Зауваження

Громадське зауваження
              До проєкту Закону про захист населення від інфекційних хвороб №13367 від 13.06.2025
        щодо внесення змін до законів України з метою заборони відвідування закладів освіти дітьми, які не отримали профілактичні щеплення
Я категорично заперечую проти положень Проєкту Закону про захист населення
від інфекційних хвороб №13367 від 13.06.2025, (надалі - законопроєкту №13367) які передбачають обмеження доступу до освіти дітей, не щеплених за календарем профілактичних щеплень.
Примусова вакцинація не формально, афактично перетворюється на примус, якщо її ставлять умовою доступу до базових прав: освіти, пересування, праці, тощо.
Це - безумовне непряме насильство, що юридично вважається порушенням сукупності міжнародних норм і принципів, спрямованих на захист прав і свобод людини на міжнародному, регіональному та національному рівнів:
●Обмеження доступу до закладів освіти за ознакою медичного стану чи наявності/відсутності щеплень є порушенням права дитини на освіту.
Конституція України, ст. 53:
"Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов’язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти..."
Конвенція ООН про права дитини, ст. 28
«Держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей….»
«…вживають заходів для сприяння регулярному відвіданню шкіл і зниженню кількості учнів»
●Заборона відвідувати школу через відсутність щеплення — це форма непрямої дискримінації за медичною ознакою.
Конвенція ООН про права дитини, ст. 2
               " Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань…»
Конвенція ООН про права дитини, ст. 24
     "Дитина має право на найвищий досяжний рівень здоров’я."
● Коли вакцинація не формально, а фактично перетворюється на примус, тобто застосовується непряме насильство, вона юридично вважається порушенням права батьків та дітей на добровільність медичного втручання, та суперечить основам біоетики, добровільності лікування та міжнародному праву.
Конвенція про права людини та біомедицину (Ов’єдська, 1997), преамбула:
«…неналежне використання біології та медицини може призвести до дій, що загрожуватимуть гідності людини…»
Конвенція про права людини та біомедицину (Ов’єдська, 1997), ст. 5:
              "Будь-яке медичне втручання можливе лише після вільно даної та усвідомленої згоди особи…
   …Відповідна особа  у  будь-який  час  може  безперешкодно відкликати свою згоду"
Конвенція про права людини та біомедицину (Ов’єдська, 1997), ст. 6:
               " …втручання  по відношенню до особи, яка є недієздатною давати згоду, може здійснюватися
            тільки за умови, що воно матиме безпосередню користь для такої особі"
Конституція України, ст. 28:
            «Ніхто не може бути підданий медичним, науковим чи іншим дослідам без його вільної згоди.»
Закон України "Про охорону здоров’я", ст. 43:
       "Медичне втручання проводиться лише за згодою пацієнта... щодо дитини – за згодою її законного
               представника."
Цивільний кодекс України, ст. 284:  
"Лікування неповнолітніх можливе тільки за згодою батьків."
● Якщо дитину не допускають до навчання лише через відсутність щеплення — це пряма дискримінація за медичною ознакою.
Конвенція ООН про права дитини, ст. 2:
        «Дитина не підлягає дискримінації за станом здоров’я або іншими ознаками.»
Конвенція про права людини та біомедицину (Ов’єдська, 1997), ст. 10:
          «Кожна особа має право на повагу до її особистого життя стосовно інформації про її здоров'я.»
Конституція України, ст. 24:
               «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками… стану здоров’я.»
●Коли вільне пересування (в закладах, в транспорті, містах, за кордон) ставиться в залежність від щеплення,
тесту або QR-коду — це штучне обмеження свободи руху, яке повинне бути обґрунтоване лише у виключних випадках і на мінімальний термін. Порушується право на вільне пересування та доступ до публічного простору
Європейська конвенція з прав людини, ст. 2 Протоколу №4:
          «Кожна особа, яка законно перебуває на території держави, має право вільно пересуватись…»
Конституція України, ст.3:
            “Права і свободи людини є найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини визначають
              зміст і спрямованість діяльності держави.”
