Закон України "Про житлово-комунальні послуги" та НКРЕКП

Доброго дня!

Від людини за ім’ям Олександр,
Українець, Народ України

Ст. 8 Конституції України(далі КУ) каже - В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно Ст. 9 КУ - Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 6 Загальної декларації прав людини та статтею 16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності.

Я Олександр , шляхом вільного волевиявлення - заявляю що
я є людина — суб'єкт міжнародного права!

Відповідно ст.3 КУ - Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.Ніхто не може узурпувати державну владу. ст 5 КУ
Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.(ст.21 КУ)

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.(ст.22 КУ)

Керуючись статтею 40 КУ - усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що
зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.Конституційний суд у своєму рішенні за номером 8-р/2018 від 11.10.2018 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v008... звертає увагу, що ст.40 Конституції України не передбачає можливості обмеження права на звернення кожної людини!!!

Відповідно до ст.19 Загальної декларації прав людини та ст.10 Конвенції прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950 року) кожна людина має право безперешкодно шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

Керуючись правом на доступ до офіційних документів, визначеного Конвенцією Ради Європи про доступ до офіційних документів (Конвенція Тромсе, ратифікованої Законом України №631-ІХ від 20.5.2020)

На підставі статей 1, 13, 19, 20 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року, які надають право звертатись із запитами до розпорядників інформації щодо надання публічної інформації.

Надати, належним чином завірені фотокопії (не копії електронного тексту!) першої, передостанньої та останньої сторінок, з підписами президента і голови верховної ради, завірених великою державною печаткою, оригінальних Законів України:
1. "Про житлово-комунальні послуги"(Документ 2189-VIII), .
2. "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг"(Документ 1540-VIII)

З повагою,

Александр

Доброго дня!

Дякую за вашу відповідь, надану вами інформацію взято до уваги.
Але у зв'язку з нею виникає ще одне запитання.

Стаття 57 Конституції України каже: Кожному гарантується право знати свої права
і обов’язки. Закони та інші нормативно­правові акти, що визначають пра­ва і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Закони та інші нормативно­правові акти, що визначають пра­ва і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Конституційну норму, що проголошує право кожного знати свої права і обов’язки, доцільно розглядати у зв’язку з такими загальними засадами Конституції, як принцип правової держави (ст. 1) і верховенство права (ст. 8). Так, в умовах існування правової держави, дії верховенства права правові норми та їх джерела повинні відповідати принципу
правової визначеності. Згідно з цим принципом, який відштовхується від ідеї передбачуваності, люди повинні мати змогу планувати свої дії із впевненістю, що знають про їх правові наслідки. Він вимагає, зокрема, щоб правові акти заздалегідь оприлюднювалися,
діяли на майбутнє (так звана матеріальна доступність права), були
ясними, простими, точними, чіткими і несуперечливими (так звана інтелектуальна доступність права). Така передбачуваність збільшує автономію особи щодо держави й врешті-решт забезпечує її свободу. Тому право на визначеність правових норм, яке поза всяким сумнівом включає право знати свої права і обов’язки, нерідко характеризують як одне з найбільш невід’ємних прав людської особистості, яке тільки собі можна уявити.
Слід зауважити, що право знати свої права та обов’язки може
бути розглянуте також у контексті ч. 2 ст. 34 Конституції України, яка гарантує кожному право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. У даному випадку йдеться про правову інформацію, вільне отримання і поширення якої є вкрай важливим для формування в людей знань про свої права та обов’язки. Крім того, право знати свої права і обов’язки знаходиться в ідейному зв’язку зі ст. 59 Конституції, яка гарантує кожному право на правову допомогу.
Існування конституційної норми, що закріплює право кожного знати свої права та обов’язки, створює відповідні зобов’язання державних владних органів. Частина 2 ст. 57 Конституції України містить вказівку лише на одне з них – обов’язок доведення до відома населення законів та інших нормативно-правових актів, що визначають права і обов’язки громадян. Це пояснюється тим, що вимога про обов’язкове доведення до відома нормативно-правових актів має ключове значення в забезпеченні знання громадянами
норм права. Інше зобов’язання, що гарантує право кожного знати свої права та обов’язки, встановлене в ст. 58 Конституції і пов’язане із забороною зворотної дії нормативно-правових актів у часі.
Конституційний припис про обов’язок доведення актів до відома населення знаходиться в логічному зв’язку зі ст. 94 Конституції, яка регламентує процедуру набрання чинності законами і вимагає їх офіційного оприлюднення. Завдяки системному тлумаченню
ч. 2 ст. 57 Конституції можна дійти висновку, що доведення до відома акта слід розуміти як його офіційне оприлюднення.

У свою чергу, ч. 3 ст. 57 Конституції містить своєрідну санкцію за порушення обов’язку офіційного оприлюднення нормативно и правових актів. Вона проголошує нечинними не доведені до відома населення закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян. Це означає, що такий неоприлюднений нормативно-правовий акт не є обов’язковим, його приписи не породжують юридичних наслідків. Тому громадяни
не можуть бути притягнуті до юридичної відповідальності за недотримання його приписів, а органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не мають права керуватися цим актом у своїй діяльності.

На підставі вище викладеного, а так ож:
Відповідно до ст.19 Загальної декларації прав людини та ст.10 Конвенції прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950 року) кожна людина має право безперешкодно шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.
Керуючись правом на доступ до офіційних документів, визначеного Конвенцією Ради Європи про доступ до офіційних документів (Конвенція Тромсе, ратифікованої Законом України №631-ІХ від 20.5.2020)
Керуючись статтею 40 КУ - усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Та на підставі статей 57,94 КУ
Пропоную:
Надати, належним чином завірені фотокопії (не копії електронного тексту!) з підписом голови верховної ради, завірених великою державною печаткою, оригінального розпорядження Голови Верховної Ради України від 11.05.2011 р. № 393 "Про забезпечення виконання Закону України "Про доступ до публічної інформації" в Апараті Верховної Ради України".

С повагою, Олександр.