.ст. 5, 6, 8, 19, 75, 92 та 95 Конституції України.
5.3. Конституція України визначила Кабінет Міністрів України ВИКОНАВЧИМ органом влади, і не передбачає можливості прийняття цим органом на себе та виконання будь-яких інших, крім виконавчих, функцій будь-якого іншого органу влади, в тому числі і законодавчих функцій Верховної Ради України. Усі означені закони наділяють Кабінет Міністрів України невластивими йому законодавчими функціями Верховної Ради України, що є узурпацією законодавчої влади в Україні, і суперечить ст.ст. 5, 6, 8, 19, 113 та 116 Конституції України.
5.4. Конституція України проголосила Україну правовою державою, і встановила дію верховенства права на її території. Складовою поняття «верховенство права», а відтак, і правової держави загалом, є наявність та реальна дія принципу правової визначеності в усіх сферах життя, і в першу чергу в правотворчій сфері. Усі означені закони брутально та зухвало, навмисно порушують принцип правової визначеності, нехтують дух верховенства права, і суперечать ст.ст. 1, 3 та 6 Конституції України.
ІV. Вимоги
Виходячи з викладеного, звертаюсь до Президента України п. П. Порошенка П.О. з цим зверненням і прошу:
6. Негайно звернутися до Конституційного Суду України, відповідно до ст.150.2 Конституції України, з конституційним поданням про невідповідність ст.ст.1, 3, 5, 6, 8, 19, 75, 92, 95, 113 та 116 Конституції України (неконституційність):
6.1. пункту 5) статті 63 розділу І закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII в частині доповнення розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України новим пунктом 26;
6.2. пункту 9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 №80-VIII;
6.3. пункту 11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 №928-VIII;
6.4. пункту 6 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII.
7. В порядку законодавчої ініціативи, негайно подати до Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до:
7.1. Бюджетного кодексу України шляхом виключення з нього пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення";
7.2. закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 №80-VIII шляхом виключення з нього пункту 9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ;
7.3. закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 №928-VIII шляхом виключення з нього пункту 11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ;
7.4. закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII шляхом виключення з нього пункту 6 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ.
Визначити ці законопроекти як невідкладні для їх позачергового розгляду Верховною Радою України.
8. В порядку законодавчої ініціативи, негайно подати до Верховної Ради України законопроект про запровадження в Україні нового ефективного засобу юридичного захисту порушених прав людини у вигляді права оскарження до адміністративного суду законів, які порушують права людини. Визначити цей законопроект як невідкладний для його позачергового розгляду Верховною Радою України.
9. Забезпечити, усіма наявними повноваженнями, проведення повноаспектної ревізії усіх чинних законів України на предмет наявності в них приписів про передачу законодавчої влади України, в будь-якій її частині, Кабінету Міністрів України чи будь-яким іншим особам;
9.1. вжити невідкладно усіх доречних заходів для якнайшвидшого скасування усіх таких виявлених приписів узурпації законодавчої влади в законах України.
10. В порядку контролю, забезпечити, усіма наявними повноваженнями, проведення повноаспектної ревізії усіх актів Кабінету Міністрів України на предмет наявності в них самовільного присвоєння та застосування КМУ невластивих йому законодавчих повноважень, в тому числі шляхом встановлення нових правових норм, не передбачених законом, та запровадження нових регулювань, віднесених до компетенції законодавчого органу. Таких актів КМУ ухвалено море.
10.1. невідкладно скасувати усі акти Кабінету Міністрів України, в яких виявлені приписи самовільної узурпації влади.
11. ТЕРМІНОВО провести перевірку викладених в цій скарзі фактів та її розгляд в установленому законом порядку. При цьому забезпечити реалізацією моїх прав:
11.1. особисто викласти аргументи комісії (особі), що перевірятиме скаргу, та взяти участь у перевірці поданої скарги;
11.2. знайомитися з матеріалами перевірки скарги;
11.3. подавати додаткові матеріали та наполягати на їх запиті органом, який розглядає скаргу;
11.4. бути присутнім при розгляді скарги;
11.5. користуватися послугами адвоката або представника;
11.6. одержати письмову відповідь про результати розгляду скарги;
11.7. висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду скарги;
11.8. вимагати відшкодування збитків, якщо вони стануть результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
12. Забезпечити мою участь в перевірці та розгляді скарги; для цього повідомити мені прізвища, імена та по-батькові, найменування посад посадових осіб, яким буде доручено проводити перевірку та/чи розгляд скарги, та завчасно повідомляти про місце та час усіх запланованих заходів з перевірки та/чи розгляду скарги.
13. Надати мені завчасно до початку розгляду скарги можливість ознайомлення з усіма матеріалами з перевірки скарги шляхом надсилання належних їх факсимільних копій (фотокопій з оригіналів) мені на домашню адресу та, додатково, цифрових факсимільних копій (фотокопій з оригіналів) матеріалів з перевірки скарги на електронну адресу [email address].
14. Встановити поіменно та повідомити мені усіх винних та відповідальних посадових осіб, причетних до фактів викладених в цій скарзі порушень моїх прав.
15. Розглянути цю скаргу в моїй присутності за місцем мого проживання, заздалегідь повідомивши час та місце розгляду.
Вказане клопотання заявляється на підставі ст.ст.21.1, 24.1, 24.2 Конституції України, ст.ст.4.1.е), 5.2, 5.3, 13.1 Конвенції ООН про права інвалідів, що є частиною українського законодавства з 30.12.2009 року, ст.ст.6.1, 8, 14 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною українського законодавства з 24.07.1997 року, Резолюції Генеральної Асамблеї ООН №48/96 «Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів», прийнятої на 48 сесії Генеральної Асамблеї ООН 20 грудня 1993 року, ст.1.1.5), ст.ст.6.2, 12 закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» для застосування позитивної дискримінації (розумного пристосування) з метою усунення непрямої дискримінації людей з інвалідністю та забезпечення їм, через розумне пристосування, однакового з неінвалідами доступу до квазі-судової процедури розгляду звернень в порядку закону України «Про звернення громадян».