● Деякі біотехнологічні вакцини, включені до Календаря профілактичних щеплень України, зокрема мРНК- та векторні вакцини проти COVID-19, не пройшли повного циклу клінічних досліджень навіть у глобальному масштабі. Крім того, в Україні ці вакцини не проходили незалежної клінічної перевірки за участі української
популяції, а були імпортовані як готові продукти за спрощеним досьє. Їх було допущено до масового застосування: за прискореними або умовними процедурами реєстрації, без довгострокових багаторічних спостережень за наслідками застосування, на підставі обмежених даних про безпечність і ефективність. У разі,
якщо такі препарати застосовуються до дітей під адміністративним тиском або умовою допуску до базових прав, це набуває ознак несанкціонованого експериментального втручання, що прямо суперечить статтям 5, 13, 16 та 17 Конвенції Ради Європи про права людини і біомедицину (Конвенція Ов’єдська), 4 квітня 1997 року
       Практичні ризики та соціальні наслідки законопроєкту №13367
1. Медичні ризики:
Система охорони здоровʼя України фактично не гарантує захисту дитини від поствакцинальних ускладнень ані медично, ані юридично. У разі виникнення побічних реакцій — включно з важкими алергічними станами (анафілаксія), неврологічними ураженнями, аутоімунними синдромами, васкулітами, порушеннями згортання
— відповідальність не несе жодна із сторін: ні виробник, ні медичний заклад, ні держава. Випадки ускладнень приховуються або не реєструються належним чином, відсутній обов’язковий механізм незалежного розслідування медичних наслідків, а процедура компенсації шкоди або реабілітації дітей взагалі не
передбачена законом. Медичні працівники часто не мають повноважень або захисту, щоб зафіксувати поствакцинальну реакцію офіційно — що ще більше підсилює ситуацію тотальної безвідповідальності.
2. Індивідуальні медичні особливості:
В Україні не передбачено ефективної процедури ідентифікації спадкових ризиків та імунологічних відхилень до проведення щеплення, доказової фіксації медичних протипоказань (через супутні захворювання, алергії, анамнез). У багатьох випадках батьки не мають інструменту правового захисту від тиску на медичних працівників, які, побоюючись перевірок, часто відмовляються вносити протипокази до офіційного висновку.
3. Обмежена прозорість в обігу біомедичних препаратів:
У чинній системі обігу вакцин в Україні значна частина вакцин зареєстрована за процедурою тимчасової або спрощеної реєстрації, без повного циклу клінічних випробувань в межах країни. Також відсутній офіційно діючий механізм компенсації шкоди у разі настання поствакцинального ускладнення, батьки не мають гарантованого доступу до повного складу вакцин, методів виробництва, походження носіїв, технологій генної інженерії, рекомбінантності, тощо. Такий стан речей унеможливлює прийняття повноцінної поінформованої згоди згідно з національним та міжнародним правом.
4. Соціальні наслідки — юридично закамуфльований примус Законопроєкт №13367 пропонує модель, за якої дитина втрачає право на освіту (яке є обов’язковим і
гарантованим державою) у випадку незгоди на медичне втручання. Це не тільки спотворює суть поінформованої згоди, але й створює юридичну фікцію добровільності у ситуації, де реальний вибір відсутній:
або порушити цілісність тіла дитини, або втратити доступ до базових прав. Це створює непропорційну нерівність та змушує батьків робити вибір між тілесною недоторканністю дитини та її правом на соціалізацію.
5. Порушення тілесного суверенітету
Примусова біомедична процедура (вакцинація) як умова доступу до освіти — це порушення принципу добровільної згоди на медичне втручання (Конвенція про права людини та біомедицину, ст. 5). Особливо ризиковано це у випадку біотехнологічних вакцин (мРНК, рекомбінантних), які потенційно змінюють
функціонування клітин.
6. Формування небезпечного прецеденту
Установлення біомедичної умови для базових прав (освіта, пересування тощо) перетворює права на “допуски”, підконтрольні алгоритмічним або бюрократичним структурам. Це створює прецедент для QR-фільтрації доступу до інших прав у майбутньому — праці, свободи пересування, охорони здоров’я.
7. Біотехнологічні аспекти — окрема небезпека
Законопроєкт №13367 не враховує, що частина вакцин, внесених до календаря, є продуктами генної інженерії.
Держава фактично примушує до прийняття продукту біотехнології, не маючи чіткого механізму інформованої згоди, правової позиції щодо ризику довготривалого впливу, регуляції статусу особи після такого втручання
(особливо дітей).
