Коррупція закладена у Правилах користування міським пасажирським автомобільним та електричним транспортом

Доброго дня!

Заперечення
щодо проекту рішення одеської міської ради
«Про затвердження Правил користування міським пасажирським автомобільним та електричним транспортом»

24 жовтня 2019 року на сайті одеської міської ради https://omr.gov.ua/ у розділі регуляторна політика опубліковано повідомлення, проект рішення та аналіз регуляторного впливу проекту рішення Одеської міської ради «Про затвердження правил користування міським пасажирським автомобільним та електричним транспортом».

З проектом рішення можна ознайомитись за посиланням https://omr.gov.ua/ru/news/217634. Розробник рішення Департамент транспорту, зв’язку та організації дорожнього руху.

Як член територіальної громади міста Одеси, голова громадської антикорупційної організації «Корупція-Стоп», уважно ознайомився з наведеним проектом рішення та вважаю його таким, що не може бути прийнятим Одеською міською радою через високі корупціогенні ризики та порушення антимонопольного законодавства.

По-перше, Одеська міська рада в преамбулі рішення зазначила у якості своїх повноважень статтю 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Однак, якщо уважно звернути увагу на зазначену статтю закону, то вона передбачає повноваження не місцевих рад, а її виконавчих органів.
Зокрема, відповідно до ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:
10) затвердження маршрутів і графіків руху, правил користування міським пасажирським транспортом незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством;
10-1) прийняття рішення про впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності та визначення особи, уповноваженої здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду;
10-2) встановлення порядку функціонування та вимог до автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності, а також видів, форм носіїв, порядку обігу та реєстрації проїзних документів.
З контексту наведених положень закону Правила користування міським пасажирським автомобільним та електричним транспортом має бути прийнятим виконавчим комітетом Одеської міської ради.
Прийняття рішення суб’єктом владних повноважень, яким є Одеська міська рада, рішень не на підставі власних повноважень – прямий шлях до порушення Конституції та скасування такого рішення у суді.
Таким чином, Одеська міська рада не має права приймати правила користування міським пасажирським автомобільним та електричним транспортом.

По-друге, відповідно до законів України «Про автомобільний транспорт» та «Про міський електричний транспорт» правила користування міським транспортом затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування (примітка, тут не йдеться мова про місцеву рада). Вони визначають порядок проїзду і його оплати, права та обов’язки пасажирів, а також взаємовідносини перевізників і пасажирів під час надання транспортних послуг, враховуючи особливості транспортної інфраструктури та наявність автоматизованої системи обліку оплати проїзду.
Однак, якщо уважно дослідити проект рішення, то він створений цілком під запровадження автоматизованої системи обліку без дотримання вимог наведених законів. Зокрема, проект рішення містить розділи:
- загальні положення,
- порядок проїзду та його оплати,
- порядок контролю оплати проїзду,
- права та обов’язки єдиного оператора,
- права та обов’язки перевізника,
- відносини між Єдиним оператором та перевізником,
- права та обов’язки пасажирів,
- права та обов’язки контролерів,
- прикінцеві положення.

Текст рішення не містить найголовнішого! - взаємовідносини перевізників та пасажирів міського транспорту.
На сьогоднішній день ні для кого не є секретом, що 95% маршрутних автобусів, трамваїв та тролейбусів, які перевозять пасажирів за 7 та 5 гривень по місту, знаходяться у незадовільному стані. Міська влада в особі директора Департаменту транспорту, неодноразово піднімаючи тарифи на перевезення пасажирів в транспорті міста, говорила про покращення технічного стану міського транспорту. Однак на практиці, це лише були обіцянки.
Декларативні обов’язки кліше «перевізник зобов’язаний забезпечувати контроль технічного стану», «утримувати транспорті засоби та бортове обладнання в належному стані» є фікцією, на практиці Департамент транспорту, зв’язку та організації дорожнього руху самоусунувся і воліє не бачити проблему.
Запропонований Департаментом транспорту проект рішення не містить жодних гарантій якості надаваємих послуг користування міським пасажирським автомобільним та електричним транспортом.
Посада контролера вводиться тільки для контролю сплати вартості послуг, проте аж ніяк не для перевірки якості надаваємих послуг. Рішення не містить мінімальних вимог до технічного стану транспорту, який виходить на лінію, як перевіряється цей технічний стан Департаментом, чи проходять водії медичне обстеження та де це фіксується тощо.
У випадку прийняття проекту рішення в опублікованій редакції Перевізники будуть продовжувати надавати неякісні послуги, за які пасажири у будь-якому випадку змушені сплачувати.
Аналіз регуляторного впливу зазначає, що запропонований проект надасть вигоди для громадян в отриманні послуг належної якості. Однак, як це було встановлено розробником залишається тайною.
Відповідно до плану регуляторної діяльності Одеської міської ради на 2019 рік, затвердженого рішенням № 3982-VII від 12.12.2018 р., в І півріччі 2019 року було заплановано проект правил користування міським пасажирським автомобільним та електричним транспортом у місті Одесі. Цілі прийняття регуляторного акту - встановлення порядку надання населенню послуг міським електричним та автотранспортом та їх оплати, обов’язків, прав та відповідальності їх замовників, перевізників і пасажирів
Проте, якщо уважно звернути увагу на текст рішення – відповідальність за неякісні послуги перевезення для Перевізників не передбачена. Тільки для пасажирів за несплату послуг.
Таким чином рішення про затвердження правил користування міським пасажирським автомобільним та електричним транспортом не виконує цілі регулювання та прийняття.