16. Оскільки я є малозабезпеченою людиною з інвалідністю 2 групи і, за законом, маю право на публічного адвоката, прошу забезпечити мій доступ до квазі-судової процедури з розгляду цієї скарги, гарантований ст.6.1 Конвенції, в частині права на безоплатну правову допомогу як складової забезпечення принципу рівності сторін та змагальності процедури розгляду скарги. Наведену конвенційну гарантію прошу забезпечити шляхом покладення зобов’язання на Вінницький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (21021, м. Вінниця, вул. Порика, 29, [email address], тел.0-800-213-103) направити адвоката для представництва моїх інтересів під час розгляду цієї скарги призначеної дати в призначеному місці. На моє звернення ще від 17.07.15 вказаний Центр ухвалив рішення про надання мені безоплатної правової допомоги, але так його і не виконав, адвоката для представництва моїх інтересів в квазі-судових процедурах не виділив, і адвоката я не маю.
16.1. Прошу забезпечити виконання усіх дій з перевірки та розгляду цієї скарги за моєї участі та участі публічного (призначеного) адвоката.
17. Відповідно до 20.2 закону України «Про звернення громадян», «На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну». Відтак, прошу розглянути моє звернення у скорочений 10-денний строк, оскільки питання стосується долі всього українського народу, а тому містить важливий суспільний інтерес, і щоденне зволікання з поновлення моїх порушених прав, викладених в цьому зверненні, є загрозливим для демократії в Україні загалом.
17.1. Відповідно до 20.3 закону України «Про звернення громадян», «Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку». Прошу розглянути моє звернення як людини з інвалідністю 2 групи – особи, яка має пільги за законодавством, у першочерговому порядку.
18. Визнати факт порушення мого права жити в демократичній державі, шляхом узурпації державної законодавчої влади у формі передачі законодавчих функцій Кабінету Міністрів України ухваленням неконституційних:
18.1. пункту 5) статті 63 розділу І закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII в частині доповнення розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України новим пунктом 26;
18.2. пункту 9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 №80-VIII;
18.3. пункту 11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 №928-VIII;
18.4. пункту 6 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII.
19. Забезпечити негайне поновлення моїх порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку зі скаргою рішень; для цього забезпечити якнайшвидше скасування оскаржуваних тут приписів права.
20. Подати Генеральній прокуратурі України матеріали з перевірки цієї скарги на предмет розслідування наведених в ній фактів узурпації влади та притягнення винних до кримінальної відповідальності національним судом.
21. Забезпечити негайне припинення, усіма наявними повноваженнями, наведених тут широкомасштабних порушень прав людини у вигляді узурпації влади.
22. Виявити та усунути причини та умови, які сприяли наведеним тут порушенням; забезпечити, усіма наявними повноваженнями, унеможливлення повторення таких порушень на майбутнє.
23. Вжити передбачених законом заходів та вирішити питання про притягнення у встановленому законом порядку до встановленої законом відповідальності, за наведені в цій скарзі та виявлені в ході перевірки скарги додаткові порушення моїх прав людини, усіх встановлених в ході перевірки цієї скарги винних та відповідальних посадових осіб, причетних до викладених тут та встановлених перевіркою порушень.
24. Не допускати безпідставної передачі розгляду цієї скарги іншим органам. Я не надаю згоди на передачу скарги та моїх персональних даних будь-яким третім особам.
25. Надати мені можливість ознайомлення з усіма матеріалами з розгляду цієї скарги шляхом надсилання їх належних факсимільних копій (фотокопій з оригіналів) в паперовій та цифровій (електронній) формі на мою домашню та електронну адреси.
26. Надати мені на домашню адресу письмове рішення та письмову відповідь з усіх питань скарги.
27. Письмово повідомити мені на домашню та електронну адреси про результати перевірки скарги і суть прийнятого рішення.
28. У разі (часткової) відмови в задоволенні вимог скарги надати мені на домашню адресу письмове рішення з мотивами відмови та роз'яснити порядок його оскарження.
Довідка про інвалідність, звернення за вторинною правовою допомогою, рішення (наказ) про надання вторинної правової допомоги подані мною 09.03.17. Потрібні наявні документи будуть надані на першу ж вимогу.
09.03.17
Підпис: Н.М. Щербата»
(Кінець цитати).
2. Наскільки мені відомо, питання, з якими я звернулася до Президента України п. Петра Порошенка, знаходяться в його виключній компетенції, і, за ст.106 Конституції України, не можуть делегуватися чи в будь-який інший спосіб передаватися для вирішення будь-яким іншим органам чи особам.
2.1. Встановлений законом строк вирішення мого листа сплив ще 09.04.17, однак, станом на сьогодні жодної відповіді Президента України п. Петра Порошенка на «Скаргу №5с17 про узурпацію державної влади в Україні» я не отримала – ні слуху, ні духу.
2.2. На відповідних інтернет-порталах та в іншому публічному доступі відсутня інформація про звернення Президента України п. Петра Порошенка до Конституційного Суду України з поданнями про невідповідність ст.ст.1, 3, 5, 6, 8, 19, 75, 92, 95, 113 та 116 Конституції України (неконституційність): пункту 5) статті 63 розділу І закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII в частині доповнення розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України новим пунктом 26; пункту 9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 №80-VIII; пункту 11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 №928-VIII; пункту 6 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII; а також до Верховної Ради України, в порядку законодавчої ініціативи, – з поданням законопроектів про внесення змін до: Бюджетного кодексу України шляхом виключення з нього пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення"; закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 №80-VIII шляхом виключення з нього пункту 9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ; закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 №928-VIII шляхом виключення з нього пункту 11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ; закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII шляхом виключення з нього пункту 6 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ. Цей факт дає обґрунтовані підстави вважати, що Президент України п. Петро Порошенко не виконав свої ПОВНОВАЖЕННЯ=ОБОВ’ЯЗКИ стосовно мого звернення, не звертався до Конституційного Суду України з відповідними поданнями, чим порушив конституційні та конвенційні права усього 42,5-мільйонного українського народу. Схоже на те, що саме з метою приховання такої очевидної протиправної бездіяльності протягом майже року від Президента України п. Петра Порошенка ні слуху, ні духу на моє звернення. Це означає, що саме звернення ним не розглядалось і не вирішувалось по суті, а просто покладене під сукно. Складається враження, що Президент України п. Петро Порошенко дивиться на все це крізь пальці, і пропускає все це повз вуха – нічого не робить не лише з власної ініціативи, а й навіть як реагування на звернення.