Відсутність відповідальності держави та переклад усіх ризиків на батьків
Проаналізувавши зміст Законопроєкту №13367, можна стверджувати: усі ризики, пов’язані з поствакцинальними ускладненнями, можливими наслідками щеплення та недопуском до освіти —
перекладено виключно на батьків дитини. Зокрема:
−      у Законопроєкті №13367 відсутній будь-який механізм компенсації шкоди, спричиненої медичним
втручанням у разі ускладнень;
−       не передбачено відповідальності ані медичного працівника, ані держави, ані виробника вакцини за
побічні реакції або неправильну оцінку протипоказань;
−     саме батьки змушені доводити правомірність своєї позиції (медичні протипокази, альтернативи, тощо)
        — за умов, коли інструменти такого захисту фактично відсутні;
−     немає незалежної медико-експертної процедури, яка б захищала права дитини у разі конфлікту з
        лікарем або освітнім закладом.
Це означає, що Законопроєкт №13367 створює асиметричну модель відповідальності, у якій батьки несуть весь юридичний і медичний тягар, тоді як держава та виробник вакцин — виведені з-під будь-якої форми
обов’язку або нагляду. Формально така структура є непропорційною, а по суті — дискримінаційною. Вона не забезпечує батькам ефективного юридичного захисту, позбавляє їх можливості повноцінно реалізувати право на поінформовану згоду, і ставить реалізацію базових прав дитини у залежність від процедури, за яку держава не несе відповідальності.
     Законопроєкт №13367 як інструмент цифрового біологічного контролю
      З 2020 року в багатьох країнах розпочато перехід до цифрового контролю за доступом до базових прав через медичні умови (QR-сертифікати, паспорти вакцинації). Доступ до освіти, транспорту, публічних просторів здійснювався не через Конституцію, а через виконання біоцифрових критеріїв.
Законопроєкт №13367 закладає легальний прецедент - зв’язати біомедичну процедуру з юридичними правами, зробити цифрову ідентичність (QR) критерієм участі в житті суспільства, нормалізувати “допуск до прав” через медичну підконтрольність, а не через правосуб’єктність.
Це суперечить принципам правової держави, де права мають бути невід’ємними, а не умовними.
Біотехнологічне втручання як основа для зміни правового статусу людини:
правова прогалина та небезпека прецеденту (!)
 Запровадження обов’язкових щеплень у поєднанні з обмеженням доступу до освіти створює ситуацію, яку не можна розглядати лише у площині санітарної безпеки. Йдеться про потенційне закладення нового
механізму фільтрації населення, у якому біомедична процедура перетворюється на умову реалізації базових прав, а не на інструмент захисту здоров’я.
 Більшість сучасних вакцин — включно з мРНК-, ДНК- та рекомбінантними платформами — є продуктами генної інженерії, розробленими в межах сучасної біотехнології. До них належать вакцини проти гепатиту B, вірусу папіломи людини (ВПЛ/HPV), COVID-19 (мРНК- та векторні варіанти), а також деякі комбіновані вакцини нового покоління. Наприклад, у вакцині Hexaxim (яка поєднує захист проти дифтерії, правця, кашлюку, гепатиту B, поліомієліту та Hib) рекомбінантним є саме компонент проти гепатиту B.
Ці препарати:
−        є продуктами біомедичної / генної інженерії, часто захищені патентами як продукти інженерної біоплатформи, а не як класичні біологічні препарати.
− створюються шляхом вставлення синтетичних або змінених фрагментів нуклеїнових кислот у клітини людини,
− створюються шляхом вставлення штучного генетичного коду у клітини (навіть тимчасово),
        −          запускають тимчасову або тривалу зміну функціонування клітини,
      Застосування таких технологій по суті означає редизайн клітинної активності людини, навіть якщо зміни не вносяться у ДНК напряму. Це змінює саму природу стосунків між особою і державою: з пацієнта людина перетворюється на носія штучно сконструйованих біофункцій, допуск якого до соціального життя
визначається не гідністю, а технічними умовами (щеплений/не щеплений; допущений/недопущений), оскільки виникає новий тип контракту між тілом і владою, в якому фізіологічна відповідність підміняє юридичну гідність
      Цей стан речей тісно перегукується з поняттям “живий змінений організм (ЖЗО)”, закріпленим у Картахенському протоколі про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття (Дата підписання: 29.01.2000 р., дата приєднання України: 12.09.2002 р.)