По-третє, рішення повністю виписано під Єдиного оператора, якусь міфічну юридичну особу, яка відповідно до тексту рішення є особою, уповноваженою здійснювати справляння плати за транспортні послуги, експлуатацію автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті м. Одеси, оперативний облік роботи громадського транспорту в частині кількості виконаних рейсів, дотримання графіків та розкладів руху, збір виручки від перевезень та оплату послуг, наданих перевізниками у встановленому порядку, ведення статистики кількості пасажирів, що скористалися послугами перевезення міським громадським транспортом, в тому числі пасажирів пільгових категорій громадян.
Між тим проект рішення не містить, яким чином визначається цей «єдиний оператор», скільки єдиних операторів може бути у місті, та якщо «єдиний оператор» буде єдиним все ж таки як буде дотримуватись антимонопольне законодавство, чи не буде він зловживати монопольним становищем на ринку. За відсутності прозорого порядку визначення єдиного оператора виконавчі органи будуть зловживати своїм становищем та здійснювати корупційні схеми та «відкатах» такого єдиного оператора
Відповідно до розділу 4 проекту рішень єдиний оператор має право отримувати винагороду за надані послуги у розмірі та у строк, зазначені у договорі, укладеному з Одеською міською радою. Проте як саме буде встановлюватись розмір винагороди проект рішення не повідомляє, так само і чи не підвищить ця винагорода єдиного оператора вартість послуг з перевезення.
Крім того, незрозуміло скільки часу буде потрібно єдиному оператору на переведення послуг на перевезення перевізникам, сплачених пасажирами через автоматизовану систему обліку оплати проїзду. В тексті рішення дуже широко та завуальовано зазначено «єдиний оператор зобов’язаний забезпечити своєчасну оплату послуг, наданих перевізниками, згідно з встановленим порядком та укладеними договорами». Що це за порядок, ким він визначений та які саме договори, їх суттєві умови має на увазі Департамент транспорту у тексті рішення не розкривається.
Наведена схема взаємовідносин Єдиного оператора та Перевізників дуже цікава. Послуги оператора оплачує місто, а що робить при цьому Перевізник, чи не сплачує він додатково тіньові відкати єдиному оператору або чи не утримує єдиний оператор самостійно якусь частину плати Перевізника – залишається за кадром.
Тобто на сьогоднішній день, Одеська міська рада в особі розробника проекту рішення Департаменту транспорту пропонує прийняти в місті Правила з непрозорими схемами та порядком роботи та обслуговування пасажирів, що свідчить про високий корупціогенний фактор у рішенні.