2.3. Моє наступне звернення від 03.10.17 з метою дізнатися, яка ж доля спіткала мою скаргу, наткнулось на глуху стіну протистояння чисельних чиновників адміністрації Президента України п. Петра Порошенка – як об стіну горохом. Тематична переписка оприлюднена тут: https://dostup.pravda.com.ua/request/5s1.... Схоже на те, що тут розроблена спеціальна протиправна схема, як приховати від українського народу власну злочинну бездіяльність, покрити злочини чиновників на грошах, і палець-о-палець не вдарити для виконання законних обов’язків із захисту людей. Бо хіба ж Боги сходять з Олімпу до кожної мразі типу народу? Схоже на те, що Президент України п. Петро Порошенко організував свою діяльність таким чином, що він НІКОЛИ не виконує власні конституційні обов’язки гаранта Конституції, задля яких народ обрав його гарантом, в тому числі в частині звернень громадян до нього про поновлення їх порушених конституційних прав з використанням виключно президентських квазі-судових правозахисних повноважень – такі звернення громадян Президент України п. Петро Порошенко просто ігнорує: не приймає їх та не розглядає НІКОЛИ – шістки просто не допускають до нього жодні звернення громадян.
2.4. Не маючи вибору, факт та час вчинення (продовження вчинення) порушень щодо мене Президентом України п. Петром Порошенком я виявляла емпіричним шляхом. Зокрема, 21.10.17 я виявила факт порушення (продовження порушення) моїх прав на звернення Президентом України п. Петром Порошенком в такий спосіб: 1) 21.10.17 я відкрила приватну електронну поштову скриньку, на яку просила надати мені інформацію за скаргою та відповідь на неї, і виявила, що 21.10.17 листи Президента України п. Петра Порошенка щодо моєї «Скарги №5с17 про узурпацію державної влади в Україні» в неї не надходили; 2) 21.10.17 я відімкнула мою сімейну поштову скриньку в нашому під’їзді, куди «Укрпошта» доставляє надіслану на нашу домашню адресу пошту, і виявила, що 21.10.17 листи Президента України п. Петра Порошенка щодо моєї «Скарги №5с17 про узурпацію державної влади в Україні» в неї не доставлені. Це означає, що 21.10.17 Президент України п. Петро Порошенко порушив моє право на звернення шляхом ненадання мені інформації за скаргою та відповіді на неї. Оскільки моя скарга подана ще 09.03.17, і з того часу жодна інформація щодо неї Президентом України п. Петром Порошенком мені не надавалась, це означає, що порушення моїх прав на звернення з боку Президента України п. Петра Порошенка, розпочате ще 09.03.17, не припинене до сьогодні (для точності, мінус 3 дні на пробіг пошти), є триваючим, триває вже понад 7 місяців, і продовжує тривати надалі; а я є жертвою такого порушення протягом понад 7 місяців, і продовжую бути нею і на даний час.
2.5. А Уповноважений виявить факти викладених в цьому листі порушень, вчинених щодо мене Президентом України п. Петром Порошенком, тоді, коли отримає цього мого листа, ознайомиться з ним та впевниться в підставності наданих доказів.
2.6. Це означає, що, в порушення приписів закону України «Про звернення громадян», в період з 09.03.17 по сьогодні, 23.10.17, тобто, протягом понад СЕМИ місяців, оскаржувана особа – Президент України п. Петро Порошенко вчинив і продовжує вчиняти щонайменше 19 триваючих до сьогодні порушень моїх прав людини та українських нормативних приписів щодо моєї «Скарги №5с17 про узурпацію державної влади в Україні», а саме:
2.6.1. де-факто не прийняв мого звернення, тобто, де-факто відмовив в його прийнятті;
2.6.2. де-факто не розглянув вчасно моє звернення, тобто, де-факто відмовив в його розгляді;
2.6.3. не перевірив об'єктивно, всебічно і вчасно моє звернення;
2.6.4. не забезпечив мого права особисто викласти аргументи особі, що перевіряла звернення, не повідомивши, хто конкретно з посадових осіб, де, коли та в який спосіб перевіряв скаргу;
2.6.5. не забезпечив мого права брати участь у перевірці звернення, не повідомивши, хто конкретно з посадових осіб, де, коли та в який спосіб перевіряв скаргу;
2.6.6. не повідомив мене письмово про результати перевірки звернення;
2.6.7. не забезпечив мого права знайомитися з матеріалами перевірки, не надіславши мені для ознайомлення жодного з матеріалів перевірки звернення;
2.6.8. не забезпечив мого права бути присутнім при розгляді скарги, не повідомивши мені час та місце розгляду звернення;
2.6.9. не вжив жодних невідкладних заходів до припинення щодо мене неправомірних дій та бездіяльності, викладених в зверненні;
2.6.10. не вжив, не виявив та не усунув причини та умови, які сприяли оскаржуваним мною порушенням;
2.6.11. не забезпечив поновлення моїх порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку зі зверненням рішень;
2.6.12. не вжив заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, яких було завдано мені в результаті ущемлення моїх прав та законних інтересів;
2.6.13. не вирішив питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущені порушення,
2.6.14. не прийняв рішення відповідно до чинного законодавства про задоволення мого звернення, і не забезпечив його виконання шляхом поновлення моїх порушених прав;
2.6.15. не повідомив мені суть прийнятого щодо звернення рішення;
2.6.16. не ознайомив мене з жодним рішенням про відмову в задоволенні вимог звернення (якщо таке було);
2.6.17. не довів до мого відома в письмовій формі рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених в зверненні (якщо таке було), з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови.