Відповідно до статті 3(g) Протоколу, ЖЗО — це:
                    «"живий змінений організм" означає будь-який живий організм, що містить нову комбінацію
        генетичного матеріалу, отриману внаслідок використання сучасної біотехнології»
У світлі цього, людина, яка зазнала біоінженерного втручання, потенційно підпадає під характеристики ЖЗО
у технічному сенсі, хоча її правовий статус при цьому залишається невизначеним.
 Інакше кажучи, ми маємо справу з безпрецедентною правовою прогалиною: особа, яка добровільно або під примусом отримала генетично сконструйоване втручання, не втрачає формального статусу людини, однак вже підпадає під новий режим — технократичного управління тілесними параметрами.
 Особливе занепокоєння викликає тенденція до зв’язування таких втручань із цифровими механізмами доступу, такими як: біоідентифікація через QR-коди, допуск до транспорту, освіти, кордонів на підставі “біостатусу”, зміна моделі “прав” на модель “допущення через відповідність”.
 Така логіка вже не ґрунтується на конституційній суб’єктності, а на механізмі доступу до прав через біоцифрову відповідність. Це створює не лише ризик дискримінації — це підґрунтя для появи нової форми “QR-суб’єкта” (умовна цифрова особа, чия правоздатність визначається не законом, а алгоритмом доступу),
який більше не є Людиною у повному правовому значенні, а є тілесною одиницею з умовним дозволом на участь у суспільстві.
 Найнебезпечніше — те, що ця модель ще не врегульована жодним законом, і тому не заборонена.
Водночас вона вже реалізується технічно: через QR-системи, сертифікати, цифрові паспорти, алгоритмічне управління простором. Тому будь-який законопроєкт, що встановлює обов’язок проходити біомедичну процедуру як умову доступу до базових прав, відкриває шлях до знищення тілесного суверенітету, юридичної автономії і природної правосуб’єктності Людини.
      Примус до щеплень може бути використаний як механізм трансформації правового статусу Людини.
Застосування мРНК, рекомбінантних, ДНК-технологій — це сучасна біотехнологія, яка змінює функціонування клітин. У філософсько-правовому вимірі це можна розглядати як редизайн тілесної ідентичності людини, тому що відкриває небезпечну прогалину, яку вже використовують платформи, корпорації та уряди для
регламентації прав людини через медичний статус, але у міжнародному праві ще не має визначеного юридичного статусу. Приклад: Картхенський протокол про біобезпеку (2000, Україна — учасник):
      Це створює прецедент для знищення тілесного суверенітету та запуску моделі “допуску до прав через
біопрохідність”. Запровадження обов’язкових щеплень для допуску до базових соціальних прав (освіта, пересування, праця) створює непрецедентну ситуацію, коли біомедичне втручання використовується не для лікування, а для юридичної фільтрації населення.
 Ніхто не може гарантувати, що прогалина не буде використана. Бо юридично вона не заборонена, а технічно вона вже реалізована (QR-пропуски, паспорти здоровʼя, біометрія, соціальний бал). Тому єдиний механізм захисту — не допустити прийняття норм, які прив’язують базові права до медичних або біологічних змін.
      Можливість зловживань, корупційні ризики та непрозорість управління доступом до освіти       Законопроєкт №13367, який формально спрямований на створення “безпечного освітнього середовища”, фактично закладає правову модель фільтрації доступу до освіти, засновану на виконанні біомедичних вимог.
За відсутності незалежного контролю та чітких гарантій, така модель може бути використана для адміністративного тиску, вибіркових рішень та дискримінації окремих категорій населення.
Ознаки зловживання владою:
− Обов’язковість щеплень встановлюється без передбачення чітких винятків або реалістичних альтернатив, навіть у разі медичних протипоказань;
− Визначення “безпечного середовища” пов’язується виключно з наявністю щеплень, без встановлення критеріїв, переліку вакцин або процедур верифікації;
− Відсутній незалежний механізм оскарження рішень про недопуск до освітніх закладів, що залишає батьків без ефективного правового захисту.