По-четверте, текст містить таке поняття як інвестиційний договір.
«Інвестиційний договір – Договір, укладений між Одеською міською радою (Замовник) та переможцем конкурсу з відбору інвестора для впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті загального користування в м.Одеса (Інвестор)».
Де можливо ознайомитись з інвестиційним договором, які його умови та порядок укладення рішення замовчує.
Сама суть інвестиційного договору відповідно до норм цивільного права зводиться до вкладення майна, майнових прав та інших цінностей, що мають ринкову вартість, з метою подальшого отримання прибутку.
Постає питання на чиї плечі в такій схемі буде покладатись обов’язок щодо обладнання транспорту автоматизованою системою обліку. З тексту рішення на інвестора. Однак, якщо уважно дослідити текст аналізу регуляторного впливу проекту рішення, то придбання необхідного обладнання у розмірі 172 585 000,00 грн. покладається на перевізників, які називаються суб’єктами малого підприємництва. Оцінка всіх «прямих» витрат суб’єктів малого підприємництва на виконання регулювання понад 230 млн. гривень.
З огляду на зазначене, якщо все фінансування проекту впровадження автоматизованої системи буде здійснюватися за рахунок Перевізників, то що в такому разі буде робити цей інвестор?
Аналіз регуляторного впливу зазначає, що запровадження автоматизованої системи оплати не накладе на громадян додаткових витрат. Однак, знову ж таки, відповідно до Порядку формування тарифів на послуги міського електричного транспорту або пасажирського транспорту до розрахунку тарифу включаються витрати перевізників, тобто якщо перевізники будуть змушені встановити обладнання на загальну суму 230 млн. гривень, то це в будь-якому випадку підвищить тариф на послуги з перевезення. Тобто розробник рішення зазначив в аналізі регуляторного впливу не достовірну інформацію.

Мною зазначену лише мала частина порушень антимонопольного, антикорупціного законодавства проектом рішення «Про затвердження Правил користування міським пасажирським автомобільним та електричним транспортом в місті Одесі», однак вони доводять незаконність цього рішення.

На підставі вищевикладеного, прошу Вас в межах повноважень провести перевірки проекту рішення Одеської міської ради «Про затвердження Правил користування міським пасажирським автомобільним та електричним транспортом в місті Одесі» на предмет відповідності нормам чинного законодавства, та не допустити прийняття Одеською міською радою завідомо незаконного рішення.

Адреса: м.Одеса, вул.Новікова 2а, буд. 42а

З повагою,

Француз Ігор Вікторович

Доброго дня!
"Примус запитувача використовувати тільки один, визначений самим розпорядником, варіант подання запиту - необгрунтоване обмеженення права на доступ до публічної інформації. Відповідно до ч.3 ст.19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. За логікою, як Закону України "Про інформацію" так і Закону України "Про доступ до публічної інформації" обов'язок розпорядника створити найбільш сприятливі умови для подання запитів і надання інформації на їх підставі. Наприклад, в ч.2 ст.7 Закону України "Про інформацію" зазначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Насамкінець, такої підстави для правомірної відмови в задоволенні запиту, як "ми тут визначили один спосіб, використовуйте його" у статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інфомації" - не передбачено. Якщо отримали запит - маєте надати інформацію або відмовити відповідно до вимог і в спосіб передбачений Законом."

Відповідно до ч. 5 статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію має містити, зокрема, підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Навіть у разі, якщо вказане формулювання в Законі надає можливість різного тлумачення, Вищий адміністративний суд України, здійснюючи свою функцію узагальнення судової практики, чітко вказав, що законодавством у сфері доступу до публічної інформації не передбачено обов’язку розпорядника інформації ідентифікувати особу запитувача. Тобто запитувачу не потрібно додавати до запиту документи, що посвідчують особу (копію паспорта, ідентифікаційного коду), а розпорядник інформації не здійснює жодних дій з перевірки особи запитувача, наприклад звірення підпису із зразком, надсилання уточнюючих запитань тощо.

Тобто запитувач може вказати будь-яке прізвище, ім’я, по батькові, і розпорядник не може і не повинен його перевіряти (постанова Пленуму ВАС від 29.09.2016 року № 10).

В кінці запиту, чітко вказано: прізвище, ім’я, по батькові, та поштова Адреса, на яку слідує відправити відповідь!!!

З повагою,

Игорь

Офіс Уповноваженого з прав людини роз’яснив ситуацію, яка виникла через те, що нова поліція відмовила користувачеві сайту «Доступу до правди» надати публічну інформацію, використавши для цього формальний привід.

Запитувач, який підписався іменем Denis, направив кілька запитів до Національної поліції, зокрема і щодо того, хто проводив атестацію певних осіб, яких він вважає корумпованими і причетними до покривання «тітушок».

Національна поліція відмовила громадянину в задоволенні права на інформацію, пославшись на відсутність імені запитувача у тому значенні, як його визначає Цивільний кодекс.

«Пунктом 1 частини 5 статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що «Запит на інформацію має містити ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є».

Відповідно до статті 28 Цивільного кодексу України «ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить».

Сайт «Доступ до правди» офіційно звернувся до головного наглядового органу у сфері виконання закону «Про доступ до публічної інформації» Офісу уповноваженого з прав людини з проханням надати офіційне роз’яснення щодо позиції Національної поліції та інших розпорядників, які не надають інформації під приводом того, що запитувач не вказав прізвище, ім’я та по-батькові.