2.6.18. не надав відповідь за результатами розгляду звернення за підписом керівника або особи, яка виконує його обов’язки.
2.6.19. не роз'яснив порядок оскарження прийнятого за зверненням рішення у разі визнання звернення необґрунтованим.
3. Відповідно до ст.1.1 закону України «Про запобігання корупції», «У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
- корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність;
- корупція - використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей».
3.1. Тобто, корупцією, серед іншого, закон визначив – це використання, зокрема, будь-яким державним службовцем наданих йому службових повноважень з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи ІНШИХ осіб.
4. Виходить, якщо Президент України п. Петро Порошенко протиправно не виконав свого як гаранта Конституції України ОБОВ’ЯЗКУ зі звернення до КСУ з поданням про визнання неконституційними ОЧЕВИДНО неконституційних законів, то такою протиправною бездіяльністю протягом майже півроку він унеможливив визнання неконституційними, за ініціативою Президента України, оскаржуваних мною законів, та де-факто надав неправомірну вигоду винним відповідальним посадовим особам уряду та Верховної Ради України, які своїми протиправними діями та бездіяльністю уможливили ухвалення да тривалу дію неконституційних законів.
4.1. Надана Президентом України п. Петром Порошенком цій армії корумпованих посадовців неправомірна вигода полягала в уможливленні кожним з них 1) уникнення або, щонайменше, відстрочення щонайменше на півроку усіх видів відповідальності щодо кожного з них, включаючи і кримінальної, за їх дії, що уможливили ухвалення та виконання неконституційного закону та винищення людей, а також бездіяльності щодо приведення вказаного закону у відповідність до Конституції України, а відтак, і 2) уникнення відшкодування завданої ними шкоди. Враховуючи, що потерпілими від такого масштабного злочину є увесь 42,5-мільйонний український народ, неправомірна вигода обраховується щонайменше в мільйонах, якщо не мільярдах, гривень, і такі наслідки визнані законом тяжкими.
4.2. Це означає, що лише за одним епізодом незвернення з поданням до КСУ за моїм листом «Скарга №5с17 про узурпацію державної влади в Україні» (а таких епізодів – не один) Президент України п. Петро Порошенко вчинив корупційне правопорушення, в якому наявні ознаки кримінального злочину з тяжкими наслідками, передбаченого ст.364.2 КК України, який віднесений до корупційних злочинів і який тягне кримінальну відповідальність за його вчинення.
5. Цим листом я інформую Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, відповідального, відповідно до посадових обов’язків, за вирішення питань цього листа (далі – Уповноважений) про вчинення Президентом України п. Петром Порошенком корупційного правопорушення у формі бездіяльності – протиправного незвернення до КСУ, на мою «Скаргу №5с17 про узурпацію державної влади в Україні», з поданням про невідповідність ст.ст.1, 3, 5, 6, 8, 19, 75, 92, 95, 113 та 116 Конституції України (неконституційність): пункту 5) статті 63 розділу І закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII в частині доповнення розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України новим пунктом 26; пункту 9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 №80-VIII; пункту 11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 №928-VIII; пункту 6 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII; протиправного незвернення до Верховної Ради України, в порядку законодавчої ініціативи, – з поданням законопроектів про внесення змін до: Бюджетного кодексу України шляхом виключення з нього пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення"; закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 №80-VIII шляхом виключення з нього пункту 9 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ; закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 №928-VIII шляхом виключення з нього пункту 11 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ; закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII шляхом виключення з нього пункту 6 розділу ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ; до Верховної Ради України, в порядку законодавчої ініціативи, – з поданням законопроекту про запровадження в Україні нового ефективного засобу юридичного захисту порушених прав людини у вигляді права оскарження до адміністративного суду законів, які порушують права людини, чим унеможливив визнання, з ініціативи Президента України, неконституційними вказаних оскаржуваних мною законів, і, отже, надав неправомірну вигоду чисельним посадовцям уряду та парламенту України у вигляді уникнення чи відстрочення їх відповідальності (і цивільної, і кримінальної, в т.ч. міжнародної) за злочинне уможливлення ухвалення (та злочинну бездіяльність щодо приведення у відповідність до Конституції України) вказаних законів України, та винищення усього 42,5-мільйонного українського народу, шляхом відмови йому в доступі до їжі, ліків, одягу та житла. Це корупційне правопорушення Президента України п. Петра Порошенка заборонене законом України «Про запобігання корупції» та містить ознаки кримінального злочину з тяжкими наслідками, передбаченого ст.364.2 КК України, який віднесений до корупційних злочинів, і який тягне кримінальну відповідальність за його вчинення.
6. Відповідно до ст.60.1 закону України «Про запобігання корупції», «Особам, зазначеним у пунктах 1, 2, 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, а також особам, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, забороняється: 1) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом; 2) надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону.