Ознаки потенційного конфлікту інтересів:
− У результаті запровадження такої моделі створюється законодавча перевага для виробників конкретного типу біотехнологічних вакцин, зокрема:
−     мРНК-, ДНК- і рекомбінантних платформ,
−    препаратів із патентованим статусом,
− продукції, що постачається вузьким колом міжнародних фармацевтичних компаній (Pfizer, Moderna,
       GSK, Sanofi тощо).
 З огляду на відомі прецеденти глобального фармацевтичного лобізму, існує обґрунтована підстава для антикорупційної перевірки щодо того, чи не містить законопроєкт елементів прямого або опосередкованого лобіювання комерційних інтересів.
Дискреційність та ризик тиску:
− Законопроєкт надає широкі повноваження органам освіти та директорам шкіл, без одночасного впровадження запобіжників проти зловживань;
− Відсутність уніфікованої процедури встановлення протипоказань створює простір для вибірковості, зловживань та корупційного тиску на батьків — через вимоги “прискорених” щеплень або довідок, які      батьки змушені добувати під неформальним примусом.
Делегування владних функцій структурам поза межами публічного контролю:
− Законопроєкт де-факто делегує право визначати “допуск до прав” (зокрема освіти) приватним або напівприватним структурам, які:
−     ведуть електронні реєстри (eHealth, Helsi),
−  займаються розробкою або дистрибуцією препаратів,
−     не підпорядковуються парламентському чи громадському контролю.
Таким чином створюється ланцюг з високим ризиком тіньових домовленостей, конфлікту інтересів, непрозорих платежів і вибіркового допуску до освітніх прав. Така архітектура не лише порушує принцип правової визначеності, а й підриває саму основу доступності освіти як конституційного права, перетворюючи її
на умовно надану привілею, що залежить від виконання зовнішньо контрольованих біоумов.
Висновок:
 Законопроєкт №13367 від 13.06.2025 року містить системні правові, етичні, медичні та корупційні ризики, які несумісні з конституційним ладом України, міжнародними зобов’язаннями держави у сфері прав людини, принципами біоетики та недискримінації.
Його положення:
•порушують право дитини на освіту, гарантоване статтею 53 Конституції України та статтею 28 Конвенції ООН про права дитини;
•створюють механізм непрямого примусу до медичного втручання, що суперечить принципу добровільної       згоди (Конвенція про права людини та біомедицину, Закон “Про охорону здоров’я”, ЦКУ);
•встановлюють дискримінаційні обмеження за медичними ознаками, що прямо заборонено статтями 24 і 3
     Конституції України;
•перекладають усі ризики і відповідальність за наслідки вакцинації виключно на батьків, тоді як держава,       медичні працівники та виробники не несуть жодного відповідального обов’язку;
•створюють юридичну прогалину в регулюванні біотехнологічного втручання в організм дитини, що       відкриває шлях до непрозорих і потенційно небезпечних моделей управління тілесною ідентичністю;
•формують підґрунтя для цифрового контролю над базовими правами, де участь у суспільстві пов’язується з    біостатусом, а не з природною правосуб’єктністю;
•не містять належних запобіжників від зловживань, конфлікту інтересів і адміністративного тиску,   відкриваючи можливості для неконтрольованих дискреційних рішень та корупційних зловживань.
У зв’язку з вищевикладеним, прошу:
1. Відхилити законопроєкт №13367 як такий, що порушує засади конституційного ладу України, права дитини,
норми міжнародного права та принципи правової визначеності.
2. Ініціювати широке громадське, експертне та міжвідомче обговорення питання імунопрофілактики дітей, з
обов’язковим залученням:
 
−  незалежних медичних фахівців,
− представників правозахисної спільноти,
−     органів захисту прав дітей,
−     освітян, батьківських організацій,
−     фахівців з біоетики, права і антикорупційної політики.
3. Забезпечити створення державної системи фіксації поствакцинальних ускладнень, незалежної медико-
юридичної експертизи, процедури компенсації шкоди, механізмів альтернативного освітнього доступу для
дітей із медичними протипоказаннями.
Звернення подано в межах реалізації мого конституційного права на участь у формуванні державної
політики відповідно до ст. 38 Конституії України.

З повагою, людина з іменем :Сергій:Валерійович:Т о г о б и ц ь к и й