Висновок експертів: вимога зазначати у запиті ім'я (найменування) запитувача є для розпорядника інформативною та не впливає на умови виконання ним вимог Закону. Обов’язок розпорядника надати інформацію (документи) на запит не змінюється залежно від особи запитувача та зазначення у запиті його імені, якщо підстави для обмеження доступу до такої інформації відсутні.

«Доступ до правди» публікує роз’яснення повністю і додає до нього прохання до всіх розпорядників не використовувати букву закону так, щоб вбивати його дух.

Роз’яснення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо зазначення у інформаційному запиті імені запитувача

Розроблено спільно з Експертною радою при Представникові Уповноваженого з прав людини та громадською організацією «Інститут Медіа Права»

Відповідно до Закону «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон) публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 3 Закону право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом, а також максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації.

Таким чином, на розпорядника інформації покладено імперативний обов’язок надавати на запит будь-якої особи доступ до інформації відповідно до вимог закону.

Запит на публічну інформацію повинен бути оформлений відповідно до статті 19 Закону. Він має містити:

1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Жодних інших вимог щодо оформлення запиту на публічну інформацію законодавством не передбачено. Розпоряднику інформації забороняється вимагати від запитувача надання будь-яких інших додаткових відомостей чи документів.

Дані формальні вимоги до запиту вказані для того, щоб розпорядник інформації мав можливість надати вказану інформацію та виконати обов'язки, передбачені Законом.

Так, вимога зазначити загальний опис інформації або реквізити документа дає змогу розпоряднику визначити, який саме документ чи інформацію потрібно надати запитувачу. Вимога зазначення у запиті реквізитів документу спрямована на спрощення пошуку інформації розпорядником, проте не є обов’язковою. Запитувач має право вказати тільки загальний опис необхідної інформації.

В той же час, вимога зазначати у запиті ім'я (найменування) запитувача є для розпорядника інформативною та не впливає на умови виконання ним вимог Закону. Обов’язок розпорядника надати інформацію (документи) на запит не змінюється залежно від особи запитувача та зазначення у запиті його імені, якщо підстави для обмеження доступу до такої інформації відсутні.

Контактна інформація (поштова адреса чи адреса електронної пошти, а також номер засобу зв'язку) необхідна для того, щоб розпорядник інформації мав змогу надіслати запитувачу відповідь на актуальну адресу, а також для зворотного зв’язку із запитувачем (наприклад, для уточнення запитуваної інформації, повідомлення про відправлення відповіді тощо).

Якщо у запиті вказано контактну інформацію, якої достатньо для належного виконання розпорядником свого обов’язку, а саме надання відповіді на запит, то встановлення особи запитувача не має суттєвого значення для прийняття розпорядником рішення про надання інформації.

При вирішенні питання, чи надавати інформацію у відповідь на запит, будь-який розпорядник інформації повинен акцентувати увагу не на особі запитувача чи обставинах його життя, а виходити із презумпції, що така інформація розкривається необмеженому колу осіб.

Більше того, законодавством у сфері доступу до публічної інформації не передбачено обов’язку розпорядника інформації ідентифікувати особу запитувача. Тобто запитувачу не потрібно додавати до запиту документи, що посвідчують особу (копію паспорта, ідентифікаційного коду), а розпорядник інформації не здійснює жодних дій з перевірки особи запитувача, наприклад, звірення підпису із зразком, надсилання уточнюючих запитань тощо. Тобто запитувач може вказати будь-яке ПІБ і розпорядник не може і не повинен його перевіряти.

Єдиним винятком є запит, що стосується інформації про особу запитувача. Згідно з частиною третьою статті 9 Закону розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.

У випадку, якщо запит стосується конфіденційної інформації, наприклад, вразливих персональних даних (інформація про обставини сімейного життя, стан здоров’я), розпорядник зобов’язаний перевірити, чи запитувач є тією особою, стосовно якої запитується інформація. Дана вимога передбачена для того, щоб уникнути розголошення такого виду інформації особі, яка навмисне вказала у запиті чуже ім’я. Перевірка схожості підпису є адекватним та необхідним заходом для ідентифікації особи.

Проте, якщо розпорядник інформації не обґрунтує відповідно до закону обмеження доступу до такої інформації, він зобов’язаний надати її будь-якій особі.

«Доступ до правди»