6.1. Виходить, якщо Президент України п. Петро Порошенко протиправно не виконав свого ОБОВ’ЯЗКУ з розгляду та вирішення моєї «Скарги №5с17 про узурпацію державної влади в Україні», і вчинив при цьому щонайменше 19 порушень закону України «Про звернення громадян», в тому числі щонайменше 7 порушень закону України «Про звернення громадян» у формі відмови де-факто в наданні мені інформації, надання якої передбачено законом України «Про звернення громадян», а також у формі надання несвоєчасно, недостовірної чи не в повному обсязі інформації, яка підлягає наданню мені відповідно до закону «Про звернення громадян» (а саме: 1) не повідомив мене письмово про результати перевірки «Скарги №5с17 про узурпацію державної влади в Україні»; 2) не забезпечив мого права знайомитися з матеріалами перевірки, не надіславши мені для ознайомлення жодного з матеріалів перевірки «Скарги №5с17 про узурпацію державної влади в Україні»; 3) не повідомив мені суть прийнятого щодо «Скарги №5с17 про узурпацію державної влади в Україні» рішення; 4) не ознайомив мене з жодним рішенням про відмову в задоволенні вимог «Скарги №5с17 про узурпацію державної влади в Україні» (якщо таке було); 5) не довів до мого відома в письмовій формі рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених в «Скарзі №5с17 про узурпацію державної влади в Україні» (якщо таке було), з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови; 6) не надав відповіді за результатами розгляду «Скарги №5с17 про узурпацію державної влади в Україні» за підписом керівника або особи, яка виконує його обов’язки; 7) не роз'яснив порядок оскарження прийнятого за «Скаргою №5с17 про узурпацію державної влади в Україні» рішення у разі визнання «Скарги №5с17 про узурпацію державної влади в Україні» необґрунтованою), то вчинив заборонені законом України «Про запобігання корупції» правопорушення, пов’язані з корупцією – 1) відмову мені в інформації, надання якої передбачено законом України «Про звернення громадян»; 2) надання мені несвоєчасно та не в повному обсязі інформації, яка підлягає наданню мені відповідно до закону України «Про звернення громадян», тобто порушень, які тягнуть адміністративну відповідальність за їх вчинення.
7. Цим листом я інформую Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, відповідального, відповідно до посадових обов’язків, за вирішення питань цього листа, про вчинення Президентом України п. Петром Порошенком, іншими невідомими мені відповідальними посадовими особами адміністрації Президента України, при вирішенні моєї «Скарги №5с17 про узурпацію державної влади в Україні», правопорушень, пов’язаних з корупцією – 1) відмови мені в інформації, надання якої передбачено законом України «Про звернення громадян»; 2) надання мені не в повному обсязі інформації, яка підлягає наданню мені відповідно до закону України «Про звернення громадян», тобто порушень, заборонених законом України «Про запобігання корупції», які тягнуть адміністративну відповідальність за їх вчинення.
ІІ. Вимоги скарги
8. Відповідно до приписів ст.ст.11, 13-14, 16-17 закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», 8.1) ст.255.1 КУпАП, я звертаюся до Уповноваженого і прошу:
8.1. Відкрити за цим листом провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина.
8.2. ТЕРМІНОВО провести перевірку викладених фактів та розгляд звернення в установленому законом порядку. При цьому забезпечити реалізацією моїх прав:
8.2.1. особисто викласти аргументи комісії (особі), що перевірятиме скаргу, та взяти участь у перевірці поданої скарги;
8.2.2. знайомитися з матеріалами перевірки скарги;
8.2.3. подавати додаткові матеріали та наполягати на їх запиті органом, який розглядає скаргу;
8.2.4. бути присутнім при розгляді скарги;
8.2.5. користуватися послугами адвоката або представника;
8.2.6. одержати письмову відповідь про результати розгляду скарги;
8.2.7. висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду скарги;
8.2.8. вимагати відшкодування збитків, якщо вони стануть результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
8.3. Забезпечити мою участь в перевірці та розгляді скарги; для цього повідомити мені прізвища, імена та по-батькові, найменування посад посадових осіб, яким буде доручено проводити перевірку та/чи розгляд скарги, та завчасно повідомляти про місце та час усіх запланованих заходів з перевірки та/чи розгляду скарги.
8.4. Надати мені перелік усіх матеріалів з перевірки скарги, а саме найменування кожного документу, його автора, вихідний реєстраційний номер та дату, вхідний реєстраційний номер та дату вхідної реєстрації секретаріатом Уповноваженого.
8.5. Надати мені завчасно до початку розгляду скарги можливість ознайомлення з усіма матеріалами з перевірки скарги шляхом надсилання належних їх цифрових факсимільних копій (фотокопій з оригіналів) мені на електронну адресу, з якої отриманий цей лист;
8.6. Встановити поіменно та повідомити мені усіх винних та відповідальних посадових осіб, причетних до фактів викладених в скарзі порушень моїх прав.
8.7. Розглянути скаргу в моїй присутності за місцем мого проживання, заздалегідь повідомивши час та місце розгляду.
Вказане клопотання заявляється на підставі ст.ст.21.1, 24.1, 24.2 Конституції України, ст.ст.4.1.е), 5.2, 5.3, 13.1 Конвенції ООН про права інвалідів, що є частиною українського законодавства з 30.12.2009 року, ст.ст.6.1, 8, 14 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною українського законодавства з 24.07.1997 року, Резолюції Генеральної Асамблеї ООН №48/96 «Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів», прийнятої на 48 сесії Генеральної Асамблеї ООН 20 грудня 1993 року, ст.1.1.5), ст.ст.6.2, 12 закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» для застосування позитивної дискримінації (розумного пристосування) з метою усунення непрямої дискримінації людей з інвалідністю та забезпечення їм, через розумне пристосування, однакового з неінвалідами доступу до квазі-судової процедури розгляду звернень в порядку закону України «Про звернення громадян».
8.8. Оскільки я є малозабезпеченим інвалідом 2 групиі, за законом, маю право на публічного адвоката, прошу забезпечити мій доступ до квазі-судової процедури з розгляду цієї скарги, гарантований ст.6.1 Конвенції, в частині права на безоплатну правову допомогу як складової забезпечення принципу рівності сторін та змагальності процедури розгляду скарги. Наведену конвенційну гарантію прошу забезпечити шляхом покладення зобов’язання на Вінницький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (21021, м. Вінниця, вул. Порика, 29, [email address], тел.0-800-213-103) направити адвоката для представництва моїх інтересів під час розгляду цієї скарги призначеної дати в призначеному місці. На моє звернення ще від 17.07.15 вказаний Центр ухвалив рішення про надання мені безоплатної правової допомоги, але адвоката для представництва моїх інтересів в квазі-судових процедурах не виділив, і адвоката я не маю.
8.9. Прошу забезпечити виконання усіх дій з перевірки та розгляду скарги за моєї участі та участі публічного (призначеного) адвоката.
