Судова справа за позовом громадської організації «Вікімедіа Україна» про надання переліку об’єктів культурної спадщини показує, що кожен може протистояти бюрократичному абсурду. Здавалося б, історичні пам’ятки – що в них таємного? Ця інформація має бути не просто публічною, а  усіляко популяризуватися – адже це і гордість нації, і набуток держави, і туристична привабливість країни... Але в Покровському районі Дніпропетровської області визначили інакше.

Дана справа була ініційована за підтримки Фонду захисту права на доступ до інформації, заснованого Інститутом медіаправа, та стосувалась відмови у наданні переліку пам’яток та об’єктів культурної спадщини. Інтереси позивача у справі представляв адвокат Олексій Андреєв.

Цей досвід буде корисним насамперед тим, кому було відмовлено в наданні інформації на підставі того, що вона внесена до переліку відомостей, що становлять службову інформацію.

Наталія Тимків, член правління громадської організації «Вікімедіа Україна», направила запит до Покровської районної державної адміністрації у Дніпропетровській області щодо інформації про повний перелік нерухомих пам’яток та об’єктів культурної спадщини України національного та  місцевого значення, для опублікування у Вікіпедії та використання у міжнародному фотоконкурсі «Вікі любить пам’ятки». Зокрема інтерес становили пам’ятки архітектури, археології, монументального мистецтва та історії.

У відповідь Покровська РДА повідомила, що на території Покровського району знаходяться 227 пам'яток археології та 36 пам'яток монументального мистецтва та історії, проте перелік цих пам'яток відповідач відмовився надати, посилаючись на те що інформацію щодо об'єктів будівництва та історико-культурних пам'ятників віднесено до переліку відомостей, що становлять службову інформацію та присвоєно гриф «Для службового користування».

Таким чином, відповідач у своїй відповіді фактично стверджував, що інформація про об’єкти культурної спадщини є недоступною для звичайних громадян. Водночас, у судовому засіданні Покровська РДА погодилась, що нормативно-правовий акт для відмови було застосовано помилково, і була готова надати всю витребувану інформацію.

Та позивачу було принципово отримати перемогу в цій справі, адже мова йшла не тільки про отримання інформації, а й про скасування незаконного нормативно-правового акту.

Позивач зазначила, що таку інформацію надають інші райони, міста та області України. Запитувана інформація була необхідною запитувачу для того, щоб популяризувати серед населення такі об’єкти, звернути увагу на стан їх охорони.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд врахував положення Закону «Про доступ до публічної інформації» та доводи позивача і виніс рішення у справі, яким визнав неправомірною відмову в наданні переліку об’єктів культурної спадщини на території району та зобов’язав державний орган надати усі запитані відомості.

Ключовим є те, що позивачу вдалося довести у суді протизаконність обмеження в доступі інформації про об’єкти культурної спадщини локальним актом та невідповідність такого обмеження нормам Закону «Про охорону культурної спадщини», а право визнає примат закону над локальним актом.

Суд також застосував ч.2 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (трискладовий тест) і ч.5 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (не може бути обмежено доступ до інформації володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном).

Проте важливішим у даній справі видається те, що суд послався на ч.1 ст.9 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до якої до службової може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрішньовідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Суд визначив, що за жодним з критеріїв інформація щодо повного переліку пам'яток та об'єктів культурної спадщини України не може бути віднесена до службової інформації.

Тож окрім того, що суд зобов’язав відповідача надати запитувану інформацію, важливим є і те, що даним рішенням було визнано відповідний пункт Переліку незаконним. 

Таким чином, незаконне положення Переліку було скасовано, а запитувач отримав усю необхідну інформацію, з якою, до речі, радо поділився із усіма.

На жаль, це не поодинокий випадок, коли розпорядник інформації за допомогою таких «переліків», просто приховує інформацію, яку він не бажає розкривати. Іноді це бажання не є ані логічним, ані обґрунтованим.

Переглянути рішення в судовому реєстрі

Тетяна Олексіюк, Інститут медіаправа, для «Доступу до правди»