8.10. Негайно поновити мої порушені права шляхом забезпечення негайного законного примусу, наявними повноваженнями, Президента України п. Петра Порошенка прийняти, розглянути та задовольнити мою «Скаргу №5с17 про узурпацію державної влади в Україні» в повному обсязі, включаючи усі її вимоги.
8.11. Негайно скласти адміністративні протоколи про вчинення Президентом України п. Петром Порошенком щонайменше 19 адміністративних правопорушень, передбачених ст.212-3.7 КУпАП, – (7) «незаконна відмова у ПРИЙНЯТТІ та РОЗГЛЯДІ звернення, ІНШЕ порушення Закону України "Про звернення громадян":
8.11.1. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) де-факто не прийняв мого звернення, тобто, де-факто відмовив в його прийнятті;
8.11.2. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) не розглянув вчасно моє звернення, тобто, де-факто відмовив в його розгляді;
8.11.3. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) не перевірив об'єктивно, всебічно і вчасно моє звернення;
8.11.4. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) не забезпечив мого права особисто викласти аргументи особі, що перевіряла звернення, не повідомивши, хто конкретно з посадових осіб, де, коли та в який спосіб перевіряв скаргу;
8.11.5. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) не забезпечив мого права брати участь у перевірці звернення, не повідомивши, хто конкретно з посадових осіб, де, коли та в який спосіб перевіряв скаргу;
8.11.6. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) не повідомив мене письмово про результати перевірки звернення;
8.11.7. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) не забезпечив мого права знайомитися з матеріалами перевірки, не надіславши мені для ознайомлення жодного з матеріалів перевірки звернення;
8.11.8. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) не забезпечив мого права бути присутнім при розгляді скарги, не повідомивши мені час та місце розгляду звернення;
8.11.9. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) не вжив жодних невідкладних заходів до припинення щодо мене неправомірних дій та бездіяльності, викладених в зверненні;
8.11.10. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) не вжив, не виявив та не усунув причини та умови, які сприяли оскаржуваним мною порушенням;
8.11.11. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) не забезпечив поновлення моїх порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку зі зверненням рішень;
8.11.12. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) не вжив заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, яких було завдано мені в результаті ущемлення моїх прав та законних інтересів;
8.11.13. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) не вирішив питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущені порушення,
8.11.14. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) не прийняв рішення відповідно до чинного законодавства про задоволення мого звернення, і не забезпечив його виконання шляхом поновлення моїх порушених прав;
8.11.15. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) не повідомив мені суть прийнятого щодо звернення рішення;
8.11.16. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) не ознайомив мене з жодним рішенням про відмову в задоволенні вимог звернення (якщо таке було);
8.11.17. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) не довів до мого відома в письмовій формі рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених в зверненні (якщо таке було), з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови;
8.11.18. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) не надав відповідь за результатами розгляду звернення за підписом керівника або особи, яка виконує його обов’язки;
8.11.19. ст.212-3.2 КУпАП, – (7) не роз'яснив порядок оскарження прийнятого за зверненням рішення у разі визнання звернення необґрунтованим.
Якщо виявлені порушення є вчиненими повторно протягом року, з числа будь-яких з порушень, передбачених частинами першою - сьомою ст.212-3 КУпАП, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, прошу скласти відповідні протоколи про порушення ст.212-3.8 КУпАП.
8.12. Внести до протоколів про вчинення Президентом України п. Петром Порошенком адміністративних правопорушень, передбачених ст.212-3.7 (8) КУпАП, дані про мене як потерпілого та свідка.
8.13. Внести до протоколів про вчинення Президентом України п. Петром Порошенком адміністративних правопорушень дані про докази у вигляді 1) моєї «Скарги №5с17 про узурпацію державної влади в Україні»; 2) переписки за моїм наступним зверненням щодо моєї «Скарги №5с17 про узурпацію державної влади в Україні», оприлюдненої за адресою https://dostup.pravda.com.ua/request/5s1... 3) моїх пояснень як потерпілого та свідка.
8.14. Подати уповноваженому суду усі зібрані релевантні матеріали про вчинення Президентом України п. Петром Порошенком адміністративних правопорушень, передбачених ст.212-3.7 (8) КУпАП, для їх розгляду в порядку ст.221 КУпАП на предмет притягнення Президента України п. Петра Порошенка до адміністративної відповідальності, передбаченої законом.
8.15. Направити Президенту України п. Петру Порошенку подання як акт реагування Уповноваженого, яким завимагати:
8.15.1. вжиття заходів до припинення існуючої системної протиправної різновекторної діяльності Президента України п. Петра Порошенка з порушень прав людини з питань вирішення звернень громадян;
8.15.2. негайного поновлення Президентом України п. Петром Порошенком усіх моїх порушених конституційних прав шляхом прийняття, розгляду, вирішення, задоволення моєї «Скарги №5с17 про узурпацію державної влади в Україні» та реального виконання в натурі ухвалених рішень;
8.15.3. притягнення до встановленої законом відповідальності усіх винних посадових осіб, відповідальних за наведені та виявлені перевіркою порушення моїх прав людини.
8.16. За наслідками перевірки цієї скарги звернутися до суду від мого імені з позовом про поновлення Президентом України п. Петром Порошенком моїх встановлених перевіркою порушених прав, а також через свого представника взяти участь в судовому процесі. Через інвалідність та стан здоров’я, ненадання мені публічного адвоката, про що я раніше неодноразово повідомляла Уповноваженого та про що надавала докази, складний сімейний стан – обоє батьки – лежачі інваліди 1А групи, я – інвалід 2 групи, донька – дитина-інвалід, – я не можу цього зробити самостійно.
8.17. Вжити, в межах наданих повноважень, усіх інших релевантних заходів до відновлення моїх порушуваних Президентом України п. Петром Порошенком прав людини, викладених в цьому листі.
8.18. Прошу розглянути та вирішити цю скаргу у встановлений законом України «Про звернення громадян» МІСЯЧНИЙ строк – не пізніше 23.11.17. Відповідно до ст.20.2 закону України «Про звернення громадян», «На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну». Відтак, прошу розглянути моє звернення у скорочений 10-денний строк, оскільки Президент України п. Петро Порошенко загалом вже понад СІМ місяців, тобто, в 7 разів більше від встановленого законом строку, розглядає моє звернення, і щоденне зволікання з поновлення моїх порушених прав, викладених в цьому зверненні, є подальшою віктимізацією мене як жертви порушення прав людини.
8.19. Відповідно до 20.3 закону України «Про звернення громадян», «Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку». Прошу розглянути моє звернення як інваліда 2 групи – особи, яка має пільги за законодавством, у першочерговому порядку.
8.20. Забезпечити негайне припинення, усіма наявними повноваженнями, наведених тут порушень прав людини.
8.21. Виявити та усунути причини та умови, які сприяли наведеним тут порушенням; забезпечити, усіма наявними повноваженнями, унеможливлення повторення таких порушень на майбутнє.
8.22. Вжити передбачених законом заходів та вирішити питання про притягнення у встановленому законом порядку до встановленої законом відповідальності, за наведені в цій скарзі та виявлені в ході перевірки скарги додаткові порушення моїх прав людини, усіх встановлених в ході перевірки цієї скарги винних та відповідальних посадових осіб, причетних до викладених тут та встановлених перевіркою порушень.
8.23. Не допускати безпідставної передачі розгляду цієї скарги іншим органам. Я не надаю згоди на передачу скарги та моїх персональних даних будь-яким третім особам.
8.24. Надати мені перелік усіх матеріалів з перевірки та розгляду цієї скарги, а саме найменування кожного документу, його автора, вихідний реєстраційний номер та дату, вхідний реєстраційний номер та дату вхідної реєстрації секретаріатом Уповноваженого.
8.25. Надати мені можливість ознайомлення з усіма матеріалами з перевірки та розгляду цієї скарги шляхом надсилання їх належних факсимільних копій (фотокопій з оригіналів) в цифровій (електронній) формі на електронну адресу, з якої отриманий цей лист.
8.26. Надати мені на електронну адресу, з якої отриманий цей лист, письмове рішення та письмову відповідь з усіх питань скарги та цього звернення.
8.27. Письмово повідомити мені на електронну адресу, з якої отриманий цей лист, про результати перевірки скарги і суть прийнятого рішення.
8.28. У разі (часткової) відмови в задоволенні вимог скарги надати мені на електронну адресу, з якої отриманий цей лист, письмове рішення з мотивами відмови та роз'яснити порядок його оскарження.
8.29. Повідомити мені вхідний реєстраційний номер та дату вхідної реєстрації цього звернення та надати мені його належну електронну факсимільну копію (фотокопію з оригіналу) з реквізитами вхідної реєстрації.
ІІІ. Вимоги запитів на доступ до публічної інформації та персональних даних, заяви на отримання інформації, необхідної мені для реалізації моїх прав людини
9. Відповідно до ст.ст.8, 10 Європейської Конвенції про захист прав людини, ст.34.2 Конституції України, законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про звернення громадян», «Про захист персональних даних», прошу надати мені мої персональні дані та інформацію, необхідну мені для реалізації моїх прав людини, публічну інформацію, ЩО Є ПРЕДМЕТОМ СУСПІЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ, необхідну мені для виявлення порушень прав людини, зловживання владою, ризиків для здоров'я людей, і яку я маю намір оприлюднити для суспільства, зокрема, публічну інформацію про себе, яка частково є також моїми персональними даними, а саме:
9.1. Повідомити мені вхідний реєстраційний номер та дату вхідної реєстрації цього звернення та надати мені його належну електронну факсимільну копію (фотокопію з оригіналу) з реквізитами вхідної реєстрації.
9.2. Надати мені перелік усіх документів, складених та/чи отриманих за цим листом, включаючи усіх звернень та подань, тощо офісу Уповноваженого до будь-яких юридичних та фізичних осіб, а також отриманих на них відповідей; усіх складених за цим зверненням протоколів про адміністративні порушення, а саме найменування кожного документу, його автора, вихідний реєстраційний номер та дату, вхідний реєстраційний номер та дату вхідної реєстрації секретаріатом Уповноваженого.
9.3. Надати мені належні факсимільні копії (фотокопії з оригіналів) усіх документів, складених та/чи отриманих за цим листом, включаючи усіх звернень та подань, тощо офісу Уповноваженого до будь-яких юридичних та фізичних осіб, а також отриманих на них відповідей; усіх складених за цим зверненням протоколів про адміністративні порушення.
9.4. Надати мені можливість ознайомлення з усіма матеріалами з розгляду цієї скарги шляхом надсилання їх належних факсимільних копій (фотокопій з оригіналів) в цифровій (електронній) формі на електронну адресу, з якої отриманий цей лист.
9.5. Письмово повідомити мені на електронну адресу, з якої отриманий цей лист, про результати перевірки скарги і суть прийнятого рішення.
9.6. Надати мені на електронну адресу, з якої отриманий цей лист, письмове рішення та письмову відповідь з усіх питань скарги.
9.7. У разі (часткової) відмови в задоволенні вимог скарги надати мені на електронну адресу, з якої отриманий цей лист, письмове рішення з мотивами відмови та роз'яснити порядок його оскарження.
9.8. Повідомити, які конкретні заходи щодо протидії та запобігання корупції та правопорушенням, пов’язаним з корупцією, вжиті Уповноваженим за наслідками розгляду цього листа;
9.8.1. Надати належно засвідчені електронні факсимільні копії (фотокопії з оригіналів) усіх створених за цим листом документів щодо протидії та запобігання корупції та правопорушенням, пов’язаним з корупцією.
Роз’яснюю, що, відповідно до 5.6,7 закону України «Про звернення громадян», «Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв’язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв’язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається».
Принагідно роз’яснюю Вам, що, відповідно до ст. 3 закону України «ПРО СВОБОДУ ПЕРЕСУВАННЯ ТА ВІЛЬНИЙ ВИБІР МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ», «…місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає…». Місцем мого проживання є житло в м. Вінниці. Законом України «Про звернення громадян» надання заявниками адреси місця проживання, визнаної законом КОНФІДЕНЦІЙНОЮ інформацією, не вимагається. Разом з тим, усі мої актуальні персональні дані про мою інвалідність, склад сім’ї тощо, включно моя адреса, та документи на їх підтвердження, надані мною раніше Уповноваженому з моїми зверненнями і наявні в нього. Зокрема, на мою актуальну і сьогодні адресу надісланий лист секретаріату Уповноваженого, зареєстрований за вихідним №2/7-Щ279228.16-1/02-148 від 08 лютого 2017 року.
Роз’яснюю, що, відповідно до ст.2.2 закону України «Про доступ до публічної інформації», вказаний закон «…не поширюється… на ВІДНОСИНИ у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом», тобто, на стосунки суб’єктів звернень – заявників та скаржників, з одного боку, і юридичних осіб-адресатів звернень та їх посадових осіб, протягом часу процедури звернення та з приводу цієї процедури. Це обмеження не поширюється на будь-які інші, крім ВІДНОСИН, аспекти звернень, в тому числі і на ДОКУМЕНТАЦІЮ звернень. Навпаки, всі ДОКУМЕНТИ звернень, що містять відображену та задокументовану будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформацію, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків з прийняття та розгляду звернень, передбачених чинним законодавством, за приписами ст.1 закону України «Про доступ до публічної інформації», є ПУБЛІЧНОЮ інформацією, а тому на усі документи щодо усіх звернень громадян поширюються усі релевантні правила закону України «Про доступ до публічної інформації».
Роз’яснюю, що, відповідно до ст.7 закону України «Про інформацію», «2. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі ФОРМ і ДЖЕРЕЛ одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом».
Роз’яснюю, що, відповідно до ст.19 закону України «Про звернення громадян», «ст.19: Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: …письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги…» Це означає, що одна відповідь надається на ОДНЕ звернення. Чинним законодавством України не передбачене право об’єднувати в одному документі кілька відповідей на кілька звернень. Відповідно до ст.19.2 Конституції України, «Органи державної влади.., їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Це означає, що колективна відповідь на кілька звернень суперечить ст.19.2 Конституції України, отже, є протиправною, а тому взагалі не вважається відповіддю на жодне із звернень, про які в ній ідеться. Це означає, що надання такої відповіді тягне персональну відповідальність винних посадових осіб, в тому числі і адміністративну, як при відсутності відповіді.
Я не даю згоди на будь-яке об’єднання відповідей на різні звернення.
Роз’яснюю, що, відповідно до ст.20.1 закону України «Про доступ до публічної інформації, «Розпорядник інформації має надати відповідь на ЗАПИТ на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту». Це означає, що одна відповідь надається на ОДИН запит. Ні законом України «Про доступ до публічної інформації, ні іншим чинним законодавством України не передбачене право розпорядника інформації об’єднувати в одному документі кілька відповідей на кілька запитів, тим більше, кільком різним запитувачам. Відповідно до ст.19.2 Конституції України, «Органи державної влади.., їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Це означає, що колективна відповідь на кілька звернень суперечить ст.19.2 Конституції України, отже, є протиправною, а тому взагалі не вважається відповіддю на жодний із запитів, про які в ній ідеться. Це означає, що надання такої відповіді тягне персональну відповідальність винних посадових осіб, в тому числі і адміністративну, як при відсутності відповіді.
Я не даю згоди на будь-яке об’єднання відповідей на різні запити.
Роз’яснюю, що в стосунках щодо доступу до своїх чи чужих персональних даних Закон України «Про доступ до публічної інформації» має перевагу і діє та застосовується як спеціальний пізніше ухвалений закон стосовно раніше ухваленого більш загального тематичного закону «Про захист персональних даних» (підстава: ст.ст.16.1, ст.16.6 закону «Про захист персональних даних», п.2 Розділу VI ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ закону «Про доступ до публічної інформації»).
Я не даю згоди на використання будь-якої інформації стосовно мене та моїх персональних даних, включно будь-яких контактних даних, для будь-якої мети і в будь-який спосіб, включаючи і для комунікації зі мною, за виключенням мети, вказаної в цьому зверненні.
Відповідь та запитану інформацію в оригіналах чи в цифрових (електронних) факсимільних копіях (фотокопіях з оригіналів), належно засвідчених відповідно до приписів ст.1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 4 серпня 1983 року №9779-X „Про порядок видачі та засвідчення підприємствами, установами, організаціями копій документів, що стосуються прав громадян“ (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1983, N32, ст.492), який діє в Україні відповідно до ст.3 Закону України „Про правонаступництво України“, пунктів 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації ”Вимоги до оформлювання документів” (ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55), прошу надати мені в установлений законом строк на мою електронну адресу, з якої отриманий цей лист. Я не даю згоди на використання будь-яких інших моїх контактних даних для мети переписки за цим листом.
З огляду на те, що сервіс Доступ до правди не надає опцій приєднання файлів, моя «Скарга №5с17 про узурпацію державної влади в Україні» з доказами її вручення адресату, за усіма доступними електронними адресами, додається за посиланням https://drive.google.com/open?id=0BxcPBy.... З цього доказу вилучені мої домашня адреса, як віднесена законом до конфіденційної інформації, та моя приватна електронна адреса, як віднесена до конфіденційної інформації мною.
Усі інші докази оприлюднені за лінками, наданими в тексті цього листа, та надані Уповноваженому раніше, і наявні в Уповноваженого. Однак, при наявності потреби та законних підстав, ці раніше надані докази, як і всі інші наявні докази будуть надані засобами Інтернету додатково на першу ж вимогу.
23.10.17
З повагою,

Підпис: Н.М. Щербата

З повагою,

Щербата Наталя Михайлівна